Иван Котляревский – Українська драматургія. Золота збірка (страница 68)
н. Нiчого я не зробив худого. I Мотря не з таких — вона дiвчина чесна.
м. А грошей у неї багато є?
н. Де ж вони у неї вiзьмуться? Вона i без грошей до душi менi.
м. До душi, та не до кишенi.
н. А ви думаєте, що у Пузирiв поживитесь грiшми? Якраз! Так вiзьмемо, як наш зять взяв у нас: обiщали п’ять тисяч, а пiсля весiлля дали двi пари волiв, десяток овець, пару коней, фургона i двi корови.
м. Обiцянка — цяцянка, а дурневi радiсть.
н. Та ще на придачу всi гуртом попобили зятя та й вирядили.
м. А нас хiба не били? Били й нас.
ч. Цiкаво. I зятя били? Я дещо чув, але мало чого люде не набрешуть. Ану, розкажи, будь ласка.
м. Та що його слухать!
м. А йдiть, хазяїн, дайте коням оброку.
м. Зараз. Iди лиш вимаж збрую гарненько, то краще буде. (.)
ч. Поспiєш ще збрую вимазать, я тобi поможу, а ти розкажи тим часом, як тут було дiло на весiллi.
н. А як було? Так було: зараз сват Iван зчепився з батьком, щоб давали обiщане придане, а батько одмовили своєю поговоркою: обiцянка — цяцянка… Сват назвав батька мошенником, батько свата за бороду, а вiн батька; я кинувся оборонять батька, а сват Панас вчепився менi в чуба — саме отут на виску, я почав викручуваться, отак шкура з волоссям витягнулась, а я крутюсь, та до того крутився, поки добрий жмут чуба не зостався у свата Панаса в руках, а таки викрутився.
ч. Викрутився?
н. Викрутився.
ч. Молодець запорожець! Ну, i що ж потiм?
н. Тим часом у другiм кутку нашi мати зчепилися з свахою Горпиною i розчiпчилися; тут пiдступив зять наш, щоб розборонить, виходить, матiр i тещу, а дядько Олекса, не розбираючи дiла, по уху його, а вiн дядька… Ну, й пiшло, й пiшло…
м. Чортзна-що слухаєте, хiба ви не бачили, як б’ються?
ч. Та не в тiм сила. Тут опит получається. От я не знав, як викручуваться, коли тебе схоплять за висок, а тепер знаю… Вiк живи — вiк учись… Ну… ну?
н. Вмiшались всi родичi i пiвдня бились; оце наче й вгамуються, дивись: слово по слову — знов зчепились. Отаке-то придане… нарештi, батьковi два зуби вибили…
м. Та брешеш, бо одного; а другий випав сам на третiй день.
ч. То це прямо страженiє було!
н. Атож. Волосся лiтало по хатi, як павутина восени. Доволi того сказать, що як роз’їхалися свати, то в хатi назмiтали волосся на землi цiлу куделю.
ч. З такої вовни добрi були б рукавицi.
н. Щоб дурно не пропало, то я зробив з того волосся аж два квачi.
ч. I це по-хазяйськи.
н. I досi ними вози пiдмазуємо.
ч. А хто ж битву виграв?
м. Виграв я, бо п’ять тисяч зосталось у калитцi — не дав таки зятевi.
н. Отакого й нам Пузирi дадуть приданого, як ми дали за сестрою.
м. Ну, то ще побачимо! Я не такий дурень, щоб мене обманили… Я обманю хоч кого, а мене чорта лисого обманить хто.
ч. Нiякого обману не треба, я на цi дiла майстер… Опит — велiкоє дєло! Висватаєм i дєнєжний договор, вiнову запись зробимо! Оле куто, пом-де тер-ля табль, ля фуршет, вiв ля Буланже! Так, Никодимович.
м. Та годi вам гиндикiв дражнить, ходiм обiдать.
() Хе-хе-хе! Досадно, що самi не вмiєте.
м. На чорта воно менi здалося.
ч. Еге, та не забалакаєте!.. Альом!
м. Тьфу! Самi ви Альона!
ч. Ха-ха-ха! Какая Альона? Же гран апетiт. Альом супе! Ха-ха-ха!
Дiя друга
ч. Боковенька… Боковенька… Боковенька… Не дає менi. спокою цей предмет… Боковенька, копили, кам’яна фигура… Там грошi, iменно там. Там моя судьба… Копили, оскардами висiченi… сьогодня цiлу нiч снилась кам’яна фигура. Ох Боковенька, Боковенька.
() Вставайте ж, вставайте! Не мнiться. Чепiга зайшла, пора скотину порать.
ч. Еге! Герасим вже по хазяйству гасає — невсипущий.
м. О, i ви вже встали? Чого так рано? Полежали б ще.
ч. Не спиться. Почув, що ви встали, та й я пiднявся. А знаєте, що я придумав?
м. А що?
ч. Ви б зробили калакольчик у ту хату… Тут вiрьовка над лiжком. От прокинулись, пора вставать — зараз: дзiнь, дзiнь, дзiнь: сам ще лежиш, а там встають.
м. Та це чортзна-що! Я буду лежать, то всi будуть лежать. ( )Чи не поснули знову, щось тихо у тiй хатi? От вам i дзвiнок, i вигадає ж, скажи на милость. Ану, ану!
ч. Оце саме добра пора копать: не душно, холодком можна Бог знає скiльки викопать. Воно ще рано, тiлько на свiт благословиться.
м. Та де воно вам рано? Вони надолужать: то вмиваннячком, то взуваннячком, або як почнуть Богу молиться, то й сонце зiйде. Хоч би ж молилось, а то стоїть, чухається та шепче собi губами, аби простоять бiльше без роботи. Вже ж я їм i отченаша даю! Як затоплю, то зараз i на землi. ( .)Кажете — рано, вже свiт бiлий, кури пiднiмаються. Так i хазяйство проспиш! Стара, а стара! Параско, пора до корів, чого ви там мнетесь? Ану, ану! Хлопцi, гайда з хати! Тiлько коти в таку пору сидять у хатi на печi, а робiтники та собаки надворi повиннi буть. Це хто вийшов? Клим! Ти що ото несеш пiд пахвою? А йди сюди, я полапаю.
м. Що? Хлiба взяв окраєць, поки до обiду, то їсти захочеться.
м. I тобi не грiх? Недiля свята, а ти нi свiт нi зоря вже й жереш! Не пропадеш, як до обiду попостиш хоч раз у тиждень. Однеси хлiб назад. Стара, Параско!
( ) Чого ти гвалтуєш?
м. Що це в тебе за порядки? Диви! Хто хоче, той i бере без спросу, мабуть, ти хлiба не запираєш?
а. Оце вигадав! Де ж таки, щоб хлiб був незапертий, нехай Бог милує, все заперто.