Иван Котляревский – Українська драматургія. Золота збірка (страница 32)

Нi до вiку, нi до суду. Своїм дiтям закажу: Не женiтесь, не казiтесь, Так i батьковi скажу: А чому вiн оженився? Я б без нього народився. Всяк про щастя все питає, А того нiхто не знає, Що тогдi б прийшло добро, Якби не женивсь нiхто. А що, Тимiше, як? ш. Так-таки, так. о. От тогдi б прийшло добро, Якби не женивсь нiхто. i. От i згинуло б добро, Якби не женивсь нiхто. ш. Гай, гай, товкуєте об чiм! Тогдi добро ми будем знати, Як що-небудь не так зовсiм, — А нам не спорить, а казати: Та так-таки, так. Хоч луплять волость писарi; Жiнки у гречку знай все скачуть; В горiлку воду шинкарi Знай ллють;     та що робить? всi кажуть; Та так-таки, так. Багатий дметься, мов шкурат, I часом бреше, пальцi знати! Сам бачиш! — вiн чортяцi брат, Не треба спорить, а казати: Та так-таки, так. () А що, чи можна вас спитать? Чи сватанням вам не остили? Як нiчого про те сказать, — Плеснiть, панове мої милi! От-так, от-так!

ФИНАЛ

i.

Поки добра на свiтi ждати, Так нам оттут хiба дрiмати? Ану! почнем лишень гуляти! Горiлка є, музика гра. Дiвчата! Нуте танцювати! Трара-рара, трара-рара.

Общие танцы.

Тарас Шевченко

Назар Стодоля

Действующие лица:

, сотник.

, дочь его.

, молодая ключница у Кичатого.

, друг его.

, друг его.

х.

, -ыы, и и от чигиринского полковника.

Действие происходит в XVII столетии, близ Чигирина[1], в козацкой слободе, в ночь на Рождество Христово.

Акт первый

Вечер. Внутренность светлицы, богато убранной коврами и бархатом. В стороне стол, покрытый дорогим ковром; кругом скамьи под бархатом, окаймленные золотом. На столе стоят фляги, кубки й разные кушанья; горят восковые свечи. убирает стол.

() Усе! Здається, що все. Стривай лишень, чи не забула чого. Риба, м’ясо, баранина, свинина, ковбаса, вишнiвка, слив’янка, мед, венгерське — усе, усе. Тут i їстiвне, i випити. Коли б лишень гостi. Та що вони так довго баряться? I надоумило ж сiдоусого у таке свято, коли добрi люди тiльки колядують, сподiваться гостей, та й ще яких гостей! Старостiв од такого ж старого дурня, як i сам. Побачимо, що то з того буде. Негрiте залiзо не зогнеш. А якби не крився та пораявся б зо мною отак тижнiв за два до свят, то певна уже була б рiч; а то схаменувся на самiсiнький свят-вечiр та й ластиться: «I сяка й така, i добра, i розумна ти, Стехо: поможи! Я вже тобi i се i те, i третє, й десяте». Побачимо, побачимо, як попадеться нашому телятi вовка пiймати. (.)Не сказавши нi слова дочцi, за кого i як хоче вiддати, думає, що наша сестра — коза: поженеш, куди схочеш. Е, нi! стривай лишень, голубчику. «Ублагай її», — каже. Та i що таки той поганий хорунжий[2]? А полковник хоч старий — нехай йому добре сниться — так же пан!.. Оце б то вона й стямилася! Iншому дзус, а я — так вiзьмусь. Дiвцi дiвку недовго збить з пантелику, а ще таку, як моя панночка — i-i! Та вже ж, як кажуть, пiймав не пiймав, а погнаться можна. Тодi, як теє то, вже ж i погуляю!.. А вона поплаче, посумує, а далi й нiчогiсiнько. Та й Назар таки не раз спасибi скаже.

Из боковых дверей выходит я.

а. А що? Як прибрано?.. Тим-бо й ба!