Иван Котляревский – Українська драматургія. Золота збірка (страница 34)

а. Так що ж, що не на мене? Так на мого… ну… полковника.

а. Е, бач що! А панночка? Чи ви ж з нею говорили? Що вона?

а. А що вона? Її дiло таке: що звелять, те й роби. Воно ще молоде, дурне: а твоє дiло навчить її, врозумить, що любов i все таке прочеє… дурниця, нiкчемне. Ти вже, думаю, розумiєш?

а. Та се розумiю, та з якого кiнця почати, не знаю. Вона, бачите, полюбила Назара так, що й сказать не можна. Ось i сьогоднi менi говорила. «Моли, — каже, Стехо, — Бога, щоб швидше я вийшла замiж за Назара, — половину добра свого вiддам!»

а. А ти й повiрила!

а. А чому ж i нi? Вона така добренька.

а. Дурна ти, дурна! А як же я сам тобi все добро вiддам, тодi що буде? га? Що ти думаєш? (.)То-то бо i є, дурочка ти безсережна!

а. Що менi робить, коли я дурочка?

а. А то, що велять. Чуєш? Усе, що в мене є, твоє.

а. Не треба менi вашого добра; я i без нього була б щаслива, якби ви не забули бiдної Стехи i тодi, коли зробитесь великим паном. Я вас так вiрно люблю, так вбиваюсь за вами, а ви… (.)

а. От же i нагадали козi смерть! Знов своє. Сказав, так i зроблю.

а. Чи мало що люди обiщають, коли їм припаде нужда?

а. Годi не знать що базiкать. Пiди лишень до Галi та поговори з нею хорошенько по-своєму, i коли теє… то завтра i мiж нами онеє.

а. Казав пан — кожух дам, та й слово його тепле. I я тiльки грiх на душу вiзьму.

а. Який тут грiх? Дурниця все те!

а. Забожiться, що женитесь, тодi, їй-Богу, все зроблю! А без мене, кажу вам, нiчого не буде, їй-Богу!

а. От же їй-Богу, далебi!

а. Женитесь?

а. Еге!

а. На менi?

а. Як коржа, так коржа! Як спечемо, так i дамо! Уже ти менi в печiнках сидиш з своїми витребеньками.

а. Якi тут витребеньки?

а. Ну, добре, добре! Тiльки слухай. Треба дiло сконпонувати так, щоб вона не знала, вiд кого старости, а то — чого доброго — усе пiде шкереберть.

а. Та вже менi не вчиться, як дiлом повернуть. Наговорю такого дива моїй панночцi — що твiй кобзар. Старий, скажу, чоловiк, як подумаєш, усiм, усiм лучче вiд молодого. Молодий… та що й казать? нiкуди не годиться, а до того ще докучливий та ревнивий, а старий — тихий-тихий i покiрний.

а. Так, так! О, ти дiвка розумна! Iди ж до Галi, та, гляди, — гарненько побалакай з нею.

а. А потiм чи можна менi буде пiти на вечорницi? Я вже зовсiм упоралась. Пустiть, будьте ласкавi, хоч в послiднiй разочок.

а. У тебе тiльки й на думцi, що вечорницi. О, вже менi та Мотовилиха!

а. Мотовилиха? Чи не казала вам вона, стара паплюга, чого? Що ж, що я з козаками танцюю? А як ви жартуєте з молодицями, так я й нiчого!

а. Iди ж, iди та поклич менi Галю, а затим сама полагодь рушники.

а. Та вже усе напоготовi. (.)

а. Злигався я з дияволом… (.)Що ж? Не можна без цього. У такому дiлi як не верти, треба або чорта, або жiнки. (.)Чого доброго! Ще, може, й мене обдурить, тодi i остався навiки-вiчнi в дурнях. Та нi, лиха матерi! Аби б тiльки ти менi своїми хитрощами помогла породниться з полковником, а там уже що буде — побачимо. Iш ти, мужичка! Куди кирпу гне! Стривай! (.)Думай собi, голубко, та гадай, що… а воно зовсiм не так буде. Закинь тiльки удочку, сама рибка пiде. Шутки — тесть полковника!.. А що далi — се наше дiло. Аби б через порiг, то ми й за порiг глянем. У яких-небудь Черкасах, а може, у самому Чигиринi гуляй собi з полковничою булавою! I слава, i почет, i червiнцi до себе гарбай: все твоє. А пуще всього червiнцi, їх люди по духу чують; хоч не показуй, все кланятимуться… Ха-ха-ха! От тобi й сотник! Ще в Братськiм[5] серце моє чуло, що з мене буде великий пан. Було, говорю одно, а роблю друге; за се називали мене двуличним. Дурнi, дурнi! Хiба ж як говорим про огонь, так i лiзти в огонь? Або як про чорнобриву сироту, так i жениться на їй? Брехня! Вiд огня подальш. Женись не на чорних бровах, не на карих очах, а на хуторах i млинах, так i будеш чоловiком, а не дурнем.

Входит Галя.

()Добривечiр, тату! Де це ви так довго барились? Ви мене кликали, чи що?

а. Та кликав, кликав.(.)Що ти не всi стрiчки почiпляла? Та нехай! Поки буде i сих. Послухай. Менi треба поговорити з тобою об важнiм дiлi. Ти знаєш, ми сьогоднi старостiв сподiваємось?

я. Сьогоднi! На первий день празника, — на самiсiньке Рiздво?

а. Так що ж? Отець Данило, спасибi, розрiшив. Гляди ж, не пiднеси гарбуза.

я. Як се можна! Хiба вiн дуже старий, чи що? Ось послухайте, якої нiсенiтницi наговорила менi Стеха. Смiх та й годi!

а. А що тобi вона наговорила?

я. Каже, буцiмто старi… та нi, не скажу, далебi не скажу, бо казна-що! Вона й сама не знає, що говорить.

а. Хiба ж не правда? Старий чоловiк краще молодого.

я. Та й вона те ж казала.

а. А тобi як здається?

я. Як таки можна? То старий, а то молодий.

а. Так, по-твоєму, молодий — краще?

я. Отож пак!

а. Помiркуй лишень гарненько, так i побачиш, що батькова правда, а не твоя. Ну, що молодий? Хiба те, що чорнi уси? Та й тiльки ж. Не вiк тобi ним любоваться: прийде пора — треба подумати об чiм i другiм. Може, коли захочеться почоту, поваження, поклонiв. Кому ж се звичайнiше? Полковницi… се я так, примiром, говорю… а не якiй-небудь жiнцi хорунжого; бо у його тiльки й худоби, тiльки й добра, що чорний ус. Повiр менi, дочко, на тебе нiхто i дивиться не захоче.

я. Та я й не хочу, щоб на мене другi дивились.

а. Не знать що верзеш ти! Хiба ти думаєш, що не обридне цiлiсiнький вiк дивиться на тебе одну? Хiба ти одна на Божiм свiтi? Є й кращi тебе. Того i гляди, що розлюбить.

я. Назар? Мене? О, нi! Нi, нiколи на свiтi!

а. Я й не кажу, що воно справдi так буде, а так, наприклад, щоб ти тямила, що ми всi на один шталт шитi.

я. О, нi! Не всi! Вiн не такий, вiн не розлюбить.

а. А що ж? Хiба вiн тобi побожився?

я. Атож!

а. А ти й повiрила!

я. Я i без божби повiрила б.

а. Дурне ти, дурне! Чи знаєш ти, що хто багацько обiщає, той нiчого не дає? Ой, схаменись та послухай батькiвського совiту. Добре, що я вже такий — що обiщав, те й зроблю. Ну, не дай я тобi приданого, — що тодi, га? Пожалуй, вiн i так тебе вiзьме: мало яких дурнiв нема на свiтi! Та що ж в тiм? Подумай, що тодi ти робитимеш?

я. Те, що i всi роблять — заробляла б.

а. А що лучче: чи самiй робити, чи дивитися, як другi на тебе роблять?

я. Як кому.

а. То-то i горе, що ти ще дурне. Я тобi б i багацько дечого сказав, та нiколи: того i гляди, що старости на порiг. А чи єсть у тебе рушники?

() Є, є! Як я рада! В мене серце не на мiсцi! Чи й вам так весело?

а. Весело, дуже весело. Iди ж, та не забудь сказати, що коли прийдуть колядувати, так щоб гнали їх у потилицю.

я. За що ж? Се ж дiло законне! Та воно ж i раз тiльки в году!

а. А старости раз на вiку.

я. Справдi, щоб не помiшали… Ще й законної речi не дадуть сповнить. Так побiжу ж я i скажу, щоб заперли ворота i хвiртку. (.)