Иван Котляревский – Українська драматургія. Золота збірка (страница 18)

Ой як болить серденько вiд дяка. Диб, диб… Ой, чия ти, дiвчино, чия ти? Чи ти вийдеш на вулицю гуляти? Диб, диб…

А що? чи хороша моя пiсня?

а. Така точнiсiнько, як ти, що нiчого i не второпаєш. Ось слухай, яку я тобi заспiваю. (.)

В мене думка не така, Щоб пiшла я за Стецька. Стецько стидкий! Стецько бридкий! Цур тобi, не в’яжися! Пек тобi, вiдчепися! Божевiльний! Не дурна я i не п’яна, Щоб пiшла я за Степана. Стецько стидкий… Лучче впасти менi з дубу, Чим йти замiж за Кандзюбу. Стецько стидкий… Лучче менi з мосту в воду, Чим достатися уроду! Стецько стидкий… А що, Стецю, чи хороша моя пiсенька?

(). Погана! Який тебе нечистий такої навчив? Як я її розслухав, так вона дуже погана! Зачим ти її спiваєш? Га?

а. Та я тобi i спiваю i кажу, що не люблю тебе i не пiду за тебе.

о. Так себто батько збрехав? Ну, ну! Ось тiльки скажи йому, що вiн бреше, то так по пицi ляпанця i дасть. (.)Я вже пробував.

а. Так що ж? То батько твiй, а то я тобi кажу, що не хочу.

о. Не треба менi твого хотiння, пiдеш i без нього. Батько ще казав, щоб ти не дрочилась.

а. А чого менi дрочитись? Я не скотина, нехай Бог милує! А щоб я пiшла за тебе, то навряд. Я ж кажу, що наше сватання ще вилами писане.

о. Ей!.. чи Прiсько, чи Домахо, чи як тебе. Послухай, та iди. Ось коли б ти вже була моя жiнка, та сказала б, що не хочеш за мене, так я б тобi пику побив, як менi батько часом б’є; а то ще тепер не можна. Батько казав, пiсля весiлля можна жiнку бити скiльки хоч, а тепер не можна. Дарма! я i пiдожду. А поки ще ласкою просю: пiди за мене!

() Що менi з дурнем товковати? Покинула б його, так мати лаятиме. Зостанусь та буду його пiддурювати.

Те же и й, увидев их вместе, тихо подходит и подслушивает.

о. Оце ж увечерi і старостiв пришлемо. Чи присилать?

а. А як же? присилай, присилай. (.)Побачиш, якого облизня пiньмають.

о. А пiч колупатимеш?

а. Як-то вже не колупатиму? Оттак усю поковиряю. (.)

() Бач, яка жартовлива! Але трохи баньок не виколупала. Зачим так робити?

а. Затим, що я тебе шаную () — як ту собаку рудую!

( ) От тобi i правда на свiтi! Послухаю, що дальш буде.

о. Ну! Кажи ж ти менi: як ми оженимось, то що будемо робити? Га? кажи, кажи.

а. Ти знаєш, а я не знаю.

о. Пожалуй, я знаю, а ти чи знаєш?

а. Та не знаю. Ну тебе зовсiм.

() Еге! так я тобi усе розкажу: нiгде правди дiти. Мене батько навчив. Чи сказати? (.)Напечемо коржiв, зомнемо маку, та намiшаємо з медом, та й посiдаємо, та й їстимемо. I не мудро, скажеш? ( .)А що то в тебе? Хустка? Чи не менi то?

а. Кому ж, як не тобi, мiй вороне чорнесенький! (.)Твоїй пицi вона i пристала.

о. А ке сюди, я примiряю.

а. Та нехай же увечерi, сама тобi почеплю () що i у дверi не потовпишся.

о. Що то, мабуть, гарно з хусткою? Чи знаєш що? Я ще зроду не женився. То-то, десь, гарно жонатому; що усi ж то, усi, куди оком закинеш, усi женються. Будеш же менi головоньку мити i голубити?

а. Змию, змию () що тебе i чорт не пiзна. Цур вже йому! прожену його вiдсiля та й втечу додому. (.)А приголублю ось так: ось ходи сюди. ( .)

() Здорова, Уляно! Нехай тобi Бог помага!

( ) А, мiй Олексiєчку! Де ти узявся? Я тебе цiлий ранок бажала.

( ) Дурний, що i прийшов, не чув би об своїм нещастi.

() Ох, менi лихо! А що там за нещастя?

й. Тобi лихо? Не знаю кому! Ох-ох-ох! От правда на свiтi! Здоров, Степане! Поздоровляю тебе засватавшись!

() Спасибi.

й. Так оце увечерi до Уляни i за рушниками пришлеш?

о. Пришлемо.

й. Боже ж вам помагай! (.)

о. Спасибi.

() Прощай, Уляно!

о. Iди здоров!

() О батечки! що менi робити? Вiн нiчого не зна, та й сердиться i утiка, коли менi свiт не милий. Як би його зупинити? (.)Олексiю!

() Схаменулась! Нехай покортить! ( .)

а. Олексiю-бо!