Иван Котляревский – Енеїда (страница 2)

Та вітри всі порозпускав: Борей недуж лежить з похмілля, А Нот поїхав на весілля, Зефір же, давній негодяй, З дівчатами заженихався, А Евр в поденщики найнявся, – Як хочеш, так і помишляй! 8.[8] Та вже для тебе обіщаюсь Енеєві я ляпас дать; Я хутко, миттю постараюсь В трістя його к чортам загнать. Прощай же! швидче убирайся, Обіцянки не забувайся, Бо послі, чуєш, нічичирк! Як збрешеш, то хоча надсядься, На ласку послі не понадься, Тогді від мене возьмеш чвирк». 9. Еол, оставшись на господі, Зібрав всіх вітрів до двора, Велів поганій буть погоді… Якраз на морі і гора! Все море зараз спузирило, Водою мов в ключі забило, Еней тут крикнув, як на пуп; Заплакався і заридався, Пошарпався, увесь подрався, На тім’ї начесав аж струп. 10.[9] Прокляті вітри роздулися, А море з лиха аж реве; Слізьми троянці облилися, Енея за живіт бере; Всі човники їх розчухрало, Багацько війська тут пропало; Тогді набрались всі сто лих! Еней кричить, що «я Нептуну Півкопи грошей в руку суну, Аби на морі штурм утих». 11.[10] Нептун іздавна був дряпічка, Почув Енеїв голосок; Шатнувся зараз із запічка, Півкопи для його кусок!.. І миттю осідлавши рака, Схвативсь на його, мов бурлака, І вирнув з моря, як карась. Загомонів на вітрів грізно: «Чого ви гудете так різно? До моря, знаєте, вам зась!» 12.[11] От тут-то вітри схаменулись І ну всі драла до нори; До ляса мов ляхи шатнулись, Або од їжака тхори. Нептун же зараз взяв мітелку І вимів море, як світелку, То сонце глянуло на світ. Еней тогді як народився, Разів із п’ять перехрестився; Звелів готовити обід. 13.[12] Поклали шальовки соснові, Кругом наставили мисок; І страву всякую, без мови, В голодний пхали все куток. Тут з салом галушки лигали, Лемішку і куліш глитали І брагу кухликом тягли; Та і горілочку хлистали, –