Иван Котляревский – Енеїда (страница 18)

Лукаву відьму, злу Берою, Іскорчившуюся в дугу. Ірися нею ізробилась, І як Бероя нарядилась, І підступила до дівок; І щоб к ним лучче підмоститься І пред Юноной заслужиться, То піднесла їм пиріжок. 46.[93] Сказала: «Помагай біг, діти! Чого сумуєте ви так? Чи не остило тут сидіти? Оце гуляють наші як! Мов божевільних, нас морочать, Сім літ, як по морям волочать; Глузують, як хотять, із вас, Але з другими бахурують, Свої ж жінки нехай горюють, Коли водилось се у нас? 47. Послухайте лиш, молодиці, Я добрую вам раду дам; І ви, дівчата білолиці, Зробім кінець своїм бідам, За горе ми заплатим горем – А доки нам сидіть над морем? Приймімось, човни попалім. Тогді і мусять тут остаться І нехотя до нас прижаться; Ось так на лід їх посадім». 48.[94]«Спасеть же біг тебе, бабусю! – Троянки вголос загули. – Такої б ради, пайматусю, Ми ізгадати не могли». І зараз приступили к флоту І принялися за роботу: Огонь кресати і нести Скіпки, тріски, солому, клоччя; Була тут всяка з них охоча, Пожар щоб швидче розвести. 49.[95] Розжеврілось і загорілось, Пішов димок до самих хмар, Аж небо все зачервонілось, Великий тяжко був пожар. Човни і байдаки палали, Соснові пороми тріщали, Горіли дьоготь і смола. Поки троянці огляділись, Що добре їх троянки грілись, То часть мала човнів була. 50.[96] Еней, пожар такий уздрівши, Злякався, побілів, як сніг, І бігти всім туди звелівши, Чимдуж до човнів сам побіг. На гвалт у дзвони задзвонили, По улицях в трещотки били, Еней же на ввесь рот кричав: «Хто в бога вірує – рятуйте! Рубай, туши, гаси, лий, куйте! А хто ж таку нам кучму дав?» 51.[97] Еней од страху з плигу збився, В умі сердега помішавсь І зараз сам не свій зробився, Скакав, вертівся і качавсь; І із сього свого задору Він, голову піднявши вгору, Кричав, опарений мов пес.