Иван Котляревский – Енеїда (страница 16)

Їй дуже се було не мило, Сказала: «Батечку Зевес! Дай моєму Даресу сили, Йому хвоста щоб не вкрутили, Щоб він Ентелла поборов. Мене тогді ввесь світ забуде, Коли Дарес живий не буде; Зроби, щоб був Дарес здоров». 33.[82] Тут Бахус п’яний обізвався, Венеру лаяти почав, До неї з кулаком совався, І так ісп’яна їй сказав: «Пійди лиш ти к чортам, плюгава, Невірна, пакосна, халява! Нехай ізслизне твій Дарес, Я за Ентелла сам вступлюся, Як більш сивухи натягнуся, То не заступить і Зевес. 34. Чи знаєш, він який парнище? На світі трохи єсть таких, Сивуху так, як брагу, хлище, Я в парубках кохаюсь сих. Уже заллє за шкуру сала, Ні неня в бразі не скупала, Як він Даресові задасть. Уже хоть як ти не вертися, З своїм Даресом попростися, Бо прийдеться йому пропасть». 35. Зевес до речі сей дочувся, Язик на силу повернув, Він од горілки весь обдувся І грімко так на їх гукнув: «Мовчіть!.. чого ви задрочились? Чи бач, у мене розходились! Я дам вам зараз тришия! Ніхто в кулачки не мішайтесь Кінця од самих дожидайтесь, – Побачим, – візьметь то чия?» 36.[83] Венера, облизня піймавши, Слізки пустила із очей, І, як собака, хвіст піджавши, Пішла к порогу до дверей І з Марсом у куточку стала, З Зевеса добре глузовала; А Бахус пінненьку лигав, Із Ганімедова пуздерка Утер трохи не з піввідерка; Напивсь – і тілько що кректав. 37.[84] Як між собой боги сварились В раю, попившись в небесах; Тогді в Сіцілії творились Великі дуже чудеса. Дарес од страху оправлявся І до Ентелла підбирався, Цибульки б дать йому під ніс. Ентелл од ляпаса здригнувся, Разів із п’ять перевернувся, Трохи не попустив і сліз. 38.[85] Розсердився і роз’ярився, Аж піну з рота попустив, І саме в міру підмостився, В висок Дареса затопив: З очей аж іскри полетіли, І очі ясні соловіли, Сердешний об землю упав.