Иван Котляревский – Енеїда (страница 15)

«Хто, як, Дарес? – ну, стійте наші! Зварю пану Даресу каші, Горілки дайте лиш нап’юсь». 26. Примчали з казанок сивухи, Ентелл її разком дмухнув І од сієї він мокрухи Скрививсь, наморщивсь і зівнув, Сказав: «Тепер ходімо, братця, До хвастуна Дареса-ланця! Йому я ребра полічу, Зімну всього я на кабаку, На смерть зувічу, мов собаку, Як битися – я научу!» 27.[77] Прийшов Ентелл перед Дареса, Сказав йому на сміх: «Гай-гай! Ховайсь, проклята неотеса, Зарання відсіль утікай; Я роздавлю тебе, як жабу, Зітру, зімну, мороз як бабу, Що тут і зуби ти зітнеш. Тебе диявол не пізнає, З кістками чорт тебе злигає, Уже від мене не влизнеш». 28. На землю шапку положивши, По локоть руки засукав І цупко кулаки стуливши, Дареса битись визивав. Із серця скриготав зубами, Об землю тупотав ногами, І на Дареса налізав. Дарес не рад своїй лихоті, Ентелл потяг не по охоті Дареса, щоб його він знав. 29.[78] В се врем’я в рай боги зібрались К Зевесу в гості на обід, Пили там, їли, забавлялись, Забули наших людських бід. Там лакомини різні їли, Буханчики пшеничні білі, Кислиці, ягоди, коржі І всякі-разні витребеньки, – Уже либонь були п’яненькі, Понадувались, мов йоржі. 30.[79] Я к ось знічев’я вбіг Меркурій, Засапавшися до богів; Прискочив, мов котище мурий До сирних в маслі пирогів! «Ге! Ге! от тут-то загулялись, Що і од світу одцурались, Диявол-ма вам і стида. В Сіцілії таке твориться, Що вам би треба подивиться, – Там крик, мов підступа орда». 31.[80] Боги, почувши, зашатались, Із неба виткнули носи, Дивитись на бійців хватались, Як жаби літом із роси. Ентелл там сильно храбровався, Аж до сорочки ввесь роздягся, Совав Даресу в ніс кулак. Дарес ізвомпив сіромаха, Бо був Ентелл непевна птаха, Як чорноморський злий козак. 32.[81] Венеру за виски хватило, Як глянула, що там Дарес;