Ирвин Ялом – Ліки від кохання та інші оповіді психотерапевта (страница 62)

Поступово, завдяки незначним натякам з мого боку, Марвін почав більше заглиблюватись у свій внутрішній світ. Можливо, він почув уривки моїх розмов зі сновидцем. Його перша асоціація з автомобілем, дивною чорною коробкою на колесах, була: «Це не труна». Помітивши, що я підвів брови від здивування, він посміхнувся і сказав:

— Хіба ніхто з ваших друзів-психотерапевтів не казав, що ви видаєте себе, коли так часто протестуєте?

— У машині не було вікон спереду, Марвіне. Подумайте про це. Що вам спадає на думку?

— Я не знаю. Без них ви не будете знати, куди їдете.

— Як це стосується вас, які події на вас чекають у близькому майбутньому?

— Пенсія. Я повільно це роблю, але вже почав оформлювати папери. Та я не хвилююся через вихід на пенсію. Чому я нічого не відчуваю?

— Авжеж, ви щось відчуваєте. Це просочується у ваші сни. Можливо, це дуже болісні відчуття. Можливо, біль губиться серед інших почуттів або ж змішується з іншими подіями. Згадайте, як часто ви казали: «Чому я повинен засмучуватися через своє сексуальне життя? Це не має значення». Одне з наших головних завдань — розібрати всі ваші думки і поскладати їх на правильні місця.

Незабаром він розповів мені ще кілька снів з матеріалом, що очевидно стосувався старіння та смерті. Наприклад, йому наснилася прогулянка великим недобудованим підземним будинком із цегли.

Один сон особливо його вразив:

Я бачив Сюзан Дженнінгс. Вона працювала в книгарні. Вона здавалася пригніченою, і я підійшов до неї, щоб висловити свою прихильність. Я сказав їй, що є інші люди, шість людей, які почуваються так само. Вона підвела очі й подивилася на мене, але її обличчя виявилося огидним черепом, наповненим якимось слизом.

Марвін добре попрацював із цим сном.

— Сюзан Дженнінгс? Сюзан Дженнінгс? Я був знайомий з нею сорок п’ять років тому в коледжі. Я не думав, що колись буду згадувати її.

— Подумайте про неї. Що ви уявляєте?

— Я можу уявити її обличчя — кругле, товсте, великі окуляри.

— Нагадує вам когось?

— Ні, але я знаю, що ви хочете сказати: вона виглядає так, як я — кругле лице та великі окуляри.

— Як щодо «шести інших»?

— О, так, є ще щось. Учора я розмовляв з Філіс про всіх наших померлих друзів і також про статтю в газеті стосовно людей, які помирають одразу після виходу на пенсію. Я сказав їй, що дивився свій випускний альбом і порахував, що шість моїх одногрупників уже померли. Це мають бути якраз ті «шестеро людей, які почуваються так само». Неймовірно!

— Я можу сказати одне — ваші сни сповнені страхом смерті, Марвіне, і цей сон, і всі інші. Кожен боїться померти. Я не знаю нікого, хто б не боявся. Але більшість людей роками ретельно працюють із цим страхом. Щодо вас, то мені здається, що у вашому випадку все відбулося раптово, як вибух. Я відчуваю, що саме думка про вихід на пенсію підпалила ґніт вашої бомби.

Марвін згадав, що його найбільш емоційним сном був перший, шість місяців тому, про двох худих чоловіків, ціпок та дитину. Ці образи не йшли в нього з думки — особливо образи худих працівників поховального бюро або ж організації боротьби з алкоголізмом вікторіанських часів. Він сказав, що це, ймовірно, символ того, що він був дуже стриманий в усьому, і з алкоголем в тому числі, навіть занадто стриманий. Протягом останніх кількох років він зрозумів, що умертвляв сам себе все своє життя.

Марвін почав мене дивувати. Він навіть наважився ризикнути і зазирнути глибоко всередину, так що я ледве міг повірити, що розмовляю з тією самою людиною. Коли я запитав його, що сталось кілька років тому, він описав епізод, про який нікому не розповідав, навіть Філіс. У приймальні стоматолога він гортав номер «Сайколоджі тудей»[48] і зацікавився статтею, у якій автор переконував, що варто спробувати побудувати останню змістовну розмову з близькою людиною, яка вже померла.

Одного дня, коли він був сам, він спробував це зробити. Він уявив, що говорить з батьком про те, як сильно він за ним сумував і як би хотів більше його пізнати. Той не відповів. Тоді він уявив, як прощається з матір’ю, яка сиділа навпроти нього у своєму улюбленому кріслі-гойдалці. Він казав якісь слова, але нічого не відчував. Він скреготав зубами і намагався викликати хоч якісь почуття. Проте ніщо не подіяло. Він зосередився на значенні слова ніколи — що він ніколи, ніколи, ніколи не побачить її знову. Він пам’ятав, як сильно вдарив кулаком по столу, змушуючи себе згадати холодне чоло матері, коли він цілував її останній раз в домовині. Але знову нічого. Він голосно закричав: «Я ніколи не побачу тебе знову!» — нічого. Тоді він зрозумів, що умертвляв себе все своє життя.

Він плакав у мене в кабінеті. Він плакав за тим, чого в нього не було, за всіма, за ким сумував, за всім тим, від чого відмовлявся всі ці роки. Як сумно, сказав він, через те, що чогось чекав усе життя і тільки зараз починаєш жити по-справжньому. Уперше я відчув близькість із ним. Я поплескав його по плечу, коли він почав схлипувати.

Наприкінці нашого сеансу я був виснажений, але дуже зворушений. Я подумав, що мені все-таки вдалося зламати цей непробивний бар’єр і що нарешті Марвін та його сновидець об’єдналися й почали говорити одним голосом.

Марвін почувався краще після нашого заняття і був оптимістично налаштований, поки кілька днів потому не сталася одна дивна подія. Він і Філіс тільки-но почали займатися коханням, як він раптом сказав: «Можливо, лікар має рацію, можливо, уся ця моя тривога та проблеми з потенцією — через страх смерті!» Ще до того, як він договорив речення, він — упс! — скінчив, раптово та без задоволення. Філіс була вкрай роздратована його вибором теми під час сексу. Марвін одразу почав себе лаяти за свою нечутливість до неї і переживав через неспроможність її задовольнити. Це призвело до нового витка депресії. Незабаром я отримав термінове тривожне повідомлення від сновидця:

Я заносив нові меблі в будинок, але потім не міг зачинити вхідні двері. Хтось поставив якийсь предмет на поріг. Тоді я побачив надворі десятеро чи дванадцятеро людей з валізами. Це були злі, жахливі люди, особливо одна беззуба стара карга, чиє лице нагадувало мені Сюзан Дженнінгс. Вона також була схожа на мадам Дефардж, героїню фільму «Казка про два міста», яка сиділа і в’язала на спицях біля гільйотини, поки кат відтинав голови.

Сенс повідомлення:

«Марвін дуже наляканий. Він дізнався багато всього і занадто швидко. Зараз він знає, що смерть чекає на нього. Він відчинив їй двері. Але тепер переймається тим, що занадто багато всього розкрилося, що в дверях якась тиснява і він ніколи не зможе зачинити їх знову».

Страшні сни були схожими повідомленнями, які часто повторювались:

Ніч. Я на балконі високого будинку. Я чую, як десь у темряві плаче мала дитина. Вона кличе на допомогу. Я кажу їй, що прийду, бо я єдиний, хто може допомогти, але, коли починаю спускатися, сходи все збільшуються і звужуються, а тоненьке поруччя вислизає у мене з рук. Я боюсь іти далі.

Трактування:

«Існуть важливі частини мене, які я приховую все своє життя: маленький хлопчик, жінка, художник, а ще є я, який постійно шукає сенс. Я знаю, що умертвляв себе і багато чого залишив непережитим. Але зараз я не можу це змінити. І не можу подолати свій страх та відчуття жалю».

Був ще інший сон:

Я складаю іспит. Я віддаю свою залікову книжку і згадую, що не відповів на останнє запитання. Я панікую. Намагаюся повернути заліковку, але час уже сплив. Я призначаю зустріч своєму синові після іспиту.

Повідомлення:

«Я усвідомлюю, що не зробив того, що мав би зробити у своєму житті. Навчання та іспит скінчилися. Мені б хотілося зробити все інакше. Останнє запитання на іспиті — про що воно? Можливо, якби я не туди повернув, зробив би все інакше, став би кимось іншим — не вчителем у школі, не багатим бухгалтером. Але зараз уже пізно, занадто пізно щось змінювати. Час добіг кінця. Якби тільки я мав сина, я сам провів би його в майбутнє через кордон смерті».

Пізніше, тієї ж ночі:

Я піднімаюся гірською стежкою. Бачу людей, які намагаються відбудувати будинок у темряві. Я знаю, що цього не можна зробити, і намагаюся сказати їм, але вони мене не слухають. Потім я чую, як хтось позаду кличе мене на ім’я. Це моя мати намагається наздогнати мене. Вона каже, що має для мене повідомлення. Повідомлення про те, що хтось помирає. Я знаю, що це я. Я прокидаюся, вкритий потом.

Повідомлення:

«Уже надто пізно. Зараз просто неможливо відбудувати будинок у темряві — щоб змінити курс, який я обрав. Просто треба підготуватися перед тим, як зайти в море смерті. Зараз мені стільки ж років, скільки було моїй матері, коли вона померла. Я наздоганяю її і усвідомлюю, що смерть неминуча. Я не можу змінити майбутнє, тому що минуле наздоганяє мене».

Ці повідомлення від сновидця кричали до мене все голосніше і голосніше. Я мав прислухатися до них. Вони змушували мене зробити висновки про те, що ж сталося за час терапії.

Марвін швидко просувався вперед, навіть занадто швидко. Спочатку він був нездатним проникнути в сутність речей, не міг, та й не хотів, зазирнути всередину. За відносно короткий період у шість місяців він зробив величезні відкриття. Він дізнався, що його очі, як і очі новонародженого кошеняти, були заплющені. Він зрозумів, що глибоко всередині існує багатий світ, який, якщо з ним зіткнутися, може спричинити неймовірний страх, але цей світ також може запропонувати і звільнення через прозріння.