Игорь Бондаренко – Жовте коло (страница 18)

— Але коли б вам загрожували рабством, постійним приниженням, непосильною фізичною працею?..

— У рабів є господарі, і я б стала господарем.

— Та ви енергійна жінка, Маргарет.

— Це великий недолік?

— Ні. Чому ж? У всякому разі, ви цільна натура і мислите оригінально; мені буде дуже цікаво знати вашу думку про Бремона. Наскільки мені відомо, в оригінальності йому не відмовиш.

— Клод Бремон? Це — книговидавець?

— Ви чули про нього?

— Так, шеф. Адже ж я — ваш секретар. А гарний секретар мусить мати відомості про можливих конкурентів свого господаря.

— Який я йому конкурент! Я можу бути лише учнем. У нього ж за плечима тридцять років видавничої діяльності і величезні гроші.

— Саме так… Тридцять років… У вас усе попереду.

Бремон зустрів їх біля трапа своєї баржі. Це був чоловік років сімдесяти, з круглою, як куля, голеною головою і м'ясистим носом.

На баржі, крім Бремона, нікого не було видно. Він провів Клауса і Маргарет до каюти, що слугувала йому за кабінет.

Меблі тут були досить скромні: письмовий стіл, дві книжкові шафи, маленький тапчан, на тумбочці радіотелефон, а на білій стіні велике жовте коло, що нагадувало сонце.

— Я чекаю гостей і радий буду познайомити вас з ними, але, поки їх немає, ми зможемо погомоніти, — запропонував Бремон.

Клаус познайомив його з Маргарет, і по очах старого було видно, що вона йому сподобалась. Сьогодні Маргарет була особливо привабливою в цій коротенькій зеленій сукні, застебнутій до шиї.

— Мені рекомендували вас найповажніші люди, і тому ви можете розраховувати на мене. Я теж хотів би розраховувати на вашу відвертість, — почав без передмов француз.

— Мосьє Бремон, я багато чув про чудову постановку роботи відділу реклами у вашому видавництві, — сказав Клаус по-німецьки, а Маргарет одразу ж зробила французький переклад.

— Якщо це питання вас так зацікавило, то завтра я пришлю свого директора, що очолює рекламне бюро, і він розкриє вам усі наші секрети, бо в мене таке правило: секрети існують для того, щоб зберігати їх від ворогів, а ви — мої друзі, — Бремон перейшов на англійську, даючи зрозуміти Клінгену, що хотів би обійтись без перекладачки.

— Дякую, мосьє Бремон, я неодмінно скористаюсь вашою люб'язністю, — відповів Клінген по-англійськи.

— Як вам Париж, мадемуазель? — звернувся Бремон до Маргарет по-німецьки.

— Париж ще більше помолодшав.

— Прекрасна відповідь. — І запитав Клінгена: — Як поживає мій друг Зейдліц?

— На здоров'я не скаржиться, енергійний, як завжди…

— Ви прямо з Німеччини?

— Ми були в Англії.

— Бачились там з Мослі?

— Ні, він був у від'їзді. Я зустрічався з Баркетом і Сміглі. Вони високо цінять вашу книгу «Європа під егідою об'єднаного прапора».

— Вам вона подобається?

— Ідея дуже цікава.

— Ви гадаєте — вона реальна?

— Звичайно. Нам потрібна, і якомога швидше, об'єднана Європа, сильна в воєнному відношенні, незалежна від Америки. Бо в Америки свої завдання, а в Європи — свої. До трьох реально існуючих сил — Америка, Росія і Китай — має долучитись четверта — Європа, — сказав Клінген, намагаючись викликати Бремонову прихильність.

— Гітлер свого часу переоцінив роль німецького націонал-соціалізму, а гасла «Новий порядок», «Нова Європа» не були конкретизовані й уточнені. Поступове перетворення ідеї великого рейху в концепції об'єднаної Європи відбувалося надто повільно. А ми мусимо почати з об'єднання Європи.

— Але об'єднання повинно відбуватися на новій основі. Адже в вашій книзі йдеться саме про це.

— Я дуже радий був познайомитись з вами, — сказав Бремон, вкладаючи в ці слова значно більше, ніж могло здатися з першого погляду.

У цей час долинуло гудіння автомобіля.

— Здається, гості починають з'їжджатися, — зауважив Бремон. — Ви побачите сьогодні строкату компанію. Сподіваюсь, що нудьгувати не будете. А нашу розмову ми продовжимо пізніше.

Бремон вибачився і пішов зустрічати гостей — вони весь час прибували. Клауса і Маргарет знайомили з ними. Тут були журналісти, актори, похмурий лисий продюсер, що приїхав з молоденькою кінозіркою. Всі вони зібрались у салоні.

Незабаром вся ця строката компанія поділилась на групи, і загальна розмова теж розтеклась мов по кількох струмочках.

На Клауса ніхто не звертав уваги: він не був знаменитістю, до того ж погано володів французькою мовою. Пив небагато, тому міг з тверезою головою спостерігати за всіма, хто тут був.

Біля Маргарет увесь час роїлися чоловіки. Як тільки молоденька кіноактриса, що приїхала з продюсером, запропонувала влаштувати щось подібне до американського нічного клубу «Гепард», Маргарет енергійно заходилась їй допомагати. Правда, не вистачало музики і відповідного освітлення. В «Гепарді» грало близько шести естрадних оркестрів, а колір світла мінявся щосекунди, потім світло згасало і спалахувало знову.

У Кремона знайшовся стереофонічний магнітофон. А коли вони виключили верхнє світло, а нижнє заставили пляшками, в приміщенні запанувала зелена напівтемрява.

Потім дістали записи сучасної танцювальної музики. Бажаючі почали танцювати, а Клінген пішов шукати Кремона і знайшов його на палубі в шезлонзі.

— А, це ви?.. Сідайте… Захотілося на повітря. Все-таки роки, знаєте…

Клінген вмостився у шезлонзі поряд. Було дуже тихо, і голос Бремона, хоча він і розмовляв майже пошепки, звучав виразно:

— Ми тут у Франції, та й не лише у Франції, покладаємо на «Спілку колишніх офіцерів» великі надії. Ви, німці, новинці починати, як і в тридцяті роки.

— Але ж у нас мало сил, — заперечив Клінген.

— Не так уже й мало, — не погодився Бремон. — За моїми відомостями, в Федеративній Республіці проживає майже чотириста тисяч колишніх есесівців і є такі організації, як «Німецький соціальний рух», «Німецький блок», земляцтва; нарешті, націонал-демократична партія… Ви тільки почніть, а ми допоможемо. В Італії є «Італійський соціальний рух», у Франції — ОАС, у Англії — «Британський союз», у Голландії — «Нідерландські архіви консервативної революції», в Норвегії — «Північне єднання». Коли ми об'єднаємо свої сили, то зможемо розраховувати на успіх.

— І все-таки цього не досить, — задумливо промовив Клінген.

— Ви забуваєте про те, що в кожній країні в нас є могутній спільник — армія. Коли ви будете в Італії, поговоріть з полковником Кане… Тільки випадковість перешкодила військам захопити владу в цій країні, проте вона перешкодила сьогодні, а завтра…

— Але ж військові можуть вимагати великої оплати за участь у перевороті…

— Вони її матимуть.

— Владу?

— Чого ж? Одержать велику армію, необмежені капітали на озброєння…

— Але ж армія підпорядкована уряду, а домогтися нині більшості в керівництві!.. Це, по-моєму, нереально.

— Ну що ж, перейдемо до реальності, — сказав Бремон. — Якщо ми не можемо добитися більшості в уряді, то в нашій владі змінити його склад. Ви пам'ятаєте, звичайно, історію короля Олександра і міністра Барту[13]! Сьогодні Америка подає нам гідний приклад…

— Ви маєте на увазі Кеннеді?

Бремон не відповів на це запитання. І звернувся до Клінгена:

— А як ви гадаєте? Для чого у нас спортивні клуби або ваші «Групи порядку»? Звичайно ж, не для того, щоб і справді молоді люди займалися спортом?..

Поява Маргарет перервала їхню розмову.

— Шеф! Це ви? Я вас скрізь шукаю. Я дуже винувата перед вами… Я зовсім забула про свої обов'язки перекладачки…

Еллінг злегка хитнулась.

— Страшенно паморочиться голова, — сказала вона.

— Ви тут, здається, без машини? Візьміть мого «ягуара», — запропонував Бремон. — Машину залишите біля готелю, завтра шофер забере її.

— Дякую, мосьє Бремон…

За кілька хвилин Клаус і Маргарет були вже в дорозі до Парижа, який, мов Чумацький Шлях, світився попереду міріадами точок.