Иэн Макьюэн – Спокута (страница 63)

— У своєму власному домі я розмовлятиму так, як схочу,— відрізала місіс Джарвіс. Вона розвернулася до Брайоні: — Або лишайтеся, або йдіть геть і зачиніть по собі двері.

Брайоні глипнула на сестру, здогадуючись, що та навряд чи її зараз відпустить. Місіс Джарвіс виявилася мимовільною спільницею.

Сесилія заговорила так, ніби вони самі.

— Не зважай на хазяйку. Я з'їжджаю наприкінці тижня. Зачини двері й заходь.

Дивлячись на місіс Джарвіс, Брайоні попрямувала за сестрою на сходи.

— А щодо вас, леді Погань...— крикнула вгору хазяйка.

Але Сесилія різко озирнулася й урвала її:

— Годі, місіс Джарвіс. На сьогодні цілком досить.

Брайоні впізнала цей тон. Достеменно як у послідовниць Флоренс Найтінґейл, уживаний для тяжкохворих або для плаксивих практиканток. Треба роки, щоб удосконалити інтонацію. Сесилію, звісно, підвищили на посаді — старша медсестра.

На сходовому майданчику другого поверху Сесилія, відчиняючи двері, кинула на Брайоні погляд, холодністю якого дала їй зрозуміти, що нічого не змінилося, серце не пом'якшало. З ванної кімнати крізь напівпрочинені двері линув запах вогкого повітря і чулися лункі звуки крапель. Отже, Сесилія готувалася прийняти ванну. Вона завела Брайоні до квартири. Деякі з найбільш охайних медсестер у відділенні мали у себе в кімнатах справжнісінький розгардіяш, і її не здивувало б, якби вона побачила нову версію старого хаосу Сесилії. Але враження виникло таке: життя тут просте, бідне і самотнє. Напевно, колись кімната середнього розміру була розділена навпіл, щоб зробити вузеньку кухню, а поряд була спальня. Стіни були обклеєні шпалерами з блідими вертикальними смугами, мовби на хлоп'ячій піжамі, що посилювало відчуття тюремного ув'язнення. Лінолеум був неправильно обрізаний, відкриваючи сірі мостини. Біля вікна був умивальник з одним краном і газова плита з однією конфоркою. Біля стіни, залишаючи мало місця, щоб протиснутися, стояв стіл, накритий жовтою скатертиною з фарбованого прядива. На столі, у слоїчку з-під джему, стояла китиця синіх квітів — здається, дзвіночків, а — ще повна попільничка та стос книжок. Унизу виднілися «Анатомія» Ґрея і зібрання Шекспірових творів, а над ними — тонші книжки, з тисненими іменами, на яких стерлися срібло і золото — Брайоні побачила, що там написано «Гаусмен» і «Кребб». За книжками стояли дві пляшки стауту[65]. В кутку, протилежному від вікна, двері вели до спальні, й висіла карта Північної Європи.

Сесилія вийняла цигарку з пачки на плиті, а потім, згадавши, що сестра вже не дитина, запропонувала цигарку і Брайоні. Біля столу стояли два кухонні стільці, але Сесилія, притулившись спиною до умивальника, не запропонувала Брайоні сісти. Обидві жінки палили і чекали, як здавалося Брайоні, доки вивітриться дух хазяйки.

Сесилія озвалася тихим голосом:

— Коли я одержала твого листа, то звернулася до адвоката. Але зробити це непросто, якщо немає незаперечних нових доказів. Твого каяття тут замало. Лола все одно казатиме, що нічого не знає. Нашою єдиною надією був старий Гардмен — але він умер.

— Гардмен?

Суперечливі елементи — факт його смерті, його стосунок до цієї справи — збили Брайоні з пантелику, і вона стала напружувати пам'ять. Чи шукав Гардмен тої ночі близнят? Чи бачив він щось? Чи було в суді сказано щось таке, про що вона не знає?

— Хіба ти не знаєш, що він умер?

— Ні. Але...

— Неймовірно.

Спроби Сесилії дотримуватися нейтрального тону, який констатує факти, завершилися крахом. Схвильована, вона покинула кухню, протиснулася повз стіл, пройшла в інший кінець і стала в дверях спальні. Її голос був хрипкий, бо вона стримувала гнів.

— Як дивно, що Емілі не включила цієї події до опису пшениці й евакуйованих. У нього був рак. Може, боячись Божої кари, він в останні дні сказав щось дуже незручне для інших, дуже незручне тої миті.

— Але, Сі...

— Не називай мене так! — огризнулася вона. І повторила вже м'якшим тоном: — Будь ласка, не називай мене так.

Її пальці лежали на дверній ручці, і здавалося, що співбесіда добігає кінця. Сестра готувалася зникнути.

З неприродним виразом спокою на обличчі вона підбила підсумок для Брайоні:

— Ось за що я заплатила дві гінеї — щоб це дізнатися. Апеляції не зроблять лише тому, що ти через п'ять років вирішила розповісти правду.

— Я не розумію, про що це ти...— Брайоні хотіла перевести розмову на Гардмена, але Сесилія мусила висловити їй те, що багато разів прокручувала подумки:

— Це нескладно. Якщо ти брехала тоді, то чому суд має тобі повірити тепер? Немає жодних нових фактів, а ти — ненадійний свідок.

Брайоні пішла до умивальника, тримаючи недопалок. Їй було аж зле, її нудило. З шафи біля плити вона замість попільнички взяла блюдечко. Те, що сестра затаврувала її вчинок як злочин, було страшно чути. Але те, що з цього випливало, було ще страшніше. Слабка, дурна, розгублена, слизька, безхребетна — вона ненавиділа себе за всі ці риси, але ніколи не вважала себе брехливою. Як дивно і як чітко все це уявляє Сесилія! Очевидно і неспростовно. І ще — на мить Брайоні схотілося захищатися. Вона нікого не збиралася вводити в оману, вона чинила не зі злим наміром. Але хто в це повірить?

Вона стояла там, де перед тим Сесилія, спиною до умивальника, і, нездатна витримати сестринського погляду, сказала:

— Те, що я зробила,— жахливо. Я не сподіваюся, що ти мені пробачиш.

— Не переймайся за це,— заспокійливо відповіла Сесилія, і, на секунду чи дві, коли вона глибоко затягувалася цигаркою, Брайоні аж затремтіла від нереальних сподівань, які охопили її.— Не переймайся,— повторила сестра.— Я тобі ніколи не пробачу.

— Але якщо я не зможу виступити в суді, ніщо не зупинить мене від того, щоб розповісти всім, що я накоїла.

Коли сестра дико зареготалася, Брайоні зрозуміла, що боїться Сесилії. Цьому глузуванню було навіть важче протистояти, ніж гніву. Ця вузька кімната, смугаста, наче ґратована камера, містила таку історію емоцій, що ніхто й не уявляє. Брайоні не здавалася. Зрештою, вона репетирувала цю частину розмови.

— Я поїду в Суррей і поговорю з Емілі й батьком. Я все їм розповім.

— Так, ти писала це в листі. А що тобі заважає? У тебе було п'ять років. Чому ти мовчала?

— Спочатку я хотіла зустрітися з тобою.

Сесилія відійшла од дверей до спальні й зупинилася біля столу. Вона впустила недопалок до горлечка пляшки від стауту. Почувся короткий свист, і від чорного скла закурився тонкий димок. Вчинок сестри знову викликав у Брайоні нудоту. Дівчині здалося, що пляшки налляті по вінця. Вона подумала, чи не проковтнула щось несвіже, снідаючи.

— Я знаю, чому ти нічого не казала,— мовила Сесилія.— Бо думаєш так само, як і я. Вони більше не захочуть про це чути. Усі негаразди лишилися в минулому, красно дякувати. Що зроблено — зроблено. Навіщо зараз це ворушити? І ти ж чудово знаєш, що вони повірили словам Гардмена.

Брайоні відійшла од умивальника і стала просто навпроти сестри. Нелегко було дивитися на цю прекрасну маску.

Вона промовила дуже повільно, обдумуючи кожне слово:

— Я не розумію, про що ти кажеш. Як до цього причетний він? Мені шкода, що він умер, мені шкода, що я не знала...

Вона змовкла від звуку. Двері до спальні відчинилися, і на порозі постав Роббі. Він був у армійських брюках, сорочці, начищених черевиках, а шлейки вільно звисали з пояса. Роббі був неголений, з розкошланим волоссям, і дивився тільки на Сесилію. Вона розвернулася до нього обличчям, але не підійшла. Секунди, протягом яких вони мовчки споглядали одне одного, Брайоні була затулена сестрою, під покровом свої форми медсестри.

Роббі стиха звернувся до Сесилії, начебто вони були самі:

— Я чув голоси й здогадався, що це якісь лікарняні справи.

— Усе гаразд.

Він глянув на годинник.

— Пора йти.

Коли він перетинав кімнату, ще не виходячи на сходовий майданчик, то коротко кивнув Брайоні:

— Вибачте.

Вони почули, як зачинилися двері до ванної. У тиші Сесилія сказала, ніби між нею і сестрою нічого не сталося:

— Він так міцно спить. Я не хотіла його будити.— Потім додала: — Я гадала, що вам краще не зустрічатися.

Коліна Брайоні сильно затремтіли. Тримаючись однією рукою за стіл, вона відійшла від плити, щоб Сесилія змогла наповнити чайник. Брайоні лише хотіла сісти. Вона не сяде, доки не запросять, а сама ніколи не попросить. Так вона й лишилася стояти біля стіни, удаючи, що не притуляється до неї, і спостерігала за сестрою. Здивувала швидкість, з якою її полегшення від того, що Роббі живий, змінилося на страх перед ним. Те, що вона бачила, як він ходить кімнатою — він, який міг загинути на війні,— здавалося дивовижею, усупереч усьому. Тут не варто шукати сенсу. Вона дивилася зі спини, як Сесилія рухається крихітною кухнею. Брайоні хотіла сказати сестрі, як це чудово, що Роббі повернувся цілий і неушкоджений. Яке полегшення. Але як банально це звучатиме! Ні, вона не скаже. Вона боялася сестри та її презирства.

Досі відчуваючи нудоту, а ще жар, Брайоні притиснулася щокою до стіни. Та була холодніша, ніж її обличчя. Брайоні прагнула склянки води, але не хотіла просити сестру ні про що. Сесилія жваво поралася, змішуючи молоко, воду і яєчний порошок, ставлячи на стіл слоїк з джемом, три тарілки й чашки. Брайоні помітила це, але не відчула жодної втіхи. Це тільки збільшувало її передчуття зустрічі, яка ось-ось гряде. Чи справді Сесилії здається, що вони всі разом здатні сісти за стіл та матимуть апетит до омлету? Чи сестра просто заспокоює себе, обтяжуючи клопотами? Брайоні дослухалася до кроків на сходовому майданчику, намагаючись відволіктися, і спробувала знову почати розмову. Вона побачила убір медсестри, який висів усередині на дверях.