Хулио Кортасар – Читанка для Мануеля (страница 52)

— Глянь, яка краса, — прохрипів рабинчик, — глянь, друже, на цей супердовис, список ювілеїв, і зверни увагу, що пише один з наших співвітчизників, думаю, він ще ніколи не відступав так далеко від мистецтва нічого не казати.

— Найвидатніша річ, мабуть, отой кружечок, який ти намалював йому кульковою ручкою, — сказав Андрес, умостившись у фотелі й одразу помітивши, що ноги Мануеля невідривно заплуталися в шторі, а сам він екстатично ссе брудну тканину. Виявивши неабияку терплячість і смирення, він зрештою виплутав дитину з виру торочок і китичок, і то не без нещадної боротьби, бо Мануель затято опирався, сповнений твердого наміру обсмоктати ще тридцять сантиметрів бахроми, а коли нарешті опинився в нього на колінах, видав якісь звуки на кшталт іфктугпі, фенуде та інші варіанти відрижок і гикавок, тож Андрес запитав Лонштайна, чи в будинку є бодай трохи молока та інших безглуздих речей, якими запихають дітей.

— Не дуже багато, — признався збентежений рабинчик. — Хоча Сусанна й лишила мені понад три літри молока, але, розумієш, унаслідок радіорепортажів і патріотичного ентузіазму, який спровокувала в мені ця звістка, мені, по-перше, було не до молочних режимів, уже не кажучи про те, що мій гриб похилився вправо, і це мені видалося лихою прикметою. І, нарешті, як подумаю, чого коштує шматок м’яса моїй старенькій матусі в її хатинці в Ріо-Кварто, і про те, як ці йолопи викинули на літаки сорок дев’ять мільйонів доларів із єдиною метою залякати бразильців.

— Ходи сюди, мій маленький, — сказав Андрес, і Мануель почав усвідомлювати, що ситуація навколо нього вже поліпшується, — ходи, поки оцей нелюд перекаже мені новини.

— Фіата, фіка, фіфа, фіго, — завзято озвався Мануель.

— Дивовижна пам’ять, — здивувався Лонштайн, — учора ввечері він чув, як я проказую абревіатури міжнародних організацій зі списку, який передав мені Расмусен, хлопець, що працює друкодонтом у ЮНЕСКО; до речі, як на мене, У Тан утратив єдину в своєму житті нагоду розв’язати міжнародні проблеми, поглянь на список і скажи свою думку.

— Новини, — повторив Андрес.

— Ет, дрібниці, слухай, завжди та сама платівка, ультиматум спливає опівдні, уряди тремтять від обурення, французька поліція винюшує сліди, отаке. Тебе бачили, як ти заходив?

— Думаю, ні.

— Зрештою, хай там як, тебе доконають разом зі мною, ти собі уявити не годен, скільки разів, відколи ввечері мені принесли цю дитину, вона просилася пісі або їсти.

— Це тому, що він умирає від голоду, — виснував Андрес під час процесу енергійного переливання молока з пляшки в Мануеля, — подивись, як він, бідолашка, одразу заснув, і тобі не соромно, я викрию тебе у ФАО та ЮНІСЕФ, якщо вже йдеться про абревіатури.

Далі Андрес і Лонштайн з найбільшою обережністю, якої можна було сподіватися від них, уклали Мануеля в ліжко й мимохідь зварили окріп для «нескафе», рабинчик подав каву разом з абревіатурами, і, п’ючи другу склянку грапи, Андрес таки поглянув на них («…чекають повідомлень про разюче викрадення… тим часом Мірей Матьє заспіває для вас дуже популярну…») і трохи уїдливо запитав, що в біса означає цей список за такого розвитку подій, бо Лонштайн і далі вперто уникав розмов про Веремію, дарма що не вимикав радіо, незважаючи на діарею босанови і Мірей Матьє, потім знову повернувся до міжнародного синкретизму й абревіатур, бо все, здається, виливалося в цю низку волохатих монстрів на ротапринтному аркуші, яким рабинчик зневажливо махав перед моїм обличчям.

— Я маю свої причини, — мовив Лонштайн, — і, до речі, мені хотілося б знати, чому ти такий блідий.

— Погано спав і таке інше, до того ж хочу одразу піти туди, скажи точно, як туди добиратися.

— Ох, друже, це…

— Кажи, — повторив Андрес.

— Невже тобі не цікаво дізнатися, що означає CNUURC або SACLANT? A UMOSEA та AEJI тобі нічого не сповіщають?

— Друже, будь ласка.

— Ох, фінал завжди однаковий: будь ласка, будь ласка. По-перше, сповіщаю тобі, що ці фонеми відповідають Комісії ООН з об’єднання та відновлення Кореї, Головному командуванню союзних військ в Атлантиці, Світовому об’єднанню організацій захисту дитинства і, запам’ятай добре, Асоціації європейських виробників джуту.

— Тобто ти не хочеш мені казати?

— Не зовсім так. Ти ставиш запитання, я відповідаю sidestep[158], оце й усе.

— Я піду туди, Лонштайне.

— Ах, сеньйор піде туди. Це декларація намірів, але, як на мене, розумієш.

— Це важко пояснити, Лонштайне, так важко, що я й сам не розумію або розумію невідомо що. Є одне давнє питання, те, що приснилася мені, і є Людмила, Веремія і певна втома.

— Що ж, ти справді розгублений і прибитий, але, повторюю, всі ці причини… Дуже легко, хлопче, стати до лав, коли вже бамкнув дзвін, в усякому разі, з тієї сили слів, яку ти вжив, правдиво звучить тільки Людмила, або знову-таки дейтолдблекмеджиколдлав, як співала illo tempere[159] Джуді Ґарленд.

— Але, звичайно, є й інші причини, Людмила недаремне пішла з Маркосом, хоч і ризикує, що її там уб’ють.

— Як і можна було передбачити, вам усім властиве двоїсте функціонування, навіть Павлов заснув би, побачивши ваші вагання між Веремією і сексом, ви не маєте права, а мені завжди припадає роль гладити кота проти шерсті, ви принаймні мали б дати мені змогу трохи порозважатися, але ж ні, коли я показав вам гриб, ви стали невблаганні, а коли тому, ти знаєш, я розповів свою істину, гаразд, слід чесно визнати, що він поставився не так уже й суворо, надто якщо взяти до уваги, що питання тернисте.

Андрес не розумів ані слова з того, що так палко виголошував рабинчик. Випив ще одну склянку грапи, події тягнулися страшенно повільно, вікно було вже не там, де Мануель ссав бахрому, все потихеньку відходило від шлунка і поверталося в шлунок, якби тістечко мало свідомість, думав я, то написало б свої мемуари. Можливо, Лонштайн зрештою дасть мені точні вказівки, поки що він розгніваний і сповнений гіркоти, краще почекати й поглянути на цей славетний мімеографічний аркуш, заохотити його висловити все, що накипіло йому на серці, й дати ще трохи грапи, заплющити очі, слухати, рабинчик, зрештою, має цілковиту слушність, лише Людмила в тій нудоті Вер’єра, необхідність іти туди, побачити її, бути там, Веремія, і тому ще й Фриц Ланґ, несправедливо казати собі, що тільки Людмила, і все-таки, це ж очевидна річ, ще й як очевидна цієї миті, коли я слухаю виступ рабинчика, яку ти, Франсино, мала слушність, якою мірою один трикутник, коли вдатися до давнього вислову, може відрізнятися від другого, де зазнала краху моя зручна, дешева мінімачистська й дуже аргентинська теорія трикутника, де я правлю за вершину, а вони обидві становлять основу, коли тепер Людмила і Маркос, майбутнє вимальовує трикутник з двома чоловіками і однією жінкою, гіпотеза, яку я не раз визнавав теоретично, а тепер, тепер. Тепер, Людлюд, тепер.

— Мій метод напрочуд раціональний, — пояснював Лонштайн, не спускаючи з мене ока. — Справжня координація цих організацій та користь, яку можна видобути з них, мають походити від їхніх абревіатур із причин чистої семантики, ти помітиш, що в кожному з цих слів міститься пророцтво щодо найважливішого, хоча кретин У Тан там нічого не тямить.

— Дуже добре, Лонштайне, вибач, що хотів заскочити тебе зненацька, але я на грані, не знаю чого, але на грані, отак-то.

— Ви ніколи не думали, що справжній фортран полягає в тих комбінаціях, що їх, власне, дають тобі довиси абревіатур, і перше, що треба вчинити, — забути про такі абсурдні речі, як Особливий рахунок для знищення малярії, подумай, лишень, або Туристична асоціація Тихоокеанської зони.

— Атож, друже, звичайно.

— Скажімо, якщо ти звернеш увагу, що абревіатурою того рахунку є MESA, що означає стіл, а асоціації — PATA, тобто нога, отже, тобі треба лише почати від ніжки стола, і відтоді цей фортран мало-помалу постає, мов диплодоки з малесенької кісточки, яка зрештою дасть цілий скелет.

— Лонштайне, я не хочу тебе образити, але мені треба було б так багато пояснити тобі, той балкон і кат його зна, що далі.

— Лишається тільки досягти каталітичних поєднань і дати впасти своїм очам і таланту на Расмусенів паштет, і тоді враз з’являться послання, мов зелені орли, довис! довис! Нині я припускаю, що я досить скутий, але я не втрачаю надії висловити прилюдно кредоснову і протоплазмувати нову структуру, яку ми пов’яжемо одразу з ЮНЕСКО, хоча, може, й розсміємося до сліз, коли Расмусена виставлять за двері.

— Коли знову передаватимуть новини?

— Ще є час. За десять перша. Слухай, поглянь сюди і скажи, чи тобі не здається, що ЕМА, AIDA, LIDIA і LILA призначені для нового танцю тієї миті, коли народжується Венера, тож треба об’єднати їх, нехай навіть члени їхніх виконавчих рад повикидаються з терас, що їх завжди мають такі організації. Зауваж, у цьому танку справжньої згоди та співпраці вони можуть покладатися на такі вишукані штучки, як ARPA, ECO, PICA і FIGO. Щоправда, якщо придивишся, чому відповідають такі мелодійні назви, — пробурмотів трохи збентежений рабинчик, — ти збагнеш, що дистанції тут — цілі галактики. Та якщо уважно придивитися, — не беручи до уваги Ліги античної книжки, бо я не дуже розумію сенс цієї організації, бідолашна LILA, — все інше має певний зв’язок, передусім гроші Валютної угоди, що крутить сонцем і зірками, потім паливом, харчем і питвом, а остання з названих організацій зумовлює певні нездорові наслідки, бо піди здогадайся, що таке пародонтопатії. Ох, це просто диво, — вигукнув рабинчик, знову підбадьорений надією, — я бачу тепер кульмінацію та гейзер поєднань, і як може бути інакше, коли починаємо з таких красунь, як AIDA, LILA та інші, що не зводяться до гінекології й акушерства. Тут є прийдешність, великий шедевр на марші, Яйце, Яйце!