Хулио Кортасар – Читанка для Мануеля (страница 33)

— Це не наша провина, я говорю про Людмилу й про себе. Повторюю, це питання усталеного порядку, ані ти, ані ми не можемо порушити його, він походить із давніх-давен і охоплює надто багато речей; твоя свобода безсила, це малесенька варіація того самого танку.

— Тоді коньяк, — мовив я, — я вже втомився від слів. Вважаймо, ніби я тільки-но зайшов і нічого тобі не розказував. Як ти, люба? Багато роботи було сьогодні?

— Комедіант, — усміхнулася Франсина, погладивши мене по голові. — Так, я мала дуже багато роботи.

* * *

— Ти зрештою теж мені дорікатимеш, мовляв, я на все дивлюся крізь кінець лійки, — обурювався Лонштайн. — Той самий Маркос, що знає мене краще, ніж будь-хто, інколи кпить із мене, каже, ніби я занадто радикальний. Таж як інакше, в жидкові мені завжди подобалося те, що він справді прийшов принести меч, він учепився в Галілею й перевернув її, мов млинець; він не винен, що згодом йому приробили церкву, так само й Леніну годі дорікати за Союз радянських письменників, хіба не так? До лиха завжди призводять епігони, діадохи, називай їх, як хочеш. Поглянь, ну, хіба не краса?

Гриб досяг двадцяти одного сантиметра рівно о п’ятій годині ранку і, здається, був схильний займати цю висоту аж до нового наказу. Лонштайн сховав сантиметр і полив основу гриба рідиною, яка тому, ти знаєш, видалася водою, хоча з Лонштайном ніколи не можна бути впевненим. Отже, якщо я правильно зрозумів, Лонштайн хотів сказати, / Поглянь на цю блакитну фосфоресценцію / Ти кажеш мені, що / Це не лампа, якщо я погашу її, він і далі матиме фосфоресценцію, розумієш / Гаразд, якщо не хочеш нічого казати, мені байдуже / Скажімо, мастурбація, я знаю, вони всі підскакують, коли я заявляю, що я онаніст, їм було б до вподоби трохи пристойності, скромності, а ти, безперечно, такий, як і всі / Так, звичайно, тобто після тринадцяти років ця тема вже не видавалася мені привабливою / Жирна помилка, як казав лівак-авангардист Бенедетті[114], але даймо грибу поспати, цієї ночі його вже досить шарпали, і він потребує пітьми; якщо хочеш, заваримо мате, здається, є ще й грапа.

Той, ти знаєш, достеменно знав, що, починаючи від цієї хвилини, він матиме право на

і так воно й було, для того, ти знаєш, уся проблема полягала в тому, щоб запам’ятати, що сказав Лонштайн, і в разі потреби повторити сказане. Досить здивований, він зрозумів, що в разі потреби він зможе повторити, що певною мірою може виявитись необхідним повторити, хоча дехто може відхрещуватися. Йдеться не про пошук причин, яких багато, казав Лонштайн, але є сини Зіґмунда, а оскільки вони не завжди сини Зіґлінди, то завжди на кілька корпусів відстають від Зіґфріда, вибач мені ці ваґнероаналітичні асоціації / Якщо ти хочеш і далі вдавати, ніби я розумію тебе, енергійно озвався той, ти знаєш, припини набридати мені довисами, неофонемами та іншими скороченнями твоїх семантичних сфінктерів / Шкода, мовив Лонштайн, але нарешті. Отже, ми стоїмо ось на тому: йдеться не про те, щоб дізнатися, чому я мастурбую замість злягатися, а про те, щоб схопити річ за ручку, і то без хтивих натяків. Скажімо, пара — універсальне означуване еротизму, тож я, звичайно, й шукав її на авеню Флорида та вулиці Коррієнтес, як і всі, коли був молодий, але зі мною сталося те саме, що й з Тітіною. Я становлю крайній випадок, але тут немає нічого незвичайного, тобто я не зміг інтегрувати пару, навіть п’ять або шість разів помінявши партнерку за кілька років. Я навіть спробував з одним листоношею, що носив мені «Sur», часопис, який я передплачував тієї пори, і той листоноша, авжеж, мав тоді сімнадцять років. Зверни увагу на мою наукову ґрунтовність, на постанову вивчити всі аспекти проблеми. Результат: упевненість, що я ніколи не зможу жити в парі ані з жінкою, ані з чоловіком, а водночас, що мені бракує жінок і для дружби, і в ліжку. Листоноша взірцево вийшов з мого життя, бо експеримент на живих об’єктах довів мені, що мене не цікавлять гомосексуальні стосунки, додам, що я навіть припинив передплачувати «Sur», щоб він уже не ходив. Але від жінки я не міг так просто відмовитись, а отже, як я вже казав, п’ять або шість спроб замолоду, все було дуже добре на початку, бо у сферах страусової політики і великої зачарованості немає вад, які на початку не видавалися б цікавими й характерними рисами, що надають особі своєрідності, немає розбіжності, яка не була б діалектичним стимулом до взаємного збагачення духу, згадай філософа Хуліана Маріаса[116]. Я не жартую, про це добре відомо й розповідають однаковими словами з ротапринта, але не менш відомо, що настає день, коли вада є вадою, і край. У такому випадку статистично звичайним є похилити голову, перейти до шлюбу і користатися добром, що інколи ще гірше за зло. Зі мною ця система не діяла, я тричі спробував утворити пару, третього разу ми навіть народили сина, і на цьому й кінець, тепер він навчається, щоб мати могла пишатися дантистом у родині, таж ти знаєш, що у Вілья-Елісі вода сприяє піореї[117]. Щоб не подавати лише один приклад, другого разу, з Іолантою, шість місяців взаємних перевірок дали такий очевидний результат, що ми вирішили жити кожен своїм життям, проте не розлучатися, то була пора, коли годі було так легко найняти квартиру. Що там казати, друже, таке можна транслювати через супутник, ми йшли з дому й поверталися, наче другого не існувало, і це слід розуміти в буквальному смислі, а не так, коли пара свариться і настають ті незручні години, коли в обох уже минув гнів і вони шкодують майже про все, що казали, і то не тому, що то неправда, а тому, що є словник, прихований зміст, антична історія і отак аж до погрози дати ляпас, отож вони й ходять, наче пси, оброблені порошком від кліщів, тобто засвідчують чемність та люб’язність, що немов небесна мішура, хочеш чашечку чаю, так, але я можу зварити й сам, ні, нехай зроблю я, гаразд, дякую, поп’ємо у вітальні, бо тут жарко, атож, цієї пори в тій кімнаті просто задуха, як, по-твоєму, може, там треба зробити якусь теплоізоляцію, я бачив у «Клавдії» рекламу, авжеж, треба глянути, можливо, це вихід, гаразд, але спершу я зварю чай, гаразд, я тим часом поллю рослини на балконі, і так далі, аж поки після чаю з’являється усмішка, ти огидний, а ти ще огидніша, це ти почав, я почав, бо ти знову заговорила про відпустку, помиляєшся, я згадала, але з іншим наміром, гаразд, так я й повірив, бачиш, який ти лихий, а ти задерикувата курка, це твоя тітка курка, моя бідолашна тітка, та вона справжня повія, і тут уже перша усмішка, потім поцілунки, а далі ліжко, навіть мови нема, і це дуже добре, бо всяка добре закінчена сварка — це прееротичний акт, запитай, чи я знаю. Звари мені мате, я задихаюся.

— Отже, з тією Іолантою було по-іншому? — нагадав той, ти знаєш, що був ворогом відступів і тому бентежився, коли інколи доводилось удаватися до них.

— Чому ти кажеш «та Іоланта»? — образився Лонштайн. — Ці буеносайресці не мають ніякого слуху, кляті гергекала. Вона звалась Іоланта і мала тоді галантерейну крамницю на вулиці Колехіалес, питання полягало в тому, чи зможемо ми зберегти пару, навіть не кажучи одне одному добрий день, зауваж, що в цій ідеї є зародки антропологічної мутації. Можливо, все могло відродитися спонтанно і внаслідок того, що ми не дивились одне на одного, ми могли б побачити себе такими, якими є насправді, а тим часом наша квартира скидалася на театр маріонеток, де одне заходить, а друге виходить, одне їсть опівдні, а друге о першій годині, окрім випадків, коли інколи нам обом кортіло поїсти о чверть на другу, і тоді ми накривали стіл і готували страви одночасно, інколи траплялися страшливі зіткнення, бо вряди-годи ми хапалися зразу вдвох за сільничку або сковороду, лише частка секунди вирішувала, хто виграє, а другий лишався з рукою в повітрі, а іншого разу, коли я здійснював акт дефекації, Іоланта зайшла, побачила мене й заявила після кількох тижнів мовчання: «Або ти вийдеш, або я нароблю на голову», а я навіть не знав, про чию голову йдеться — її чи мою, тож був змушений зупинити фекальний конвеєр. Зверни увагу, що сексуальне питання ми розв’язали єдиним методом, можливим тієї пори, тобто для кохання потрібні двоє, а це вже становило проблему, яку ми все-таки вирішили: щоразу, коли великий сліпий і чорний Бог стромляв свого списа, хтось один підходив до другого і клав йому руку на плече, той негайно корився. Варіанти, повторення, примхи ми виражали одним жестом, що його партнер розумів і шанував; то було справді страхітливо.

— Що ж, добре! — вигукнув той, ти знаєш, бо доти він мав враження, ніби слухає звіряння павука або кролика.

— Саме тоді, коли ми розсталися з Іолантою і вона повернулася до своїх батька-матері, я почав мастурбувати цілком організовано, а не так, як тієї пори, коли був підлітком. Я вже мав тоді інший, яскравий досвід, я знав межі насолоди, її варіанти та розгалуження; те, що підлітки вважають, а надто вдають, ніби вважають, за «ерзац» еротизму в парі, я мало-помалу став перетворювати у витвір мистецтва. Я навчився мастурбувати так, як навчаються керувати літаком або добре куховарити, з’ясував, що це справжній еротизм за умови, коли не вдаватися до нього як до звичайного замінника.