Хулио Кортасар – Читанка для Мануеля (страница 30)
— Треба не спускати з нього ока, — попередив Лонштайн того, ти знаєш, — ти розумієш, про що я.
Той, ти знаєш, розумів, щоправда, не дуже багато, проте Лонштайн і далі дивився на нього з іронічною пильністю, тож зрештою і він, і навіть Оскар уже краще розуміли, що відбувається (Маркос теж, але він зрозумів ще на початку, від миті вступу Лонштайна до Веремії, бо інакше рабинчик не мав би доступу до того, що на практиці незмірно перевершувало його), і тому згодом, коли той, ти знаєш, розповідав мені про візит до гриба, я був згоден з ним і думав, що Маркос умів бачити речі не з одного боку, чого бракувало іншим, рішуче зорієнтованим на Веремію. В цій ідіотській комедії існувала немов надія для Маркоса, яка полягала в тому, щоб не піддатися повній спеціалізації, зберегти трохи гри, трохи Мануеля у своїй поведінці. А втім, хтозна. Такі типи, як Маркос і Оскар (про нього я багато чого дізнався від того, ти знаєш), цілком були здатні брати участь у Веремії задля Мануеля, тобто діяли задля нього, задля всіх мануелів у кожному закутку світу, бо прагнули допомогти малому ввійти коли-небудь до іншого циклу й водночас урятувати дещо для нього від загальної кораблетрощі, й від цієї гри Ґомесові уривався терпець, був надлишок певної краси, фосфоресцентних грибів, що сяяли серед ночі, того, що могло надати сенсу кожному проектові майбутнього. Очевидна річ, думав той, ти знаєш, що вважав себе зобов’язаним утрутитися задля останнього синтезу, дуже мало людей, причетних до Веремії, до всіх великих і малих веремій, зрозуміють такі постаті, як Маркос або Оскар, проте завжди буде якийсь Оскар для якогось Маркоса, і навпаки, дуже мало людей здатні відчути, чому треба бути з рабинчиком, коли заходиш до кімнати споглядати гриб.
* * *
Здавалося, ніби після цього всі розійдуться, але вони, річ природна, загаялися ще на добру годину, дехто з коефор заснув, де міг, інші споживали вино та новини Ередіа, тієї пори Лонштайн уже погасив майже всі лампи з причин, що їх решта вважали за талмудичні, а позіхання рабинчика нехтували або просто наслідували, а тим часом — Росаріо, зустріч кирпатого Переса з людьми з ПРОМ у Гондурасі, лондонські чи уругвайські новини, а найкраща з усіх
а тим часом Оскар і Маркос мужньо захищали свої склянки вина від соди, якою Лонштайн намірявся начебто поліпшити смак відповідно до абсолютно безглуздого рецепта своєї матері, Маркос пояснював Ередіа та Оскару дещо з того, що мало статися протягом наступних п’ятдесятивосьми годин, Оскар наполовину лежав, зіпершись на Ґладіс, яка потихеньку сопіла, ткнувшись у дві подушечки, і спираючись ліктем у позі Тримальхіона на стосі старих «
чувся неодмінний тупіт копит, переповненість, крики, перший удар батогом, утеча через пустку, нічого спільного з цією кімнатою на іншому краї світу, з грибом, і все-таки все-таки, потрібне зусилля, щоб сприйняти повідомлення, яке Патрісіо читав Ередіа, що раптом аж підскочив,
стривайте, розхвилювався Ередіа, Алісія Кінтерос, я знаю її дуже добре, і Ґомес у своєму кутку, спохмурнівши, подумки розгорнув свій довідник «Хто є хто», він знав геть усіх. Забирайся під три чорти (Ередіа), і Патрісіо весело показав Маркосу, як під пером журналіста кошик на сміття перетворився у відро з помиями, скільки перекинутих урн на вуличках, якими тікали дівчата, і ніхто не чекав їх у машині («це свідчить про високий ступінь організації і підготовки»), чалапали по болоту й ховались у ямах, звідки їх довелося витягати силоміць, ведучи аж до коней за коси або руку, ображаючи під регіт і ляпаси, але однаково, зі своєї спостережної точки, визначеної вином, Оскар відчував, що однаково, це визволення, необхідна втеча, дівчатка з в’язниці або Алісія Кінтерос, люмпени або адвокати, що тікають від брехні, властивої системі, мчать голі або неквапом сідають у машину, що чекає точно, як хронометр, знетямившись від місяця вповні і карнавальної музики, або реагуючи на операцію, що, як читав Патрісіо, засвідчила високий ступінь організації і підготовки цієї терористичної групи. Терористична група, бурчав рабинчик, диви, яка лайнорея. Я абсолютно певен, що знаю її, приказував Ередіа, в неї зелені очі, таке, друже, не забувається.
* * *
— Я спершу вийду й роздивлюся, — застеріг Патрісіо, — не годиться, щоб сталося що-небудь.
«Будь обережний», — крутилося в Сусанни в голові, але вона ковтнула ці слова, годі повірити, загальники почуттів поверталися, наче мухи, смішно уявляти собі, як Патрісіо виткне носа на вулицю, мов нічого не сталося, тоді як ідеться якраз про те, щоб не світитися надміру нічної пори, коли, як кажуть, усюди тихо і м’язи спочивають, і тому тебе можуть розтерти на тротуарі, мов слиз, а ніхто й віконниць не відчинить, а як відчинить, то лише крикне: «Хай йому грець, дайте поспати порядним людям!»
Мануель крутив головою на всі боки, більш-менш уже прокинувшись, коефори гуртом підняли його з килима й загорнули в широкий шарф, якого дав Лонштайн за умови, що річ повернуть, і вже прийшов Патрісіо, кажучи, все спокійно. Ередіа спустився першим із Монікою та Ґомесом, що мали завезти його до готелю, на вісім сходинок вище Маркос і Оскар із двома кошиками прощалися з Лонштайном, що вочевидь тішився думкою, що в нього заберуть королівських броненосців і бірюзового пінгвіна. Решта коефор і Патрісіо приєдналися до них коло дверей, Мануель рюмсав на руках у батька, Савойська вулиця була безлюдна, Ґомес відчиняв дверцята «сітроена» й раптом обернувся до них і показав рукою за ріг у бік вулиці Сеґ’єр. Сівши в машину, він запустив мотор, проте не рушав. Маркос затримався в дверях, лишивши жінок і Мануеля в затінку вестибулю; кошик із пінгвіном поставили під дверима. Обережно, мовив Маркос, у Ґомеса та Ередіа щось негаразд, не ворушіться. Оскар і Патрісіо притислися до нього, Маркос дістав палицю, два силуети по діагоналі перетинали вулицю Сеґ’єр, ще два, ледве помітні, здається, чекали далі під дверима. Фортунато, здогадався Маркос, він, безперечно, стежив за Ередіа, вони не такі вже дурні. Якщо підійдуть до машини, биймо щосили і розсипаймося. Патрісіо дістав ще одну палицю, озирнувся назад, де Сусанна і Мануель становили одну тінь із Ґладіс та Людмилою. Ходімо, наказав Маркос і побіг до рогу. Оскар — за ним, піднявши комір курточки, то був інстинктивний рух, що давніше в таких ситуаціях ретроспективно тішив його, хай йому біс, навіть цизорика немає, відчував, як позаду біжить Патрісіо, перший мурахоник уже шарпав дверцята, а другий підняв щось, немов щоб розбити скло, проте не наважився, все мало відбуватись якомога тихіше цієї години і в цьому кварталі, будь-якої миті може наскочити поліція, а ті вже не дивляться, де фіванці, а де троянці, гребуть усіх, щоб розвіяти сумніви, а розбираються потім, Маркос кинувся на потилицю хлопця коло дверцят саме тоді, коли Ґомес відчинив їх зсередини, щоб знову вийти на вулицю. Оскар зіткнувся віч у віч з одним з тих, хто вибіг із-за рогу, ховаючись перед тим під дверима й забезпечуючи прикриття, чого вони в біса хочуть, буркнув Оскар, ідіть під три чорти, срав я на суку, що вас породила, гівнюки-мурахоники, він відчув удар палицею по ліктю, який устиг закритися, і щосили і з добрим досвідом гри у футбол дав копняка, дарма що не на спортивній арені. Патрісіо зчепився з типом у білому плащі, і обидва покотилися на землю, Маркос вивільнився від двох, що підійшли до авто, й лупцював їх палицею, обличчя Моніки в задньому вікні, Ередіа вискочив з машини вслід за Ґомесом і встряв у бійку, теж покотився на землю, Оскара вдарило щось у плече й розвернуло, двоє мурахоників чкурнули вулицею Сеґ’єр, Ґомес і перший напасник борюкалися на землі поряд із Патрісіо та ще одним типом, Людмила і Ґладіс від дверей не могли розрізнити постатей, Сусанна пригортала Мануеля і щось шепотіла, Людмила про всяк випадок стала попереду неї, щоб не дати їй вибігти, вони бачили, як двоє напасників пробігли перед дверима, тікаючи в бік набережної Ґран-Огюстен, Оскар тримався за руку на розі вулиці, Ґомес і Патрісіо гналися за напасниками, й далі мовчки, один чи два вигуки, перекинута урна, німий і дуже швидкий фільм, Патрісіо бере Мануеля, ходімо швидше в машину, можуть вернутися з іншими, Людмила і Ґладіс вагалися, аж поки побачили Ґомеса і Ередіа, що стояли на розі вулиці, Ґомес нахилився, Маркос спирався на стіну, заціпенілий і немов за кадром; жінки підбігли до них, Маркос насилу вимовив, треба забрати їх, тут не можна лишатися, Ередіа і Ґомес заскочили в машину, Моніка наполовину висунулася з вікна й дивилася на Маркоса, що з тобою, Маркосе, що сталося, Ґладіс обняла Оскара, що потирав лікоть пальцями здорової руки, а плече — пальцями забитої руки, суча курва, що породила їх, якщо оце і є місто світла, срав я на Ламартіна, Ґомес рушив у забороненому напрямі по вулиці Сеґ’єр до Сени, ходімо швидше до твоєї машини, сказав Маркос Людмилі, вона на Ґран-Огюстен, гаразд, ходімо швидше, але Маркос, тільки-но відступивши від стіни, заточився, тож Оскар і Людмила вчасно підтримали його, Оскар ще раз лайнувся, бо лікоть болів йому аж до вух, усе стало ліктем, наче купою скалок, розсучена курва наплодила тих байстрюків лихої години, приказував Оскар, що знав терапевтичний ефект лайок, потім Маркос випростався, спроквола дихаючи, і першим рушив уперед, його підтримувала Людмила, вона мовчала, в такі миті немає сенсу казати що-небудь, тримала Маркоса за пояс, аж поки він лагідно відсунув її, все гаразд, поквапмося, а потім звернувся до Людмили, біжи вперед і заведи мотор, вони повернуться, я знаю їх. Але на вулиці Ґран-Огюстен не було нікого, крім чорного кота, що ретельно не звертав на них уваги, Оскар уже почувався краще, ти певен, що в тебе не зламана рука, спокійно, стюардесо, мене вдарили по нерву на лікті, але це вже минає, Маркос, і далі трохи зігнутий, сів у машину поряд з Людмилою, що швидко розігріла мотор, машина Патрісіо, яка стояла попереду, вже поїхала, добре, зітхнув Маркос, на цій стадії було б кепсько, якби вони наскочили знову. Але чого вони хотіли? — запитав Оскар. Дай йому трохи відітхнути, мовила Людмила, рушивши швидше за Хуана Фанхіо[106], хіба не бачиш, що він майже не може дихати? Що за ніч, як у танго Аґустіна Барді[107], бурмотів Оскар, потираючи лікоть, наче спрута з кропив’яною лихоманкою, і місяць такий безтямний, скажи мені, що це за сценарій? Слухай, ці мурахоники з Ла-Плати, я знаю їхній стиль. Серед них принаймні один бразилець, сказав Маркос, Ередіа помітив його й дав йому свого знаменитого копняка, але другий, напевне, розтовк йому обличчя, бо Ередіа не знав, куди йти, коли хотів вернутися до машини. А ти, пробурмотіла Людмила, ідучи з усією швидкістю по вулиці Бак. Я нічого, полячко, копняк у живіт, і то такий, що виблюєш своє перше причастя, наслідок — дихальні ускладнення, більш нічого. Ти хочеш знати, чого вони хотіли, я теж, мій друже. Мабуть, гадали, що Ередіа й Ґомес самі з Монікою, вчотирьох було б легко, це називають доброю наукою, ми навчимо їх літати з Лондона і влаштовувати бійку, кляті макаки, ти ж бачиш їхній стиль. Але, звичайно, не тільки це, Фортунато теж прилетів із Лондона і, можливо, привіз інформацію про Ередіа, таку, що зобов’язує вдаватися до поважних заходів, розумієш, п’ять зламаних ребер або нога, і на якийсь час лікарня забезпечена. Гаразд, ідіть спати, ви заслужили. Стривайте, озвалася Людмила, я зупинюся якраз перед «Лютецією», Оскар, здається, потребує подвійного віскі й багато пластиру. Я подбаю про це, мовила Ґладіс, надто про віскі. А пінгвін, згадала Людмила. Боже милий, вигукнула Ґладіс. Нехай його запхають у зад, побажав Оскар. Болітиме, зауважила Ґладіс.