Хулио Кортасар – Читанка для Мануеля (страница 19)

— Нехай, але, хай там що, я завжди шукатиму жінок, які, коли вдатись до образів, що п’ять хвилин вигадують літак або підводний човен, які не можуть бачити ножиць і аркуша паперу, щоб не вирізати кролика, які, готуючи, ллють на сковороду мед замість олії, щоб побачити, що діється з котлетками, а інколи накладають туш на вуста, а вії підмальовують помадою.

— Mutatis mutandi[73], ти хочеш, щоб жінки були такі, як ти, як не брати до уваги помади.

— Ні, не того, щоб були, як я, а щоб кожної хвилини спонукали мене почуватися собою.

— Одне слово, щоб були музами.

— Це не через егоїзм і не через те, що я потребую важелів, щоб зворухнути світ. Просто життя з пасивною жінкою мало-помалу розчавить мене, відбере в мене бажання заварювати новий мате і горлати пісень, коли я у ванні; завжди існуватиме немов тихе нагадування про потребу зберігати порядок, класти кожну річ на своє місце, канарка сумна, молоко не збігає на плиту — лиховісні знаки.

— Знаю, колись я теж мав отакі відчуття, але, друже, мені здається, що це плата за щось інше. Можливо, тільки найбезладніші любовні походеньки, паузи між минулим коханням і наступним, могутні помахи крил у бік Наді або Аврелїї й можуть дати тобі оте тисячолітнє царство, якого ти прагнеш. Усе інше — це дві кімнати, ванна і кухня, те, що називають життям, те, що триває, і це мені сказала одна жінка, і мала слушність, ти й сам це бачиш. Зрештою, ми з Людмилою жили так, як живемо, тому що, мабуть, наші стосунки не мали бути тривкими, через те ми й дозволяємо собі ентузіазм, якщо скористатися твоїм улюбленим терміном.

— Як знаєш, — роздратувався Маркос, так похапцем наливаючи грапу в склянки, що пролив грамів десять на скатертину, на щастя, її можна прати.

— А оскільки жінки, як бачу, вкрай мало надихають тебе, я запитую себе, чи не слід тобі спробувати вдатися до так званого гомосексуального досвіду, можливо, з тим, ти знаєш. Згадай Ореста й Пілада, Гармодія і Аристогітона, Тезея і Піріфоя[74], — годі вимагати більшого ентузіазму, якщо зважити на всі сліди, що їх лишили ці хлопці в міфології та історії.

— Ти кажеш так, наче радиш купити іншу марку пігулок від печінки абощо.

— Ти ніколи не мав такого досвіду? Якщо зважити на твої вимоги до характеру, можна запитати, чи не правлять вони за відповідь.

— Ні, ніколи, мене це не бентежить. Це питання не упереджень, а простого лібідо. А ти?

— Я — так, ще підлітком, це було прекрасно й сумно і стало мені у великій пригоді, коли я відкрив жінок, бо я перерубав усі швартови і згодом, на відміну від тебе, ніколи й у гадці не мав шукати груші на вербі. Цікава річ, Людмила теж мала гомосексуальні ініціації, які мало не спонукали її в Кракові перерізати собі вени під час, за її словами, великого снігопаду. Та, якщо ти дозволиш мені знову піти da capo al fine[75], увесь цей ентузіазм і манія — добрі речі, якщо спрямовані на щось високе, бо ентузіазм уболівальників, що обожнюють футбольний клуб «Сан-Лоренцо» чи боксера Ніколіно Локче, вже не кажучи про твою смажену картоплю, як на мене, анітрохи не зворушує, і, якщо бути з тобою щирим, ваші, скажімо, славетні кишенькові протести якогось іншого вечора навіяли мені страшенну нудьгу. Коли дізнаєшся, що, за даними однієї поважної організації, на цій хусточці лайна двісті п’ятдесят тисяч політичних в’язнів, твої надгорілі сірники аж ніяк не породжують ентузіазму.

Маркос запалив сигарету ще не вживаним сірником і повільно повів очима на Андреса:

— Дай мені машину, щоб я зустрів Оскара, він прилітає о першій годині.

— Гаразд, вона стоїть на розі, ліворуч. Чому ти нічого не відповів на мої слова?

— Якщо ти не відповіси на них сам, то не варто.

— Що ж, не думай, ніби я ніколи не міркував про вашу дріб’язкову діяльність, але мені спало на гадку тільки те, що це, можливо, якась підготовка, скажімо, дрібні, вступні випробування для людей, яких знають не дуже добре або які ще не знають себе. Ще одна можлива відповідь сумна, тож краще вимкнути радіо.

— Добре чиниш, бережеш батарейки для додекафонічної музики, — схвалив Маркос. — Дай мені ключі від машини. Бувай.

— Привіт! — озвалася Людмила, зайшовши з артишоками, пореєм і мийними засобами. — Я жалюгідна черепаха, поки я насилу спакувала дві пачки, Сусанна мала аж п’ять, уже не кажучи про коробки з сірниками. By the way[76], Мануель з’їв одну з найкращих коробок, довелося перевернути його догори дриґом і дати рицини, бідолашна Сусанна матиме пополудні чимало роботи. Ти поїси з нами аргентинське пучеро[77] з кукурудзою й таке інше? Андрес навчив мене, запитай, чи добре в мене виходить.

— Мені треба їхати за бірюзовим пінгвіном, — відмовив Маркос.

— Ой, Андресе, їдьмо з ним за пінгвіном!

— Їдь, я хочу закінчити книжку, він не дав мені дочитати, заодно пильнуватиму і страву на вогні.

— Що це за вигадка з пінгвіном?

— Я поясню в машині, — відповів Маркос, — поки ти вестимеш її, завжди добре, коли хтось веде її в цьому клятому місті. Отже, ти не їдеш?

— Ні.

— Сподіваюсь, я встигну помити порей і покласти все до каструлі, — похопилася Людмила, побігши на кухню.

— Порив ентузіазму, — прорік Андрес, — і то не від смаженої картоплі.

* * *

— Знаєш, як годують гусей, щоб вони захворіли на цироз печінки і паштет був набагато смачніший? Нам теж треба отаку лійку, щоб улити суп в оцю дитину.

Мануель розважливо знехтував крилаті батькові плани, проте Сусанна видала чотири енергійні слова, що їх славна й мужня аргентинська дитина не повинна чути в ранньому дитинстві. В глибині кімнати, звукоізольованої якомога краще ширмою, ковдрами й платівкою Анібала Тройло[78], або ж Пічуко, муркотів мімеограф. У руках Ґомеса й Моніки він працював удесятеро краще, ніж у решти, тож документи французькою та іспанською мовами були майже готові; той, ти знаєш, пробігав їх очима й дивувався їхній лаконічності та об’єктивності, хоча їх надрукували начебто з метою спровокувати вкрай конвульсивні реакції; в усякому разі, вимоги Веремії були сформульовані навдивовижу ясно, тож агентство «Reuter» та інші вашингтонські агенції мали вжити всю риторичну помаду, щоб викривити їх. На другому краї столу, де Патрісіо й суп скористалися тим, що вони вдвох проти одного, — хоча Мануель не належав до тих, що вмирають мовчки, — прозірлива Сусанна й далі виготовляла читанку, призначену для ще далекої боротьби з неписьменністю в Мануеля, її праця полягала в уклеюванні в зошит газетних повідомлень різними мовами, ті вирізки мимохідь мали сприяти білінгвізації бідолашного створіння. Той, ти знаєш, уважний спостерігач створення читанки, а інколи й учасник цього процесу, надто тішився тим, що Сусанна сприятиме розвиткові майбутніх інтуїтивних і творчих здібностей Мануеля, і серед іншого передав епіграф Едґара Вареза[79] до книжки «Arcana», текст якого, на думку Андреса, походив не від кого, як від самого Парацельса, і то після бозна-якої кількості змін, бо той, ти знаєш, переклав його іспанською мовою з французького тексту, що теж, напевне, був перекладений із латинського або німецького оригіналу і, хай там як, проголошував: «Перша зоря — зірка Апокаліпсису. Друга — зоря сходу. Третя — зоря стихій, їх чотири. Отже, є шість зірок. І є ще одна зоря — зірка Уяви».

— Дурниці, — проказав Ґомес, що вийшов з-за ширми, геть заляпаний чорнилом «Gestetner», — ми бачимо тут в усій красі словник ілюмінатів, або алхіміків, або, хай там як, спіритуалістів. Мені такий мотлох не продадуть.

— Ти сам верзеш дурниці, — повчав Патрісіо. — Властива системі помилка відносно майбутніх верифікацій із боку науки — це одне, а притаманна системі істина — річ зовсім інша, і ця істина те, що лишається від системи, навіть якщо вона — купа вигадок. Хтозна, що є певного в Платона чи Арістотеля, і все-таки не можна не прочитати цих обох бородатих греків, не збагатившись більше за, скажімо, чоловіка Марії Каллас, і, до речі, іспанською мовою її прізвище не може бути ще суперечливішим, бо означає «мовчи».

— Гик! — проказали суп і Мануель у тісному союзі, миттю порушеному нападом кашлю, що розметав їх у протилежних напрямах. Дивлячись на Патрісіо, що витирав собі обличчя в супроводі непристойних вигуків, той, ти знаєш, подумав, слава Богу, що тут немає рабинчика, бо він сперечався б із Ґомесом; він сам мало не став на бік Парацельса й Сусанни, проте волів мовчати і далі провадити інспекцію Мануелевої читанки, непевно пригадуючи фразу Берн-Джонса[80], в якій художник стверджував: що матеріалістичнішою ставатиме наука, то більше янголів він малюватиме. Звичайно, в стимулах для розвитку уяви Мануеля не було нічого ангельського, бо Сусанна передбачила, що в дев’ять років він уже навіть зможе ввійти до сучасної історії, і то отаким шляхом:

КОРДОВА: КАТУВАННЯ ЧОТИРЬОХ ЕКСТРЕМІСТІВ

Свідчення судового медика

КОРДОВА, 9 («АР»). Судовий медик підтвердив, що чотири екстремісти зазнали тортур, тож прокурор має намір подати судовий позов проти поліцаїв, відповідальних за цей учинок. Позивачами є: Карлос Геріберто Астудільйо, Альберто Кан, Маркос Осатінський і Альфредо Кон, звинувачені в участі в нападі, здійсненому 29 грудня на Кордовський банк; за словами прокурора Хосе Намби Кармони, під час цього нападу загинули двоє поліцаїв. У своєму рапорті прокурор, крім того, зазначив, що судовий медик доктор Рауль Суніно «під час медичного огляду виявив сліди нелюдського ставлення і страхітливої жорстокості».