Харлан Кобен – Твоя перша остання брехня (страница 67)

Краєм ока вона побачила, що він посміхається.

— Ви, мабуть, думаєте, що в мене великий колектив.

— Я знаю, що у вас чимало… «Послідовники» — це надто слабко сказано. Вони на вас мало не моляться.

— А потім перестають. Їм не можна довіряти. Я сам — просто чергова гучна справа. Люди легко відволікаються. Пам’ятаєте «Коні 212»?[44] Тож — так, більшу частину роботи я роблю сам.

Майя спробувала повернути його ближче до діла.

— Так ви відслідковували імейли Тома Дуґласса?

— Так. Він досі користується AOL, ви в це вірите? Цей хлопець на чотири кроки позаду застарілого. Електронною поштою користується рідко. Майже за місяць не прочитав і не надіслав жодного листа.

Майя звернула праворуч і виїхала на шосе.

— Саме тоді, за словами дружини, він і зник.

— Саме так. Тож сьогодні Дуґласс отримав листа від хлопця на ймення Джуліан Рубінштейн щодо несплаченого рахунку. З листа я зрозумів, що Рубінштейн здає Дуґлассу сарай за кузовною майстернею в Лівінгстоні.

— Автомайстерня?

— Здається, так.

— Дивне місце для сараю, — сказала Майя.

— Ані автоматичних платежів кредиткою, ані паперових рахунків. Він платить тому типу готівкою.

«Щоб ніде не було записів», — подумала Майя.

— Тож Дуґласс, здається, пропустив останній платіж, — сказав Корі. — Тому Джуліан Рубінштейн написав йому листа, щоб нагадати. Дуже дружнім тоном, типу: «Привіт, Томе, давно не бачилися, щось ти не заплатив», таке.

Майя стиснула кермо міцніше. Це вже було на щось подібне.

— Маєте план?

Корі показав їй спортивну сумку.

— Лижні маски, два ліхтарики, ножиці для ланцюгів.

— Можна просто попросити його дружину впустити нас.

— Якщо вона має на це право, — сказав він. — А що, як вона відмовить?

Корі мав рацію.

— Є ще дещо, Майє.

Його тон їй не сподобався.

— Я не брехав, але ви зрозумійте. Я мав перевірити вас.

— Ага, — сказала Майя.

Вони зупинилися на червоне світло. Вона повернулася до Корі й чекала, що ж він скаже далі.

— Я не все вам розповів.

— То розповідайте зараз, — сказала вона.

— Ваша сестра…

— Що таке?

— Вона відправила мені більше матеріалів по «ЕАС Pharmaceuticals», ніж я говорив спочатку.

Майя кивнула.

— Це я зрозуміла.

— Як?

Усе йому розповідати не було причин.

— Вам було відомо про незаконні дії Буркеттів, але точної інформації ви не мали. Так ви спочатку говорили. Тоді вказали на «ЕАС». Я зрозуміла, що Клер розповіла більше.

— Так, але бачите, того, що вона дістала, недостатньо. Ми могли оприлюднити ту інформацію, але тоді вони мали б час усе приховати. Було надто рано розкривати карти. Потрібно було більше.

— Тож Клер продовжила шукати.

— Так.

— І знайшла Тома Дуґласса.

— Так. Хіба що вона сказала, що він ніяк не стосується «ЕАС Pharmaceuticals». Це було щось інше, щось більше.

Увімкнулося зелене світло. Майя натиснула на акселератор.

— Коли вже Клер убили, чому ви не опублікували принаймні те, що вона вам дала?

— Як я вже говорив, цього замало. Але, що важливіше, я хотів розібратися, який стосунок до цього має Том Дуґласс. Чесно кажучи, здавалося, що Клер більше тривожило це, а не фальшиві ліки. Тож якби ми розкрили те, що я знав, я боявся, що вони просто все прикриють. Я хотів дізнатися більше.

— Тож коли померла Клер, — сказала Майя, — за вас почала копати я.

Корі не сперечався.

— Ви — це щось, Корі.

— Я маніпулятор, визнаю.

— Це дуже ввічливе формулювання.

— Усе заради справедливості.

— Гаразд. То чому ви кажете мені про це зараз?

— Бо є жертва фальшивих ліків. Трирічний хлопчик в Індії. У нього була висока температура від інфекції, її лікували амоксициліном від «ЕАС». Він нічим не допоміг. Коли лікарі змінили антибіотики, було вже пізно. Хлопчик упав у кому й помер.

— Жахливо, — сказала Майя. — Як ви про це дізналися?

— Є зв’язки в лікарні. Лікар-анонім хоче бити в наш дзвін. Він зберіг усі картки, зробив аудіо та відео записи, навіть узяв зразки тканин. Разом із тим, що розповіла мені Клер… Цього все одно недостатньо, Майє. Буркетти звинуватять індійців, які керують фармацевтичними компаніями. Вони сховаються за дорогими адвокатами, які знають, як мутити воду. Це може трохи їм зашкодити, може коштувати їм мільйонів, можливо, навіть сотень мільйонів, але…

— Ви вважаєте, що Том Дуґласс — їхній криптоніт.

— Саме так, — його голос затремтів. — Клер теж так думала.

— Вам це подобається, — сказала Майя.

— Хіба вам іноді не подобається бій?

Вона не відповіла.

— Це не означає, що я не сприймаю все це серйозно. Але так, мене це збуджує.

Майя увімкнула правий поворот і звернула.

— Це так ви почувалися, коли отримали моє відео з гелікоптера? Збуджено?

— Чесно? Так.