Харлан Кобен – Твоя перша остання брехня (страница 21)

— Я б здивувалась, якби вони його зберегли, а ви ні?

— Гадаю, так. Хіба що…

— Хіба — що?

— Такі хлопаки не завжди викидають зброю. Вони б мали, а проте. Вона недешева, тож її можна використати знову. Чи продати товаришу. Що завгодно.

— Але тут справа серйозна, правильно? Багато розголосу, уваги ЗМІ…

— Справді.

Майя спостерігала за ним.

— Але ви на це не купились, так? У вас інша теорія.

— Так, — Кірс відвів погляд. — Але вона безглузда.

— Чому?

Він почухав руку. Певно, нервовий тик.

— Кулі тридцять восьмого калібру з тіла вашого чоловіка. Ми провели балістичну експертизу. Ви знаєте — перевіряли, чи не сходяться кулі з іншими випадками в нашій базі.

Майя глянула на нього. Кірс досі чухався.

— З виразу вашого обличчя зрозуміло, — сказала вона, — дещо зійшлось.

— Саме так.

— Ці хлопці. Вони раніше вбивали.

— Не думаю.

— Але ж ви сказали…

— Пістолет той самий. Люди — не обов’язково. Насправді Фред Кейтен, той, якого ви впізнали як стрільця, має непохитне алібі на перше вбивство. Він відбував покарання. Ніяк не міг цього зробити.

— Коли?

— Що — коли?

— Коли сталося перше вбивство?

— Чотири місяці тому.

У кімнаті стало холодно. Кірс і не мусив цього казати. Він знав. Вона знала.

Детектив не міг зустрітися з її поглядом. Він подивився вбік, кивнув і витиснув із себе:

— З того пістолета, з якого вбили вашого чоловіка, застрелили й вашу сестру.

Розділ 8

— З вами все гаразд? — спитав Кірс.

— Так.

— Розумію, це важко прийняти.

— Не треба мною опікуватися, детективе.

— Вибачте. Ваша правда. Давайте ще раз усе пройдемо, гаразд?

Майя кивнула. Вона дивилася прямо перед собою.

— Тепер нам треба глянути на все це під іншим кутом. Ці два вбивства здавалися випадковими й не пов’язаними, але тепер ми знаємо, що в обох фігурує один пістолет…

Майя мовчала.

— Коли застрелили вашу сестру, ви були на Близькому Сході. Правильно?

— У таборі Арифджан, — сказала вона. — У Кувейті.

— Я знаю.

— Що?

— Ми перевірили, про всяк випадок.

— Про всяк випадок?.. — вона мало не всміхнулась. — О, то ви хотіли переконатися, що якимось чином я таки не вибралася додому, не застрелила сестру, а потім не повернулася до Кувейту, мабуть, аби чотири місяці почекати, а потім ще й убити свого чоловіка?

Кірс не відповів. Він і не мусив.

— Усе підтвердилося. У вас залізне алібі.

— Прекрасно, — сказала Майя.

Вона подумки повернулася до того дзвінка Джо. Сльози. Шок. Той дзвінок. Один чортів дзвінок став кінцем того Майїного життя, яке вона знала. Після нього вже нічого не могло бути так, як раніше. Неймовірно, якщо подумати. Ти летиш через півсвіту до якоїсь чортової діри, щоб воювати з божевільним ворогом. Думаєш, що саме там на тебе чатує небезпека, що справжня загроза — озброєні військові. Думаєш, якщо твоє життя розлетиться на друзки, то це станеться через РПГ,[18] чи СВП,[19] чи через фанатика з АКМ.[20]

Але ж ні. Ворог ударив, як вороги це часто роблять, звідки не чекаєш — зі сторони дому, добрих старих Штатів.

— Майє?

— Я вас слухаю.

— Офіцери, які розслідують убивство вашої сестри, вважають, що це було вторгнення до помешкання. Її… Ви знаєте деталі?

— Припиніть.

— Вибачте.

— Я просила не опікуватися мною.

— Я не опікуюсь, просто виявляю людяність. Те, що з нею зробили…

Майя знову дістала телефон. Їй хотілося побачити обличчя дочки, вона потребувала цього якоря. Але жінка зупинила себе. Ні. Не зараз. Не втягуй у це Лілі. Навіть таким невинним шляхом.

— Коли сталося вбивство, — копи також ретельно придивлялися до чоловіка Клер, вашого зятя… — він заповзявся щось шукати серед паперів.

— Едді.

— Так, Едвард Вокер.

— Він би цього не зробив. Він любив її.

— Підозру з нього зняли, — сказав Кірс. — Але тепер є потреба ближче придивитися до їхнього сімейного життя. Потрібен свіжий погляд на все.

Тепер Майя зрозуміла. Посміхнулась, але без тіні гумору чи тепла.

— І давно, детективе?

Він не підводив голову.

— Перепрошую?

— Давно ви знаєте про результати балістичної експертизи?

Кірс і далі читав справу.