Григорий Темкин – Зоряний єгер (страница 25)

Надя спробувала уявити, як проходитиме їх старт. Вони всядуться у м’які зручні крісла. «Готові?» — запитає Роберт. «Готові!» — відповість вона. Ігор мовчки кивне. І Роберт натисне кнопку пуску. З реактивних сопел ударять оранжеві струмені. Дисколіт підніметься, підібгає плоскостопі лапи й гігантським жуком рвонеться вгору, крізь воду, крізь безхмарне кайобланківське небо, туди, де на орбіті чекає їх вантажний причеп. А внизу залишиться безживне дно, залите склоподібним оплавом. І на краях сідловини, на тих дальніх укосах, де вони з Ігорем бачили зовсім рідкі, миршаві кам’яні кущики, корчитимуться в агонії останні обпалені корали…

«Ні, не можна цього допустити! — подумки закричала Надя. — Ми ж люди! Вже краще… самим…»

І тут-таки збуджена уява намалювала нову картину. Немов заглянувши в можливе майбутнє, Надя побачила салон дискольота з ледь жевріючим освітленням; перетвореного голодом у живий скелет Ігоря; Чекерса, що без сил лежав на підлозі й судомно ловив безкровними губами застояне затхле повітря… Надя сама раптом відчула напад задухи, повернула регулятор кондиціонера. У каюту ринув потік свіжого, прохолодного й смачного, мов джерельна вода, повітря. Й відразу стало легше.

«Про що це я? — здивовано питала себе Надя, звільняючись від кошмарної мани. — Який розум, який мозок? Декілька дивних подій — і вже ввижається інопланетний інтелект. Нісенітниця яка. А я-бо хороша: початкуючий учений, біохімік зі спеціальною підготовкою — а вразлива, мов дівча. Це ж треба такого нафантазувати: добровільно приректи себе на загибель, віддати своє життя! Єдине життя — і не побачити більше Землю, дніпровські заходи сонця в черешневих садах… Назавжди, навіки відмовитися від улюбленої роботи, від молодості, тільки-но усвідомленої і тому вельми цінної, не пізнати великого, справжнього кохання, не відчути материнства… І задля кого? Задля поліпів якихось, майже амеб, напевно не унікальних в океані Кайобланко. Ні, яка ж я дурепа, просто неймовірна дурепа!»

Надя остаточно заспокоїлася. Ось так із мухи роблять слона, з кишковопорожнинного поліпа — гіганта думки. Навіщо ускладнювати, коли все досить просто?

І дівчина поморщилася, відчувши слабкий і водночас неприємно болючий укол від думки, яка ще раз промайнула затухаючим відблиском: «А раптом усе й справді не так просто?»

— Ігорю, — пілот сидів у кріслі навпроти Краснова, — давай ще раз спробуємо розібратися. Скажи як еколог, хоча б теоретично це можливо — щоб корали розвинулися до рівня інтелекту?

— Ти ж знаєш, Бобе: майже всі вірять у існування розумного життя в інших світах, але наразі розуму ніде не виявили. А теоретично… Чого-чого, а теорій вистачає. Одначе що вважати інтелектом? Про критерії розуму існує багато спірних точок зору. Одні філософи вважають, що розум — це вміння трансформувати навколишнє середовище у власних інтересах, наприклад, видобувати корисні копалини чи будувати міста. Але ж бактерії-металофаги значно раніше від людей почали добувати з ґрунту і морської води чисті метали, а власник чудово розвинених кінцівок — восьминіг — живе іноді у власноніжно, так би мовити, збудованих поселеннях. Інтелект, стверджують другі, виявляється перш за все у вживанні значної кількості мовних символів, у здатності до абстрактного мислення й аналізу, в умінні вирішувати математичні завдання. Багато хто в інтелекті вбачає здатність розуміти й контролювати взаємозв’язки. А є й зовсім широке формулювання, за яким розум починається з усвідомлення себе. Ну, за цим визначенням на практиці судити взагалі про розум неможливо. Стоїть собі, скажімо, баобаб тисячу років, і хто його зна: раптом він давно вже усвідомив і себе, і власне місце у Всесвіті, і філософськи цілком ними задоволений!

— Але розроблені ж спеціальні системи для визначення інтелекту, тести, шкали…

— Проте єдиної системи немає. Напевно, все-таки неможливо провести чітку лінію між розумом і нерозумом. І судити, що віднести по цей бік, а що по той…

— Ось бачиш: судити неможливо, а ми судимо. Щодня судимо, щохвилини, на кожному кроці знищуючи якесь життя — бактерій, комах, худобу, баобаб твій, щодо якого ти зараз жартував. А раптом він і справді розумний? Чи є гарантія, що ні?

— Абсолютної, стовідсоткової гарантії дати неможливо, Бобе, — похитав головою Краснов. — Існує певна вірогідність, що цей баобаб виявиться якось по-своєму розумний. Але з позиції всього людського досвіду подібна вірогідність нікчемна.

— І тому скидається з рахунків?

— Скидається. Органічне життя ґрунтується на русі з однієї форми в іншу. Інакше не було б еволюції.

— Так уже й не було б? — засумнівався в категоричності останнього твердження Чекерс.

— Найпевніше не було б, — виправився Ігор. — Я все ж вважаю, що розумне життя має вміти впливати на довкілля для досягнення віддалених, не миттєвих цілей. А значить, при необхідності й видозмінювати гетерогенну[15] органіку.

— Виходить, що Людина — єдина явно розумна істота й тому має право інших істот «при необхідності видозмінювати». То що ж нам заважає «видозмінити» жменьку коралів? Чи, раз тобі здалося, що вони теж уміють впливати на середовище, їх можна вважати розумними?

— Ти ж сам запитав мене про теорію, Бобе. Теоретично колонія коралових поліпів могла еволюціонувати до утворення інтелекту, як будь-яка інша жива істота. Тим більше на незнайомій нам планеті.

— Не бачу послідовності, Ігорю. Корали впливають на твою руку, на баракуду, що загрожує тобі — і ти припускаєш у них розум і ладен поступитися задля них життям. Але на тебе намагається впливати баракуда — і ти оголошуєш її хижаком і палиш зі станера, щоб убити її. Де логіка?

— Я людина, Роберте, і суджу людськими мірками. Коли на тебе мчать із роззявленою пащею, важко в цьому угледіти спробу до контакту. Найпевніше це звичайні дії крупної хижої риби, типові для будь-якої відкритої екосистеми, де йде боротьба за виживання. А ось корали проявили себе нетипово.

— Перерахуй ці нетипові прояви, якщо тобі неважко, — Черкерс приготувався загинати пальці.

Чи, вірніше, відгинати, подумав Ігор: сам він, коли вів рахунок на пальцях, завжди розкривав долоню й починав загинати пальці з мізинця, — Роберт же виставляв стиснутий кулак і на рахунок «раз» випрямляв великий палець…

— Фактів небагато, — сказав Ігор. — Перше. Вночі, в білому світлі, корали дають рожеві відтінки, а під прожектором і навіть після його вимкнення спостерігається складне кольорове світіння, в якому може міститися інформація. Другий факт. Учора, коли я хотів відламати коралову гілку — не випадково, як під час ходьби по дну, а спеціально, — то мені на мить скувало руку, немов хтось невидимий намагався попросити не робити йому боляче. І, по-третє, епізод з баракудою. Вона була блокована при таких обставинах, що я вбачаю в цьому лише одну мету — дати нам з Надею втекти…

— Гаразд. Тепер давай я поясню ці факти по-своєму. Почнемо зі світіння. — Роберт повернув у кулак один з трьох відігнутих пальців. — Не мені тобі розповідати, скільки в природі люмінесціюючих тварин. Якими лише барвами вони не світяться: хто білим, хто жовтим, хто багряно-червоним. Підемо далі, щодо «скутої» руки. Ти сам казав, що руку тобі могло зціпити просто від утоми. Адже могло?

— Могло.

— Ось бачиш. І останнє. Зовсім не обов’язково, що баракуду хтось тримав, не пускав до вас. Чом би не припустити, що на неї так дивно подіяв станер?

— Я розшифрував дещо із записів на лабораторному комп’ютері, — заперечив еколог. — Ця баракуда нечутлива до станера. У неї чотири моторно-рухові центри, що дублюють один одного: неймовірний запас життєстійкості. Дати імпульс, здатний перекрити діапазон усіх чотирьох центрів, наша стан-голка не може. В кращому разі паралізуються два, але баракуда цього навіть не відчує.

— Он як? Але навіть якщо припустити, що якесь силове поле виникає і генерують його корали, то обидва випадки могли все-таки бути проявом елементарного захисного інстинкту. Морський вугор, наприклад, генерує для захисту електричний заряд. Або актинії[16]. Наше силове поле може виявитися чимось на кшталт їхніх жалких ниток. Нагнувся ти за гілкою — клац, увімкнувся блок захисту, агресор зупинений. Розігналася баракуда в атаці, наблизилася до коралового куща, тут-бо і ввімкнулося силове поле. Ви-бо стояли тихо, не ворушачись.

На здивування Чекерса, Ігор не став сперечатися.

— Авжеж, ти маєш рацію, — сказав він, — це не більше ніж здогадка. І власними силами нам не розібратися. Але все-таки… Корали існують колоніями, а розмови з приводу «колективних інтелектів» давно ведуться на Землі. І мені, як людині з Землі, легко припустити, що міріади розрізнених поліпів зв’язалися у складну єдину структуру. І припустити, що в цієї структури вірогідність розумності більша, ніж у будь-якого баобаба. І якщо, прилетівши додому, ми з’ясуємо, що корали були розумними… Чуєш, Бобе, я кажу «були»!

Чекерс подивившись Ігореві просто в очі:

— Що ти пропонуєш?

— Знищувати колонію коралів не можна!

— Тобто не можна злітати?

— Ти уявляєш, які будуть наслідки зльоту? На найменшій іонній тязі середня температура води в радіусі шістдесяти метрів навколо дискольота підніметься до вісімдесяти градусів за Цельсієм. Риби загинуть усі. А коралів у кращому разі вціліє відсотків десять-п’ятнадцять.