Григорий Темкин – Зоряний єгер (страница 17)
Мегеріанські мешканці намагалися нападати на нас і раніше, але то були помірно крупні особини, і ми зброю не застосовували, повністю покладаючись на захисне поле. Було навіть цікаво випробовувати власну витримку: нічого не роблячи, дивитися, як на тебе мчить чергова груда кігтів та ікол.
У день дощу на мене кинувся вепр із прямими гострими іклами, але на відстані витягнутої руки звір натрапив на захисне поле, яке повністю поглинуло енергію удару. Коли я обернувся на шум, кабан уже бився в конвульсіях.
Професор, поза сумнівом, бачив усе від початку до кінця, але не вистрілив. «Ну й витримка, — подумав я. — А раптом захисне поле відмовить?»
Як завжди, ми залишили кеб на галявині, щоб дарма не знищувати рослинність, і рушили пішки, зрідка перекидаючись словами. Сааді не відривав очей від психоіндикатора. Прилад висів у нього на грудях, і професор раз у раз спотикався. Коли Абу-Фейсал перечепився за чергове кореневище, з дерева раптом просто йому на голову спланерувала прозора медуза.
Захист, певна річ, не вимкнувся, але медуза падала плавно, і поле її не відкинуло, а лише зупинило, блокувавши простір навколо костюма на задані декілька сантиметрів. Тоді медуза спробувала заковтнути Сааді разом із захисним полем. Половину тулуба контактолога накрило желеподібним ковпаком.
— Що робитимемо, професоре? — зі всією незворушністю, на яку був здатен, поспитав я.
Навіть подвійна оболонка з репелонового шолома й тіла медузи не могла приховати написані на обличчі професора лють і переляк. Абу-Фейсал розставив ноги, напружив плечі і, допомагаючи собі руками, спробував зірвати слизисте покривало.
— Ви схожі на Лаокоона, професоре, — відзначив я, наводячи на нього об’єктив. — Наші читачі, поза сумнівом, порівнюватимуть ваш поєдинок з відомою скульптурною групою[10].
— Припиніть ваші жарти!.. — прохрипів Сааді, марно силкуючись звільнитися. — Краще придумайте щось!
— А що? Ми ж домовилися не застосовувати зброю. Зняти медузу голіруч неможливо… Послухайте, Набілю, ви мене добре бачите?
— Бачу, — похмуро відгукнувся Сааді. — Трохи розпливчасто, але бачу…
— Ну то й нехай собі висить. А ми підемо далі. Гадаю, через півгодини медуза переконається у «вашій повній неїстівності» й відчепиться. Потерпіть, Абу-Фейсале, зате збережемо медузі життя…
Абу-Фейсал не захотів терпіти. Він стиснув кулак, із рукава висунувся бластер і зав’яз у напівпрозорому желе. Палахнув спалах, і на всі боки бризнули обвуглені драглисті шматки.
Аналізуючи поведінку професора в цих епізодах, я прийшов до висновку, що Набіль Сааді куди жорсткіший, ніж може здатися з вигляду. Його експансивна манера триматися у поєднанні з певною потайливістю й науковим фанатизмом могли дати грізну суміш.
Що більше я роздумував про учасників Тринадцятої гіперкосмічної, то менше вірив у те, що злочин скоїла дружина Бурцена або Тоцці, що досі очолювали мій «список підозрюваних». Вони навряд чи були здатні розробити детальний план убивства, розрахувати час, підготувати технічну частину й не вагаючись здійснити задум, а після цього впевнено й уміло заперечувати свою причетність до пригоди.
Узяти хоча б гіперграму Олени Бурцен. Хіба це визнання провини, як здалося спочатку? Жінка могла передумати, пробачити покійного чоловіка, дозволити скористатися сімейними архівами. Ні, злочин могла скоїти лише жорстока, розумна, лукава людина, наділена незвичайною силою й рішучістю. Тут був потрібен холодний розрахунок, а не сплеск емоцій.
Масграйв? У принципі, він міг здійснити задуманий злочин. Він категоричний, твердий, прагне у всіх питаннях наполягти на своєму. Нехай навіть Масграйв неабиякою мірою «фанатик від дисципліни», але чи міг такий чоловік, незалежно від обставин, сам піти на порушення закону в експедиції, на найстрашніший злочин? Маловірогідно.
Не витримує аналізу й версія про його злочинну халатність. Навіть якщо Масграйв припустився помилки, яка призвела до трагедії, і не зізнався (що, втім, суперечить прямоті його вдачі), то від комісії, яка займалася цією справою цілий рік і навіть вилітала на Мегеру, приховати якусь технічну накладку було б украй важко. Власне, експерти розбирали два припущення: про технічну несправність і можливість присутності зовнішнього, мегеріанського чинника. Першу версію вони визнали необґрунтованою, і немає причин сумніватися в компетентності комісії.
Що ж залишається? Та сама гіпотеза про хижу парапсихологічну істоту, яка змусила учених вимкнути силове поле і знищила їх. І ще — Набіль Сааді.
Версія про те, що злочин скоївся не без участі Сааді, легко вбирала в себе нові мотивування. Кожен додатковий штрих ув’язувався з цим припущенням, не викликаючи суперечностей. Залишалося лише дивитися й чекати.
Закінчувалася передостання доба нашого перебування на Мегері. І тут захиталася, відхилилася від нуля стрільця психоіндикатора. Перший порив — виплигнути з кеба і негайно йти на джерело псі-хвиль — Сааді стримав.
— Джерело слабке, — сказав він, — якщо там справді жива істота, невідомо ще, як вона поведеться. Треба взяти три-чотири пеленги з різних точок, визначити точне місцезнаходження джерела й негайно повернутися на базу. А там уже ще раз перевіримо устаткування, захист і погодимо план подальших дій.
Я не став сперечатися з контактологом. Узяли чотири пеленги і встановили, що псі-випромінювання йдуть із озера. Джерело практично не переміщалося. Я спокійно довів кеб до форстанції й перед тим, як загнати його в шлюз, ще раз гарненько обміркував ситуацію.
Завтра ми вирушимо до озера, відшукаємо джерело псі-хвиль, і таємниця Мегери буде розкрита. Чим це обернеться для Сааді? Якщо в озері виявиться загадковий Розум і Сааді вступить з ним у контакт, то він сміливо може ставати в шеренгу геніїв поряд з Архімедом, Ньютоном, Ейнштейном… Якщо ж визначать у псі-хвилюваннях озера суто фізичний феномен або, скажімо, примітивну тварину, що розвинула в собі телепатичний орган, тоді плани Сааді здобути на Мегері підтвердження своєї вченої доктрини луснуть, мов мильна булька. Чи не повторюється зараз історія, яка трапилася вісімнадцять років тому і яка так трагічно закінчилася для опонента Сааді, — космоеколога Бурцена? Чому ж не припустити, що у схожій ситуації станеться аналогічна розв’язка?
А чи не означає це, що під личиною професорської поважності ховається злочинець? Тоді і з репортером Санкіним також трапиться «нещасний випадок»? І ще один свідок зникне. Звісно, з вини шкідливого невловимого позаземного інтелекту. Принаймні, так стверджуватиме перед черговою комісією професор Набіль Сааді. Поза сумнівом, інтерес до його теорії зросте у всіх наукових колах. Думці очевидців і тих, що «брали участь особисто» вірить багато хто. І чи не для цього напросився Сааді в мої напарники? Якщо він убив Бурцена, щоб перешкодити встановити істину, що завадить йому знову підіграти власній науковій честолюбності? Яким чином? Учинивши ще одне вбивство. Коло замкнулося…
Авжеж, якщо й справді справа стоїть так, стає зрозумілим, чому сьогодні Набіль не пішов до озера. Злочин треба підготувати й не залишити жодних доказів. А може, злочин уже готується? Сама по собі затремтіла стрілка психоіндикатора, чи з допомогою Сааді?
У будь-якому випадку, вирішив я, завтра треба бути готовим до всього. Я ще раз перевірив спорядження. Відтак увів інформацію в резервний форстанційний супутник гіперзв’язку. Викликав кібера й наказав йому запустити флашер рівно о двадцятій нуль-нуль за місцевим часом. Якщо я повернуся, встигну відмінити екстрене повідомлення. Відтак я прийняв крижаний душ, випив чашку гарячого шоколаду і вперше за останні дні заснув нормальним глибоким сном.
РОЗДІЛ 13
Мовби пробуючи силу, озеро бавилося сміттям, що потрапило в нього зі струмками, розчиняло органічні частинки, а неорганічні речовини опускало на тверде нескаламучене дно. Напружившись, зібравши волю міріадів клітин воєдино, озеро накинулося на ліс телепатичним арканом і потягнуло все живе, немов затягуючи петлю. І мегеріанський ліс здригнувся, і застигли в жаху перед неминучою загибеллю звірі. Й лише третій місяць безпристрасно продовжував висіти в небі.
Стрілка «детектора розуму» вчора хитнулася, коли ми наближалися до третьої зони. Це зовсім поряд з озером. Разом із Сааді ми з самого початку досліджень розбили район на умовні зони. Озеро, де виловили костюми загиблих учених, ми прийняли за зону «нуль», кожні наступні сто метрів по радіусу — за чергову зону. Наша форстанція, таким чином, потрапляла у вісімдесят третю зону.
Кілька разів запеленгувавши джерело псі-хвиль, ми встановили, що випромінювання відходять від берега або з поверхні озера. За саадієвською шкалою визначили інтенсивність інтелекту. Вийшло десь на рівні пітекантропа. Не бозна що, але я особисто не став би відкладати знайомство з телепатом. Проте Сааді вирішив, що знайомитися зарано і слід ще зачекати. Я добряче розсердився, хоча наступного дня визнав, що контактолог мав рацію.