Григорий Сковорода – Українська байка (страница 74)

Долежалась-таки Торбина — Настала й їй щасливая година: Хазяїн взяв Повнісіньку червінцями й напхав. Неначе пані  на перині, Лежить Торбина в гарній скрині! І по селу,  й по хуторах, І по купцях, і по панах, — Пішла про  неї  слава  всюди: Її шанують хитрі  люди; На  неї  дивиться усяк Так  весело та ласо  так, Як  циганча на добре  сало. Та й що  ж? Сього Торбині мало: Розчванилась вона, Глузує  над  людьми, базіка, Вибріхує таке,  що  на, Неначе пані  превелика! А люди  слухають, мовчать, Бо  хороше червінчики бряжчать. А як  Торбинка спорожнилась, — Де в біса  й слава  тая  ділась: Без  грошей Торба  — чортзна-що! Велике діло,  братця, гроші! З грошима й дурні  прехороші! Є в дурня  гроші  — він  і пан; Є в його  дорогий жупан  — І розум  є; всі поважають, На  покуті  його  саджають; Той  йому  сват, Той  йому  брат; Його в бояри, в куми  просять І першу чарочку підносять... Сказать би дурням тим, Що  як  капшук у них  прорветься — Розійдеться їх слава, як  той  дим,  І панство пишнеє минеться!

ГОРЛИЦЯ Й ГОРОБЕЦЬ

Воркувала Горлиця у садку, У куточку тихенькому, на бузку; Жалкувала сизокрила, що  вона Незчулася, як  минула і весна, Не  вгледіла, як  одцвівся і садок, І черешні, і вишеньки, і бузок; Сумувала, що  прийдеться восени Десь  шукати ще іншої сторони. Підлабузнивсь до Горлиці Горобець, Наче  справді запорозький молодець: — Ой  послухай, голубонько, не журись, Ти на мене, молодчика, подивись! Чи  є в світі  де такії  молодці, Як  ми,  славні та веселі  горобці, — На  все вдатні, — до любощів, до пісень? Цвірінькаєм, жартуючи, увесь  день! Ти не бійся, голубонько, що  зима Посиплеться білим  снігом... То дарма! Нас  з тобою  теє  лихо  не зляка: Перебудем під стріхою  в козака. А як  гляне ясне  сонце на весну  — Забудемо тую зиму  навісну. Порозтають тії білії сніги, Покриються травицею всі луги, Розів’ється калинонька і садок, Розцвітуться і вишеньки, і бузок; Заспівають усі пташки, як  в раю,