То оббива горох, а в співи не вдається.
Н е б і ж
Так ось коли побачив співака!
Яка мальована та штучна птиця!
Вертиться, джеркотить, по дереву скака —
От се то Соловей.
Д я д ь к о
Се навісна Синиця!
І довго так небіж дурненький
Меж птицями знаходив Солов’я;
А Соловей собі сіренький
Над ним співав, сховавшись меж гілля.
ДЯДЬКО НА ДЗВОНИЦІ
Ізліз мій дядько на дзвоницю
Та, знай, гука: «Оце кумедія яка!
Всі люди на землі мов ті перепелиці:
Здається більший з них не більше п’ятака.
Гай, гай! Які ж вони дрібненькі!
Так ось коли я їх як треба розібрав!»
А мимо йдучи, хтось на дядька показав
Та, далебі, мене спитав:
«Що то таке — чи щур, чи горобець маленький?»
ХЛОПЦІ
Учора я дививсь, як хлопці
Гуляли на толоці:
Здається, крам там продавав один,
Другі в опуки тощо грали,
То в дучку булку заганяли,
А далі здумали скакати через тин.
Хлоп’ята там були і прості, і письменні,
І кожний з них по-своєму скакав: —
Один летів як навіжений,
Знай, визвіривсь на тин, та біля його й став;
А інший, голову, мов той москаль, задравши,
Пряменько витягнувсь та й скочив через тин,
Та як же врізався об землю, вражий син,
Колошу розідравши. А виборного хлопченя
Так скаче високо, так здорово літає!
«Воно мале зовсім, од чого ж так скакає?» —
Собі подумав я
Та й придивляться став: аж сеє бісеня
Як хоче скочить, то аж в землю присідає
Та й присне разом відтіля!
Як ні крути, а правди нігде діти:
Коли б, як виборного діти,
І другі вміли присідать,
То, може б, і вони зуміли так скакать.
Петро ОГІЄВСЬКИЙ-ОХОТСЬКИЙ (1814 — ?)
ПАНІ І ДВІ ЧЕЛЯДКИ
У Панії старої,
Та ще у тому і лихої,
Челядки дві жили;
Вони дільце, бач, добре знали,
Рукам спочинку не давали,
Робили щиро день у день
І свято мали за будень,
А Пані щирість їх буцім не бачить,
Та раз по раз у плечі їх кулачить,
Та все кричить, та все гука:
«Ви лежні, ви ліниві,
Гидкі, бридкі, сопливі,
Гулять та спать, а діла з вас нема.
А треба ж вас кормить, поїть і зодягати!..
Сього, бачу, не хочете ви й знати,
Якого ж з вас мені добра!» 
