Гребе щосил весельцем...
І хвиля навісна
Несе до Зайчика дяка.
Але пригода ось яка Дякові стала:
До верби вже човен хвиля прибивала,
Дяк за вербу вхопивсь рукою,
За Зайцем другу простягнув,
Та лівою якось ногою
Від себе човен й відіпхнув...
А Заєць в човен — плиг з верби
Та й сів у човнику собі;
Поводить вухами, з дяка сміється,
До берега у човнику несеться...
— Бувай здоров, мій любий дяче, —
Сіренький з берега гукнув, —
Посидь ще ти там, небораче,
Я вже відсидів!.. — Та й майнув...
А дяк
Зостався на вербі, та як? —
Наполовину у воді
Сидить, горює у біді...
Жадливими не будьте, люде,
То і пригоди вам не буде.
Віталій БОРОВИК (1861 — ?)
ОСЕЛ І ВОЛЯ
На битому шляху біля воріт будинку
Стояв в’ючак Осел. Хазяїн був у шинку.
Стоїть сердега мій та стогне під вагою,
Помахує хвостом, постукує ногою
Та позира на дрюк, що край стіни стояв,
Якого всі сучки він добре вже зазнав.
Аж ось відкіль і як пруть школярі тудою.
Побачили Осла, підбігли всі юрбою
Та й ну всі міркувать, що б тут йому сплатати.
Поклали всі гуртом Ослові волю дати.
Розв’ючили Осла, клунки поклали долі,
Дрючок шпурнули геть та й кажуть:
«Ну, доволі,
Сердешний ухаче, тобі терпіти муку:
Зазнай же волі й ти: ходім гулять на луку».
«На луку з вами... Я?.. Без клунків?
Як се так?» —
Здивований зовсім, пита дітей Ішак.
«Дались тобі клунки. Не будеш більш ніколи
Їх на собі тягать.
Та ну ж бо, гайда в поле!
«А дрюк мій, де мій дрюк?
Без дрюка як піду?»
«Ото дурний Осел!
Не гайсь, а то біду
Накличеш ще собі, як прийде твій господар:
Не треба вже дрючка, бось вільний ти, як цар!»
«А де ж господар мій, де ж мій хазяїн дівся? —
Ще раз пита Осел, а з ляку вже трусився.
— Без нього як іти? Ні, любі діти, ні!
Поставте дрюка знов в куточку при стіні
І всі клунки мерщій на мене знов пакуйте
Та й гетьте всі відсіль!
Зі мною не жартуйте,
А то як зареву, як хвицати візьму,
Та й викличу як стій хазяїна Кузьму...
Ой пане мій! Ой ґвалт! Мерщій рятуйте!»
Микола КУЗЬМЕНКО (1862 — ?)
СУД
Не знаю, де й коли, а раз 
