Григорий Сковорода – Українська байка (страница 145)

Хоч би тобі  одне  послухать припливло! Рибалку нашого аж серце  узяло. «Стій! — думає.  — Тепер я знаю  діло, Навчу  я їм чортячу їхню  матір!» Та,  кинувши сопілку, взявсь за ятір. І все мов  щось  перемінило, — Бо  скоро Риба  на землі  там  опинилась — Неначе показилась: Давай  плигати, сіпатись, стрибати. Рибалка ж їм почав  казати: — Чому  ж тоді,  як  грав,  дурні, Не  танцював ніхто  мені? Тепер не граю  вже  — і ось Аж труситесь до танців ви чогось!  — Не  знати, що  Рибки сказали; їм Було  не до казання всім, А нам  те легко  зміркувати, Що  Риба  без води,  то мусить вже  скакати.

НЕНАЖЕРЛИВІСТЬ СОБАЧА

Укравши хліба  десь  окраєць, Майнув Бровко, неначе заєць, А бігти  мав  через  потік На  другий  бік. Та норов же собачий! Іде  Бровко і баче В воді  таке  ж, як  він  і сам,  мурло, Що  теж мов  бігло  через  кладку І хліба  шмат  несло. Як  можна не зчинити звадку? І на чужий  шматок Вже роззявля Бровко роток. Роззявив — хліб із рота  плюсь  у воду. Вода  його  відразу  підхопила Та й геть з очей  йому  ізмила. Ото  не наміряйсь робити другим  шкоду. Про  те, що  маєш, дбай, А на чуже не зазіхай.

Яків ЖАРКО (1861 — 1933)

БАБА ТА КУРКА

У баби  курочка одна Несла по крашанці щодня. «Як буду більше  годувати, — Так  стала  баба  міркувати, — То курочка моя Дві крашанки у день  нестиме, — певна я». І баба  курочку удвоє  годувала. Зробилась курочка така Гладка, Що  і нестися перестала. Не  женися за великим, Бо  й мале  втеряєш. 

ЗАЄЦЬ ТА ДЯК

Скінчивши всю  свою  роботу, Пішов дячок раз  у суботу Дивитись, як  Дніпро розливсь. Аж гульк:  на зламаній вербі сіренький Заєць примостивсь І з переляку весь  трусивсь, Бо  навкруги ревіли  хвилі, Неслись здорові криги білі, Б’ючись об берега  камні. Дяк  стрепенувсь, засяли очі, — До дичини він  був охочий, — Та й думає: «На  завтра  Зайчик цей буде із сальцем мені... Люблю  з сальцем я,  та ще й з перцем». Та,  швидше сівши  на човна,