Григорий Сковорода – Українська байка (страница 104)

Тяглась Пилипівка, усе було  як  слід; Прийшла Оверкові годинонька лихая: Нізчимний борщ  йому  обрид, Капуста, і рулі,  та ще кулага  тая; Скоромного, сердега, забажав; Десь  він  од паничів чував, Що  скором здоровіше, Та ще к тому  й смачніше. «Нехай же,  — думає, — яєць  я напечу. Як  буду у млині сидіти, Наїмся досхочу  — Не  буде так  кортіти». Дождавсь черги, пішов у млин Та зараз  же і заходився Зробить почин. Із дроту  держальце скрутить він  умудрився, Туди  яєчко примостив, Недогарок в куточку засвітив І над  вогнем давай  яйце  вертіти, — Розумного не треба  вчити. Млин меле,  стукотить, Оверко думає:  «Не  треба  і вечері...» Аж тут хазяїн тиць  у двері, Роззявив рот,  стоїть. — А що  се ти,  Оверочку, готуєш? Пилипівки укоротив? Біду,  чи що,  на себе  чуєш?  — Оверко й руки  опустив. — Я...  далебі... і сам  не знаю... Зовсім отуманів... Як  воно  скоїлось — і не вгадаю, Се біс проклятий спокусив. — Та брешеш ти! Я тільки  перше бачу! — Десь  угорі  озвалось Чортеня. — Перемудрив чортячу вдачу, А на мене уся пеня.

ДІДОК І ВІТРЯКИ

Сидів  колись Дідок  під явором густим. Зелене листячко неначебто шептало, Що  шелестів і він,  як  був ще молодим... Було, та затуло  і сниться перестало... Стояли перед  ним  два хлопці  Вітряки, Поприбиралися такими молодцями, Що  гляньте, мов,  се ми,  не прості  козаки! І почали вони  молоти язиками: — Гай,  гай,  Дідусику!  — озвавсь один Вітряк. — І сива  голова, і борода велика, І розуму  набравсь, а все-таки бідняк І в світі  божому  якаясь ти притика. Он  я надумався, — побачиш, потривай, — Як  гарно  житиму, аби  була охота! Достану грошенят — у мене  буде рай: Будинок, дворище, мальовані ворота; Біля  воріт  тобі  збудую  хатку  я, І будеш  ти гостям ворота відчиняти, І житимеш в добрі;  головонька твоя Не  буде вже  тоді під явором куняти. — На  се Дідок  сказав: — Бринить добро  твоє, І гарно  здалеку  будинок бовваніє... Розумний б’є на те, що  справді в його  є, А дурень  думкою, як  кажуть, багатіє. — Я розсудив не так! — верзе  другий Вітряк. — Щоб в світі  живучи, ніколи не блудити, Підладжуйсь до людей, вертись і так  і сяк, А іноді  умій  солодку річ зліпити.