Колектив авторів
УКРАЇНСЬКА БАЙКА
Григорій СКОВОРОДА (1722 — 1794)
БАСНЯ ЕСОПОВА
Преображенна на новый вид малороссійскими фарбами для учеников поетики 1760-го года в Харькові. Вина сея басни та, что многіи от учеников, нимало к сему не рожденны, обучалися.
Козля от стада осталось до біса.
Се ж и товариш біжит — Волк из леса,
Кинулось было сначала в утіки.
Потом, ставши, так сказало драпікі:
— Я знаю, что мні нелзя минуть смерти
От твоих зубов. Но будь милосердый!
Зділай, молю тя, ту милость едину:
На флейтузі мні заграй на кончину,
Чтоб моя мні жизнь увінчалась мила.
Сам, мудрый, знаешь, что в конці вся сила...
«Не знал я сего во мне квалитета», —
Волк себі мыслит... Потом минавета
Начал надувать, а плясать Козлятко,
Волка хвалами подмазуя гладко.
Вдруг юрта собак, как вихр, вкруг их стала
Музыканту з рук и флейта упала.
Просто до Волка — сей, той щипнет, вкусит
И сам капелмейстр плясать уже мусит.
Вдруг Черногривка хвать за поясницу,
А Жук с Білком за горлову цівницу,
Кудлай да Гривко упялися в бедра.
Вопль раздается в долинах от вeдра.
Еще ж наспіл Хвост, сюда ж рыло пхает, —
Не дотолпятся. А он воздыхает:
«На что (сам себі) стал ты капелмейстром,
Проклятый, з роду родившись кохмейстром?
Не лучше ль козы справлять до росолу,
Неж заводити музыканску школу?
А! а! достойно!..» А собаки, рыла
Потопивши, рвут... И так смерть постигла.
Не ревнуй в том, что не данно от Бога.
Без Бога (знаешь) ни же до порога.
Аще не рожден — не суйся в науку.
Ах! Премного сих вічно пали в муку,
Не многих мати породила к школі.
Хочь ли быть щаслив? — будь сыт в своей долі.
Сія о музыканті Волкі казка успіла до того, что пастырь добрый Іоасаф Миткевич больше 40 отроков и юнош свободил от училищнаго ига во путь природы их, ревнуя человіколюбію — не тщеславію.
Сему и аз, ревнуя, написах книжицу «Алфавит Мира».
Г. С.
Павло БІЛЕЦЬКИЙ-НОСЕНКО (1774 — 1856)
ЛЬВИНИЙ РОЗДІЛ
Якось Собака, Вовк да ще шкодливий Кіт —
Міщани, той з села, той з гаю чи й з рокіт,
В товаришство зі Львом-вельможей поєднались,
Єдиностайне так собі обов’язались,
Щоб рівні всіх були — чи шкода, чи й бариш;
Ніхто б собі не бгав од зября в долю більш.
Якось Олень попавсь Собаці у тенета.
І, сподіваючись і шкурки, і бенкета,
Шамнула звати всіх, і Лев ділить прибіг.
Що всіх четвірка їх,
Лев зараз зрахував на кігтях без помилки
Й здобичу розідрав на стільки.
Взяв кращую собі із головою часть.
— Се мні, — казав, — я Лев, за те ж і маю власть;
І об сьому ні слова;
Другую чверть улова
Беру собі ж за те, що я між вас
І всіх звірей грізніший;
До третьої всім зась!..
Чи чули? Се за те, як бачте, я міцніший, 
