Гиллиан Флинн – Загублена (страница 57)

Я похитав головою.

— Вам варто поспілкуватися з моїм адвокатом. Це Таннер Болт.

— Таннер Болт? Ніку, ви певні, що це правильний шлях? Мені здається, ми були досить чесними з вами, досить щирими. Болт, він... він — це останній засіб. До нього звертаються лише винуваті.

— Ага. Ну, я — ваш головний підозрюваний, Рондо. Я маю дбати про свої інтереси.

— Зберемося усі разом, коли він приїде, згода? Все обговоримо.

— Однозначно — такий у нас план.

— Чоловік має план,— мовила Боні.— Вже не дочекаюся.

Вона підвелася і пішла геть, але потім озвалася:

— При кропив'янці допомагає екстракт гамамелісу.

За годину подзвонили у двері: на порозі стояв Таннер Болт у ніжно-блакитному костюмі. Щось мені підказало, що це прикид для поїздок «на Південь». Він роззирався, оглядаючи авта на під'їзних доріжках, оцінюючи будинки. Цим нагадував мені Елліотів — вони теж постійно все оглядають і аналізують. Мозок без вимикача.

— Показуй,— випалив Таннер, не встиг я привітатися.— Показуй, де повітка, але не йди слідом і взагалі більше до неї не підходь. Потім розповіси все.

Ми влаштувалися за кухонним столом: я, Таннер і сонлива Го з першою філіжанкою кави. Я розклав усі підказки Емі, наче якийсь жахливий спеціаліст з карт «таро».

Таннер нахилився до мене, напруживши м'язи на шиї.

— Гаразд, Ніку, викладай факти,— заговорив він.— Твоя дружина все це зоркеструвала. Викладай факти! — він тицьнув пальцем у стіл.— Бо я не зрушу з місця, ризикуючи своїм іменем, бо маю лише неймовірну історію про підставу. Хіба що ти мене переконаєш. Хіба що це спрацює.

Я глибоко вдихнув і зібрався на думці. У мене завжди краще виходило писати, ніж говорити.

— Перш ніж почнемо,— сказав я,— ти маєш зрозуміти одну справді ключову річ щодо Емі. Вона в біса неймовірна. Її мозок настільки складний, що ніколи не працює лише на одному рівні. Вона нагадує ці нескінченні археологічні розкопки. Здається, наче досяг фінального пласту, а потім ще раз копнеш — і пробиваєшся до абсолютно нового шару внизу. А там лабіринт з тунелів і бездонних урвищ.

— Гаразд,— мовив Таннер.— Тож...

— А друге — вона праведниця. Емі з тих, хто ніколи не помиляється, тож обожнює давати людям урок і призначати покарання.

— Зрозуміло, гаразд, тож...

— Дозволь розповісти тобі історію, швиденько. Десь три роки тому ми поїхали в Массачусетс. Це було жахливо, всюди затори, а один далекобійних показав Емі середнього пальця, бо вона його не пропускала, а потім обігнав і підрізав нас. Нічого небезпечного, але на мить стало дуже лячно. А знаєш, ззаду на вантажівках буває ліплять наклейки: «Як я воджу?» — і номер компанії? Емі попросила мене зателефонувати в ту компанію і продиктувати номер вантажівки. Я вирішив, що це і все. За два місяці, аж за два місяці, заходжу я до нашої спальні, а Емі сидить на телефоні й повторює ті номери. Вона вигадала цілу історію: начебто подорожувала з дворічною дитиною, а водій мало не зіштовхнув авто з дороги. Вона розповіла, що це був уже четвертий дзвінок. Сказала, що навіть вивчила маршрути компанії, щоб підібрати правильні траси для її вигаданих майже аварійних інцидентів. Вона все продумала. Емі дуже пишалася собою. Збиралася домогтися звільнення того чолов'яги.

— Господи, Ніку,— пробурчала Го.

— Це дуже... просвітило мене, Ніку,— мовив Таннер.

— Це лише приклад.

— Тож тепер допоможи мені скласти разом усі факти,— попросив він.— Емі дізнається про твою зраду. Вона фабрикує власну смерть. Робить так, щоб удаване місце злочину вигляд мало досить підозрілий. Вона підставила тебе з кредитками та страховкою, а ще зібрала справжній чоловічий барліг у дворі...

— Вона розпочинає сварку зі мною напередодні зникнення і верещить біля відчиненого вікна, щоб це все почула наша сусідка.

— Про що була сварка?

— Про те, що я — егоїстична сволота. По суті, це було те саме, що й завжди. Але наша сусідка не чула далі вибачення Емі, бо Емі цього не хотіла. Ну, я пам'ятаю, що був приголомшений, бо це було наше найшвидше примирення. Вранці вона в біса робила мені млинці, дідько його забирай.

Я знову згадав її за плитою: Емі злизує цукрову пудру з пальця, щось наспівуючи,— і уявив, як підходжу до неї та трушу її, доки...

— Гаразд, а полювання на скарби? — нагадав Таннер.— Яка тут теорія?

Всі підказки були викладені на столі. Таннер підняв кілька й кинув назад.

— Це лише додаткові «та пішов ти»,— мовив я.— Повір, я знаю свою дружину. Вона розуміла, що треба влаштувати полювання на скарби, інакше це викличе підозри. Тож вона це робить і, звісно ж, там можна знайти вісімнадцять різних значень. Зверни увагу на першу підказку.

Твоєю студенткою уявляюся, Ти — вчитель вродливий і мудрий, о боги, Межі мого розуму розсуваються (не кажучи вже про ноги!). Не потрібно студентці квітів — Досить і побачення на роботі, Тож починаймо просто цієї миті — І я навчу тебе дечого потім.

— У цьому вся Емі. Читаючи, я спершу вважаю: «Овва, дружина заграє до мене». Ні. Насправді вона має на увазі... мою зраду з Енді. Бісове послання номер один. Тож я їду до свого кабінету разом з Гілпіном — і що ж там очікує? Жіноча білизна. Навіть приблизно не пасує Емі. Копи все розпитували всіх, який розмір носить Емі, а я не міг допетрати причини.

— Але ж Емі не могла знати, що з тобою буде Гілпін,— насупився Таннер.

— Це клята лотерея,— втрутилася Го.— Перша підказка була на справжньому місці злочину, тож копи про неї просто мусили дізнатися, а в підказці Емі згадала про «побачення на роботі». Це логічно, що копи туди навідаються — з Ніком чи без нього.

— То чиї це трусики? — поцікавився Таннер. Го поморщилася при слові «трусики».

— Хто його знає,— зізнавсь я.— Гадав, що вони могли належати Енді, але... Емі, напевне, просто їх купила. Суть у тому, що вони не її розміру. Вони переконують у тому, що в кабінеті відбувались якісь недоречні справи, та ще й не з моєю дружиною. Бісове послання номер два.

— А якби копів не було тоді з тобою? — запитав Таннер.— Чи якби ніхто не помітив трусиків?

— Їй байдуже, Таннере! Це полювання на скарби в першу чергу для її власного задоволення. Воно насправді не потрібне. Емі так його переобтяжила, щоб переконатися в циркуляції мільйона згубних підказок. Повторюся: просто варто знати мою дружину. Вона завжди перестраховується.

— Гаразд. Друга Підказка,— вирішив продовжити Таннер.

Уяви мене: я божеволію від тебе, як у романі, Моє майбуття з тобою ні крапельки не туманне, Ти привіз мене сюди, щоб розповісти свій сюжет: Хлопчачі пригоди, пошарпані джинси й кашкет. До біса всіх інших, усі вони забулися й загубилися. Поцілуймося крадькома... вдаймо, наче ми щойно стрілися.

— Це про Ганнібал,— повідомив я.— Ми з Емі якось були там, тож я про нього так і подумав, але це ще одне місце, де ми з Енді... мали стосунки.

— І ти нічого не підозрював? — здивувався Таннер.

— Ні, не тоді, я був занадто схвильований записками Емі. Господи, дівчина знає мене, як облупленого. Вона точно знає, що саме хочу я почути. «Ти неймовірний. Ти дотепний». І як їй було весело усвідомлювати, що й досі може отак мене дурити. Навіть на далекій відстані. Бо я був... Ісусе, я практично знову почав у неї закохуватися.

У мене на мить стислося горло. Безглузда історія про напівголу бридку дитину її подруги Інслі. Емі знала, що саме обожнював я найбільше у нашій парі, коли ще було кохання: не великі події, не Романтику з великої букви, а наші таємні жарти, зрозумілі тільки нам. Тепер вона використовувала їх усі проти мене.

— І здогадайся що? — мовив я.— Сумочку Емі знайшли саме в Ганнібалі. Точно знаю, що хтось мене там бачив. Дідько, я ж платив за туристичний квиток власною кредиткою. Тож от вам новий доказ — й Емі подбала, що мене до нього прив'яжуть.

— А якби ніхто не знайшов цю сумку? — поцікавився Таннер.

— Немає значення,— сказала Го.— Емі забезпечує, щоб Нік ганяв колами, і таким чином розважається. Певна, що вона раділа, знаючи, які Нік відчуватиме докори сумління, читаючи ті милі послання і знаючи, що він — зрадник, у якого зникла дружина.

Я постарався не здригнутися від її осудливого тону на слові «зрадник».

— А якби Гілпін був з Ніком під час поїздки до Ганнібала? — наполягав Таннер.— Якби Гілпін повсякчас був з Ніком? Він би знав, що ти не викидав ту сумочку?

— Емі знає мене досить добре, щоб передбачити бажання здихатися Гілпіна. Вона знає, що я не хотітиму, щоб чужинець спостерігав, як читатиму все це, і оцінював мою реакцію.

— Справді? Як ти можеш таке знати?

— Просто знаю,— знизав плечима я.