Гиллиан Флинн – Загублена (страница 50)

Лікарі наказали моїм батькам зупинити спроби. Батьки відмовилися. Вони так просто не здаються. Мама не очікувала, що я виживу, не могла сприймати мене справжнім малюком, живою дитиною, дівчинкою, яка зможе поїхати додому. Якби все зірвалося, то я б стала восьмою Надією. Але я з'явилася на цей світ з криком: жвава і яскраво-рожева. Мої батьки були настільки ошелешені, що збагнули: вони ніколи не обговорювали, яке дати мені ім'я — ну, справжнє ім'я для реальної дитини. Вони не називали мене аж два дні, проведені в лікарні. Щоранку відчинялися двері до материної палати — і вона відчувала, як там стоїть медсестра. (Я завжди уявляла її вінтажною, одягненою у широку білу спідницю й чепчик, що нагадує тару з доставки китайської їжі). Сестра чекала, а мама питала її, навіть не підводячи погляду: «Вона ще жива»?

Коли я таки залишилася жива, батьки обрали ім'я Емі, бо це було звичайне дівоче ім'я, а ще досить популярне. Цим ім'ям назвали того року ще десь тисячу маленьких дівчаток, тож, може, боги не помітять серед них цю дрібноту. Мерібет казала, що якби мала другий шанс, то назвала би мене Лідією.

Я росла, почуваючись особливою, гордою. Була дівчинкою, яка поборола забуття і перемогла. Шансів було лише 1%, але я впоралася. Правда, у процесі зруйнувала лоно власної матері. Своєрідний передродовий марш генерала Шермана. Мерібет більше ніколи не матиме дітей. У дитинстві я була надзвичайно цим задоволена: лише я, лише я, лише я.

У дні народжень-смертей усіх Надій мама сьорбала гарячий чай, сидячи у кріслі-гойдалці з ковдрою та запевняючи, що просто «приділяє трішки часу лише собі». Ніякої мелодрами: мама занадто емоційна, щоб співати похоронні пісні, але вона ставала меланхолійною, віддаленою, а я, егоїстка, не воліла таке терпіти. Залазила мамі на коліна, чи тицяла малюнок їй у обличчя, чи згадувала про шкільний дозвіл, який потрібно негайно підписати. Батько намагався відвернути мою увагу, намагався повести мене в кіно чи підкупити солодощами. Ця хитрість не спрацьовувала. Я ніколи не давала матері ці кілька хвилин спокою.

Я завжди була краща за Надій, бо єдина вижила. Та я завжди заздрила тим сімом мертвим принцесам-танцівницям. Вони були ідеальні, не докладаючи до цього зусиль, навіть не живучи, а я застрягла тут, на землі, й щодня мушу старатися, і кожен день — це шанс бути не зовсім ідеальною. Це виснажливе життя. Я жила так аж до тридцять першого року свого існування.

А потім десь два роки все було гаразд. Завдяки Нікові.

Нік мене кохав. І кохання було з шістьма «а»: він мене коха-а-а-а-а-ав. Але він не кохав мене справжню. Нік кохав дівчину, якої не існувало. Я вдавала, як уже неодноразово робила, вдавала, що маю особистість. Не можу нічого вдіяти, це моє єство. Інші жінки регулярно змінюють свій стиль, а я змінюю особистості. Яка особа почувається гарною, яка потрібною, яка своєчасною? Думаю, таке робить більшість людей, але просто не зізнається, а може, зрештою зупиняється лише на одній особі, бо люди занадто ліниві чи тупі, щоб змінюватися.

Того вечора на вечірці у Брукліні я грала роль стильної дівчини, яку можуть уподобати такі чоловіки, як Нік: Крута Дівка. Чоловіки завжди роблять цей комплімент, хіба ні? «Вона — крута дівка». Бути Крутою Дівкою означає, що я сексуальна, розумна, весела жінка, яка обожнює футбол, покер, брудні жарти й відрижку. Ця дівчина грає у відеоігри, п'є дешеве пиво, обожнює секс утрьох й анальний секс і запихає до рота купу гот-догів і гамбургерів, наче бере участь у найбільшій на світі кулінарній оргії, та залишається при цьому худенькою, бо Круті Дівчата перш за все сексуальні. Сексуальні та все розуміють. Круті Дівки ніколи не зляться, вони всміхаються лише закохано й дозволяють своїм чоловікам робити, що заманеться. «Ну ж бо, насери на мене, байдуже, бо я Крута Дівка».

Чоловіки справді вважають, що така дівчина існує. Може, їм голову задурює те, що так багато жінок готові вдавати цю дівчину. Дуже довго Крута Дівка справді мене ображала. Я дивилась, як чоловіки — друзі, колеги, незнайомці — аж слиною сходять через цих шахрайок, а тим часом хотілося всадовити цих чоловіків і спокійно сказати: «Ти зустрічаєшся не зі звичайною жінкою, а з жінкою, що переглянула забагато фільмів, знятих соціально невпевненими чоловіками, яким до вподоби вірити, що така жінка існує і схоче їх поцілувати». Мені хочеться схопити бідолаху за комір чи портфель і сказати: «Ця сука насправді не надто любить чилі-доги, бо ніхто їх аж так не любить»! А Круті Дівки ще жалюгідніші. Вони вдають навіть не свій ідеал, а натомість ідеал усіх чоловіків. О, і якщо ти не Крута Дівка, то молю — не вір, наче твій мужчина не хоче Крутої Дівки. Це може бути просто трішки інша версія Крутої. Може, він вегетаріанець, тож Крута Дівка обожнює сейтан і жити не може без собак; чи, може, він митець-гіпстер, тож Крута Дівка — татуйована ботанка в окулярах, поведена на коміксах. Є варіації щодо зовнішності, але повір мені, він жадає Круту Дівку, яка практично повністю поділяє інтереси чоловіка і ніколи не скаржиться.

(Як дізнатися, що ти не з Крутих Дівок? Бо він каже щось типу: «Мені подобаються сильні жінки». Якщо він тобі це каже, то вже встиг трахнути іншу. Бо «мені подобаються сильні жінки» — це закодоване «я ненавиджу сильних жінок»).

Я роками спокійно чекала, поки маятник гойднеться в протилежний бік. Щоб чоловіки почали читати Джейн Остін, вчитися в'язати, вдавати захват від коктейлю «Космо», влаштовувати альбомні вечірки й лизатися одне з одним, поки ми скоса на все це дивимося. А потім ми скажемо: «О так, він справді Крутий Хлопак».

Але цього так і не відбулося. Натомість жінки по всій країні змовилися з метою власної деградації! Досить швидко Крута Дівка перетворилася на звичайну дівчину. Чоловіки вірили у її існування. Вона вже не була дівчиною мрії, однією на мільйон. Кожна дівчина мусила бути цією дівчиною, і якщо ти не відповідала стандарту, то, значить, саме з тобою щось негаразд.

Але ж бути Крутою Дівкою — це класно. Для такої, як я, тобто для людини, яка завжди хоче перемагати, це дуже спокусливо — бути дівчиною, яку жадають усі чоловіки. Зустрівши Ніка, я одразу ж зрозуміла, чого він хоче, і для нього, мабуть, була готова спробувати. Я прийму свою частку провини. Але річ у тім, що спочатку я дуріла від нього. Він здавався збочено-екзотичним — добрий старий хлопець з Міссурі. Було так приємно перебувати біля нього! Він розбурхував у мені почуття, про існування яких я раніше навіть не уявляла: легкість, гумор, спокій. Це наче він мене витрусив і наповнив пір'їнками. Він допомагав мені бути Крутою Дівкою, і з будь-ким іншим це б не вдалося. Я б цього не схотіла. Не можу сказати, що не тішилася принаймні частиною усього процесу. Я їла печиво, ходила босоніж, припинила хвилюватись. Я дивилася тупі фільми й запихалася нездоровою їжею. Тоді я не планувала далі першого кроку — і це було головне. Я пила кока-колу і не думала, куди викинути для переробки бляшанку, не думала і про кислотну калюжку в себе у шлунку, а то ж настільки сильна кислота, що здатна роз'їсти напилення на монетці. Ми ходили в кінотеатр на тупе кіно, і я не хвилювалася через образливий сексизм чи відсутність представників нацменшин у головних ролях. Я навіть не замислювалася, чи те кіно взагалі мало сенс. А ще не думала про те, що буде далі. Жодна дія не мала наслідків, я жила однією миттю і відчувала, як стаю більш поверховою, тупішою, а також щасливішою.

До Ніка я ніколи не почувалася справжньою людиною, бо завжди була продуктом. «Неймовірна Емі» завжди має бути геніальною, творчою, доброю, уважною, дотепною та щасливою. «Ми просто хочемо, щоб ти була щаслива»,— постійно повторювали Ренд і Мерібет, але вони ніколи не пояснювали як. Так багато різних уроків, і можливостей, і переваг, але вони так і не навчили мене бути щасливою. Пам'ятаю, як мене завжди збивали з пантелику інші діти. От прийду на дитячу вечірку і дивлюсь, як інші діти хихочуть і кривляються, тож теж намагаюся це повторити, але просто не розумію навіщо. І сидітиму там, а туга гумка святкового капелюха пережиматиме підборіддя, зерниста глазур з торта забарвлюватиме синім мої зуби, а я силкуватимуся зрозуміти, де тут веселощі.

З Ніком я нарешті все збагнула. Бо він був такий кумедний! Це було наче зустрічатися з морською видрою. Він був першою від природи щасливою людиною, яка була мені рівнею. Він був неймовірний, і чудовий, і смішний, і чарівливий, і надзвичайний. Нік подобався людям. Я гадала, що в нас буде ідеальний союз: ми станемо найщасливішою парою на світі. Не те щоб кохання було якимсь змаганням. Але я не розумію суті перебування разом, якщо ви не найщасливіші.

Поки я в ті роки вдавала цілком іншу Емі, то, мабуть, була щасливішою, ніж будь-коли до чи після. Не можу вирішити, що це означає.

Але зрештою все мало припинитися, бо воно було несправжнім — бо це була не я. Це була не я, Ніку! Я гадала, ти знав. Я гадала, що це була своєрідна гра. Гадала, що ми переморгнулися і вирішили пограти у «не питай і не відповідай». Я так силкувалася бути простою! Але це не могло тривати вічно. Як виявилося, він теж не міг притримуватися своєї ролі: дотепні теревені, розумні ігри, романтика і залицяння. Все почало розвалюватися. І я просто зненавиділа Ніка, коли він здивувався, побачивши мене справжню. Я зненавиділа його за нерозуміння, що це мало припинитися, за віру в те, що він одружився з іншою істотою — з плодом уяви мільйонів мастурбуючих чоловіків. Він справді був у шоці, коли я попросила його вислухати мене. Він не міг повірити, що мені не до вподоби до крові здирати воском лобкове волосся й постійно робити йому мінет. Що я таки обурювалася, коли він не приходив на зустріч з моїми друзями. Той сміховинний запис у щоденнику? «Мені непотрібно постійно вигадувати жалюгідні сценарії для танцюючих мавпенят і програвати їх перед своїми подругами; я достатньо впевнена, щоб дозволити йому бути самим собою».