Гео Шкурупий – Двері в день. Міс Адрієна (страница 17)
Мисливці мов зачаровані дивились на те місце, де перед тим стояв олень. Дико й сердито прогавкав десь у кущах розчарований шакал, і вони схаменулись. На їхніх обличчях сяяла весела посмішка. Вони були дуже задоволені з цієї пригоди. Повернувшись до орди, вони побачили, що всі готові до бою юнаки стояли навколо гуртка жінок і дітей з луками в руках.
Потім здійнявся веселий галас: вся орда дуже жваво обговорювала цю пригоду, переказуючи її в різноманітних варіянтах. Було багато матеріялу, щоб згодом, сидячи коло вогнища, можна було ділитись вражіннями та розповідати всяких історій. Люди почували інстинктивно, що незабаром вже кінець походу і десь близько нове пристанище.
Щокроку вони все частіше натрапляли на різних тварин, що їх можна було полювати. Безліч птахів літали між деревами, десь далеко мукали корови. Плодюча земля давала буйну рослинність, можна було збирати безліч корінців, цибулин та ягід. Діти часто починали скаржитись на біль у животі. Все це були ознаки, що їх оточувала багата місцевість, де вони могли надовго зупинитись.
Не зважаючи на далеку й довгу подорож, за останні дні всі члени громади, як дорослі, так і діти, набрали сили й поздоровішали. Вони багато їли і вся природа і саме повітря були такі приємні, що мимоволі спокій і добробут відчували всі люди.
Тепер поставало питання, щоб вибрати зручне місце для стоянки.
Це було дуже важливе питання. Робити стоянку серед лісу ніяк не можна. Завжди турбуватимуть хижі звіри, дерева, що падатимуть од бурі, загрожуватимуть життю всієї орди і взагалі, де не видно обріїв – дуже небезпечно жити. Отож, щоб не витрачати багато зусиль, треба знайти якусь природну зручну стоянку, де були б печери або хоч невеличкі виступи землі, де, нарешті, можна було б зробити затишні землянки. Крім того, було б добре знайти хоч маленьку річку, де водилася б риба і весело дзюрчала б вода.
От таке важливе питання стояло тепер перед ордою.
Дорослі мисливці, трохи порадившись, вирішили, що одному з них треба вилізти на високе дерево, щоб орієнтуватись. Щохвилини ризикуючи життям, зриваючись часто з одної галузки, чіпляючись за другу, один з юнаків поліз на високе дерево, що було вище за інші. Потурбовані мавпи дражнили його, загороджуючи йому путь, деякі кидали сухими сучками. Кілька мисливців з луками в руках напружено стежили за верхолазом. Якась мавпа дуже нахабно стала загрожувати юнакові, і швидка, як блискавка, стріла влучила їй в плече. Мавпа злетіла на кілька віт нижче і ледве втрималась на них.
Коли вище лізти було неможливо, бо віти не витримували тягару людського тіла, юнак почав оглядати ліс. Орда терпляче чекала внизу, дивлячись угору. Кожний із неї думав у цю мить про те, чи побачить верхолаз кінець лісу, чи перед ним, як завше, хвилюватиметься нескінченне море дерев, що над ними сліпуче сяє гаряче сонце, а через це, чи довго ще доведеться мандрувати, шукаючи зручного місця. Навіть діти стихли, підвівши вгору свої розкуйовджені голівки.
Верхолаз, поглянувши навколо, побачив перед собою лише верхів’я могутніх старих дерев, що тихо гойдалися од маленького вітру. Сонце сильно пекло й сліпило очі. Він прикрив їх долонею і став вдивлятися в далечінь. Якісь хижі, великі птахи на мент злітали над лісом і потім каменем падали вниз. Згодом вони знову підіймалися понад дереза і в їхніх лапах билася спіймана пожива. Сердитий клекіт птахів долітав до нього.
Юнак уважно оглянув далечінь і, коли повернувся ліворуч, він раптом зупинився й почав старанно вивчати те, що побачив. Там, дуже далеко, ліс не зливався з обрієм, а утворював різку чорну лінію. Світле небо якось дивно перерізалося цією чорною смугою лісу. Очевидно, одразу за лісом була низина або велике провалля. Верхолаз спочатку злякався, йому здалося, що це кінець світу і це є провалля, що з нього щодня виходить сонце. Адже земля така поверхня, як долоня, думав він, а орда вже так багато мандрувала, що могла, нарешті, натрапити на кінець світу. Це було цілком можливо, – хіба мало траплялося з ними різних див? Чому б не зустріти ще одне, ще більше від усіх досі знаних? Юнак подивився трохи на північ і побачив ще цікавіше видовище. Там десь далеко щось блищало, як іноді блищить розбитий камінь, що в ньому виблискують шматочки лосняку. Це могло бути озеро. Але це було так далеко, що легко можна було помилитись, і юнак несамохіть знову подумав про кінець світу, провалля, сонце та його логовище. Може, в цій блискучій далечі живе та відпочиває великий, добрий життьодавець – сонце? А може там і справді є щось таке, що стане в пригоді всій орді.
Юнак зліз з дерева поволі й обережно. Його уважно вислухала вся орда. Всі висловили багато міркувань з приводу цього явища, але ніхто ні одним міркуванням не був задоволений. Треба було це все побачити на власні очі, щоб остаточно переконатись. Це було в характері людей. Це був двигун, що рухав уперед всю тогочасну культуру. Ніколи не можна на чомусь навіки зупинятись. Треба пізнавати світ і єство речей.
Поки все це обмірковували, в лісі темнішало. Слід було чекати моменту, коли раптом, цілком несподівано, могла наступити цілковита темінь. Сонце йшло на спокій. Треба було зустрічати ніч. Новий день мав принести багато цікавого та нового. Темнішало дуже швидко і вся орда почала поспішати зручніше влаштувати ночівлю.
Ночівля серед лісу завжди досить неприємна. Хижі звіри блукають навколо. Скрізь фосфорично блимають огники чиїхось очей. Дикий говір звірів наповнює ліс.
Мисливці почали робити горожі з кущів, а діти та жінки збирати сухий хмиз та ліс для вогнища. Діди, діставши з шкіряного лантуха кілька камінюк, розставляли їх у певному порядку, щоб несподіваний дощ або вітер не могли погасити жарин, що мали підтримувати вогонь.
Незабаром густий дим високо підіймався між деревами, потім блиснув огонь, і хмиз затріщав і захрумтів під його гарячими щелепами. Огонь старанно наповнював свій шлунок, він завжди був голодний, і коли його добре не нагодувати, він міг померти, як і всяка істота.
Відблиск огня вигравав на обличчях та на голих міцних тілах людей. Голі діти весело стрибали навколо.
XV
Нове пристанище
Новий день справді приніс багато цікавого.
Коли вже сонце перевалило за найближче дерево, передовий мисливець, нарешті, вийшов з лісу.
Сюди він підходив дуже обережно, боючись упасти в провалля, де живе сонце, але тепер він побачив, що провалля, хоча й було, але кінця світу не помічалось. Навпаки, те, що він побачив, лише свідчило за те, що кінець світу знаходиться десь ще далі.
Гора, що на ній стояв мисливець, була дуже висока і з неї відкривався чудовий краєвид. Мисливець захоплено застиг. Вся орда, що теж обережно вийшла сюди, так само зачаровано оглядала обрії.
Перед ними внизу блищала велика ріка. Вона уходила далеко на північ. Було видно три великих її звороти; вона повзла, звиваючись, як велика гадюка. Четвертий зворот її зникав у далеких чорних лісах. На південь її не було видно, бо вона заходила за гору, що була вкрита лісом. Ріка мала безліч острівків і далекий лівий берег увесь у верболозах, за верболозами йшли зелені луки, що на них крапками було видко, як пасуться дикі корови та буйволи. Внизу під ногами був чистий, жовтий пісок, що виблискував на сонці. Повітря було запашне й свіже. Пахло квітами та медом, скрізь гули бджоли, над рікою літали чайки та риболови, що ловили рибу. Ластівки весело пролітали над водою, іноді падаючи в неї, купаючись і з веселим цвіріньканням піднімаючись високо в небо. Чудовий пляж унизу вабив до себе.
Це було дійсно чудове місце, де могла жити не одна орда. Тут могли годуватися сотні людей ї бути завжди задоволені. Це був справжній рай для звірів, риб і людей.
Орда веселими криками вітала нову місцевість. Діти, підлітки й жінки швидко покотилися вниз до ріки, дряпаючи собі руки та обличчя; шматки землі та глини покотилися за ними. Знявся галас та курява. Навіть мужні, дорослі мисливці й ті підстрибували, силкуючись утворити якийсь веселий танок.
Гарячий пісок одразу попік ноги дітворі і вона швидко кинулась до води. Потурбовані риби стрілами пішли од берега, бовкаючи в воді. Далі од берега хижа щука нападала на дрібну рибку та віялом вискакувала з воли, тікаючи від неї. Скрізь ворушилося життя. На лівому березі корови пили воду і голосно мукали. Скрізь у кущах співали птахи.
Діти весело таляпалися й бризкалися в воді, а підлітки, вирізавши довгі верболози, розмотували тонкі жили з гострими колючками на кінці, готуючись ловити рибу. Незабаром ціла лава їх сиділа на березі, ловлячи дивовижних, ще досі небачених риб.
Скупавшись, мисливці та жінки пішли обслідувати місцевість.
Гори були глиняні, іноді траплялися кам’яні скелі. У гливі можна було викопати печери і влаштувати затишні житла, але скрізь перед горою росло дуже багато кущів, що міцно спліталися між собою і заваджали обслідувати.
Тоді розпочалася робота. Мисливці вибрали певне місце, ближче до пляжу, з двох боків оточене горбами. Кам’яні сокири в мірних руках почали рубати кущі. Жінки збирали порубане гілля і складали його далеко по боках, утворюючи поволі загороду. Коли почали вже рубати кущі коло самої гори, вони натрапили на печеру. Печера була природна і дуже велика.