Генри Каттнер – Фантастика Всесвіту. Випуск 3 (страница 42)
— Може, й правда, я не перевіряв Бо воно мені байдуже, тільки надокучає…
Чоловік з рекламного бюро погомонів трохи з добродієм Н, занотував у записник числа, що вигулькували в голові добродія Н. на згадку про ту чи іншу передачу, й пішов, повіривши в почуте хіба наполовину. Та де там навіть наполовину, хіба на десятину! Проте коли перевірили, то виявилося, що добродій Н. жодного разу не схибив.
Після цього життя добродія Н. невпізнанно змінилося. Рекламне агентство запросило його до себе на роботу. Той спершу комизився, бо й так почувався незле біля свого телевізора. Але потім таки здався: спокусила нечувана платня.
Співробітники бюро по обрахунку показників перегляду спочатку сікалися до передбачених добродієм Н. цифр, бо в них показники виходили відчутно інші. Та коли фахівці все ретельно перевірили, виявилося, що схибила таки обчислювальна машина, а слушність мав добродій Н.
Тоді обрахункове бюро, відчуваючи, що дише на ладан, вдалося до рішучих і крайніх заходів — воно вирішило найняти гангстера, щоб той нишком ліквідував добродія Н.
Проте добродій Н. уник лиха. І врятувало його не надприродне відчуття небезпеки, бо його він не мав, а надійні охоронці, що їх про всяк випадок приставило до нього рекламне агентство. І охороняли добродія Н. не згірш, мабуть, за курку, що несе золоті яйця.
Бюро по обрахунку показників перегляду доживало останні дні. Воно й не дивно, адже добродій Н. миттю робив те, що в них потребувало тривалої марудної роботи. Та й саме бюро могло починати обрахунок лише після передачі, а добродій Н. визначав показник задовго до її початку. То де ж тому бідолашному обрахунковому бюро за ним угнатися!
Так, напрочуд зручна здатність! Добродієві Н. показували щойно зняту телепередачу, і він одразу ж безпомильно визначав її успіх чи невдачу. Навіть більше: йому вистачало теми передачі, списку її виконавців, часу та телевізійного каналу, щоб визначити показник!
Траплялося, досвідчені кити телебачення не йняли віри добродієві Н. Та коли передачу, що обійшлася в кругленьку суму, пускали на телеекран, глядачів, як і передбачав добродій Н., виявлялося обмаль.
Хтозна-що думав про це сам добродій Н, але телевізійники вважали його здатність дивовижною і не вимагали ніяких пояснень. Адже ця здатність дозволяла одним махом уникнути хибних задумів, уникнути збитків, даремної праці, чого не зробив би найкращий комп’ютер!
До добродія Н. зачастили телезірки:
— Будь ласка, дайте добрий показник для передачі з моєю участю. А я вже зумію вам віддячити!
— І не просіть, і не моліть! Не годиться зловживати надприродним даром, — відмахувався добродій Н.
Ще б пак, він був порядною людиною!
Якось рекламне агентство запропонувало добродієві Н:
— Може, влаштувати яскраву й барвисту музичну телепередачу й запросити вас взяти у ній участь? Адже ви — улюбленець самого телебога!
Добродій Н. задумався на хвильку, а тоді мовив:
— Показник перегляду буде 5,2. Тобто цю передачу краще й не затівати!
Атож, хто після цього захоче викидати грошики на вітер!
Життя добродія Н. невпізнанно мінялося. Як і вдача. За цей час він уже пізнав смак незнаних досі розваг. Виявилося, що телевізор — ще не найцікавіша річ на світі. Добродій Н. розкуштував саке, запізнався з вродливими дівчатами. Він міг робити що заманеться. Бо якщо телепередача сприймається тільки зором та слухом, то довколишній світ був куди повнокровніший — він давав відчуття смаку, запаху, дотику…
Рекламне агентство не скупилося на видатки добродієві Н., аби той тільки попросив. Адже всі витрати стократ перекривалися прибутками від замовлень на оцінку планів інших рекламних агентств і телекомпаній, які плинули звідусіль. Тож добродій Н. ні в чому не відчував нестачі.
Аж якось уві сні йому знову явився телебог. Добродій Н. не міг надякуватись йому:
— Завдяки вам я тепер горя не знаю, по-справжньому щасливий. Неабияку ласку виявили ви мені. Тож являйтеся мені частіше, завжди буду радий вам.
— І не проси! Останнім часом за тими дівчатами та саке ти вже й телевізор забув! Це неподобство! Я відбираю в тебе твою здатність!
— Ой-ой, не треба! — забідкався добродій Н.
Але телебог був невблаганний. «Що ж то тепер буде?» — переживав добродій Н.
І раптом йому уві сні явився ще хтось, зовні ніби трохи дурнуватий. Новий гість заходився втішати добродія Н.:
— Ну навіщо так побиватися? Якщо один бог тебе покинув, то інший не дасть пропасти! Цього разу вже я сам подбаю про тебе!
— Щиро вам вдячний! А хто ви такий?
— Я — бог недоумків!
— Що?! О пане-боже, краще не треба! Краще вже йдіть собі!
— Та не бійся ти! Перетворювати тебе на недоумка я не збираюсь. Але робитимеш те, що я скажу, згода? На гірше, ніж було, не вийде.
— Справді? То нехай уже буде по-вашому, хоча трохи й лячно…
Як той і пообіцяв, добродія Н. обминуло лихо. Щоправда, він трохи перекваліфікувався, бо тепер називав тільки ті показники, які підказував йому бог недоумків. Адже ж хто стане їх перевіряти!
Коли-не-коли новий бог нашіптував:
— Кажи, що показник передачі підвищиться, якщо її розраховувати на недоумків!
І добродій Н. так і казав. Де й поділася його дотеперішня порядність! Уже не нехтував розважатися з акторками з телестудії. Та і з чоловіків не гребував брати платню за свої послуги. Тоді він їм віщо прорікав:
— У тебе талант аж хлюпає через край!
Подейкують, що добродієві Н. і досі непогано ведеться.
ЗНАХІДКА
— А поглянь-но, яка чудова штука! Схоже на інформаційний пристрій!..
Кілька жителів планети Піра, що приземлилися вночі, якимось дивом затесалися на склад і в кутку помітили щось небачене.
— Справді… Ану-но, подивимось… Та він може й накопичувати дані! А ємність яка!
— Слухайте, та він не просто накопичує дані, а й упорядковує! А при потребі ще й миттю видає!..
Піряни не могли надивуватися.
— Оце пристрій! Накопичує інформацію, впорядковує її, осмислює та ще й робить висновки! У нас на Пірі такі чи й побачиш. Хіба що загін косморозвідників, як-от наш, спроможний ще розжитися. А тут мало не під ногами валяється!
— Стривайте! Та стривайте ж! Схоже, цей пристрій не тільки робить висновки, а й керувати здатен. Робить висновок, а тоді на його основі і діє! Страшенно зручно!
— От-от! Він куди кращий за наші!
— Друзі, та на цій планеті у кожного є такий! І не можуть використати до пуття! І сам не гам, і іншому не дам — так виходить! Знаєте що, гайда мерщій додому, доповімо. А тоді відкриємо торгівлю й закупимо цих пристроїв якнайбільше. До речі, прихопимо й оцей, за взірець правитиме, а то не повірять. Ну ж бо, як він тут розбирається?
Сторож, який досі лише тремтів, забившись у куток, раптом зарепетував не своїм голосом:
— Та боляче ж!.. Ой-ой!.. То, виходить, не примари це, не привиди! Не інакше, як ці дивні роботи — інопланетяни! Ой!.. Та що ж ти мені голову відкручуєш?! Пробі, рятуйте, люди добрі!..
ПАСПОРТ
Він узяв поштовий набір, відірвав чотири аркуші, згорнув їх книжечкою і сколов на згині шпильками. Перший аркуш став обкладинкою, і на його звороті він написав авторучкою: «ПРІЗВИЩЕ» (великими друкованими літерами), «ІМ’Я» (великими друкованими літерами), «Ім’я батька» (малими літерами), «Ім’я дружини» (відразу зазначив: «Неодружений»), «Національність», «Місце й дата народження», «Рід занять», «Колір очей» (на хвильку задумався, пригадуючи, які вони в нього, й написав: «Карі»).
Під особовими даними накреслив чотирикутник, а в ньому намалював обличчя — своє, звичайно. Нижче написав: «Фото власника».
Потім перегорнув сторінку й вивів: «Дійсний у всіх країнах світу протягом п’яти років на необмежену кількість поїздок із поверненням».
Згорнувши цю книжечку, написав на аркуші, що правив за обкладинку, знову великими друкованими літерами, тільки ще більшими, ніж раніш:
ПАСПОРТ
Скінчивши роботу, замилувався своїм творінням.
— Непогано! — сказав голосно, мовби звертався до когось глухуватого.
Але в кімнаті він був сам. І чув прекрасно.
Книжечку він заклав у чорну шкіряну оправу для паспорта, куплену вранці. Можна було взяти й дешевшу — пластикову або ледеринову, а не шкіряну, значно дорожчу. Та йому впала в око саме ця оправа, і він придбав її, не роздумуючи. Зрештою, це ж для його першого паспорта — то хай уже буде шкіряна! Для першого в житті — у п’ятдесят один рік! — паспорта.
Так, це вперше він мав одержати паспорт, бо вперше й загорівся бажанням поїхати в туристську подорож за кордон. Просто-таки революційна ідея, щось цілком нове в його сірому животінні, у цьому розміреному житті, чітко поділеному на дві частини: з одного боку — дім, з другого — «Шляхетність». (Корпорація «Шляхетність». Виробництво мийних засобів.)
Центральна контора «Шляхетності», помічник бухгалтера. У нього нема «необхідних даних», вищої освіти, отож його й «заморозили» на найнижчому щаблі службової кар’єри. «Заморожена» й платня. А він уже двадцять три роки вірою й правдою служить «Шляхетності». Але тепер головне те, що завтра вранці у нього в кишені буде паспорт — ні, не просто в кишені, він одразу закладе його в чорну шкіряну оправу, щоб не пошкодився. А післязавтра, у середу, двадцять шостого травня, о десятій сорок ранку, виліт…