Генри Каттнер – Фантастика Всесвіту. Випуск 3 (страница 28)
Я запевнив його, що йому нема в чому себе дорікати, й поцікавився, як він опинився у нас, чи не проїздом? Він відказав, що за кілька днів сподівається повернутися на батьківщину. Отоді я й дізнався, що він шотландець з Оркнейських островів. Я зауважив, що люблю Шотландію, бо люблю Стівенсона та Х’юма[21].
— І Роббі Бернса, — додав він.
Під час розмови я все роздивлявся нескінченну книгу. І з удаваною байдужістю запитав:
— Ви хочете запропонувати цей цікавий примірник Британському музею?
— Ні. Я пропоную його вам, — і він назвав досить високу ціну.
Я відповів цілком щиро, що не маю таких грошей, і замислився. За хвилину у мене визрів задум.
— Пропоную вам обмін. Ви придбали цей том за кілька рупій і біблію. Я дам вам пенсію, яку щойно одержав, і надруковану готичним шрифтом біблію Вікліфа. Я успадкував її від своїх батьків.
Я пішов до спальні, виніс йому гроші й обіцяну книгу. Він погортав сторінки, із завзяттям бібліофіла роздивився палітурку.
— Згода.
Мене здивувало, що він не торгується. Вже потім я збагнув, що він увійшов у мій дім з наміром продати книгу. Не перелічивши грошей, гість сховав їх до кишені.
Ми порозмовляли про Індію, про Оркнейські острови і про норвезьких ярлів[22], які там правили. Вже поночіло, коли той чоловік пішов. Більше я його не бачив, і ім’я його мені невідоме.
Я вирішив поставити Книгу піску на порожнє місце, де раніше стояла біблія Вікліфа, та зрештою надумав сховати її за кількома розрізненими томами «Тисячі та одної ночі».
Я ліг, але не зміг заснути. О третій чи о четвертій годині ранку ввімкнув світло. Знайшов неймовірну книгу й заходився гортати її. На якійсь сторінці побачив гравюру-маску. В кутку сторінки стояла дев’ятизначна цифра, не пам’ятаю вже, яка.
Нікому не показав я свій скарб. До щастя володіння книгою додався страх її втратити, а згодом побоювання, що насправді вона не безмірна. Ці дві тривоги посилили мою давню мізантропію. У мене залишалось кілька друзів, я перестав зустрічатися з ними. Бранець книги, я майже не виходив з дому. З допомогою лупи дослідив пошарпаний корінець і палітурку: ні, це не підробка. Я помітив, що невеличкі ілюстрації вміщені через кожні дві тисячі сторінок. Став занотовувати їх у блокноті і швидко його списав. Вони ніколи не повторювалися. Вночі, в невеличкі проміжки часу, відвойованого у безсоння, я снив книгою.
Кінчалося літо, і я усвідомив, яка це страшна книга. Мені довелося визнати, що я, котрий дивився на неї й торкався її своїми пальцями, став таким же страшним, як і вона. Я відчув, що це предмет страхітливого сну, гидка мара, яка ганьбить і руйнує дійсність.
Я хотів був спалити її, однак побоявся, що нескінченна книга й горітиме нескінченно і закурить усю планету.
Згадав, що читав колись, буцімто листок найкраще можна сховати в лісі. До пенсії я працював у Національній бібліотеці, де зберігається дев’ятсот тисяч книжок; знав, що праворуч від вестибюля круті сходи ведуть до підвалу, в якому складені газети й карти. Непомітно для бібліотекарів я поставив Книгу Піску на один з вологих стелажів. Постарався не запам’ятати, на якій висоті й відстані від дверей.
Я відчуваю деяку полегкість, однак намагаюсь обминати вулицю Мексики[23].
НАЙКРАЩИЙ ІЗ СВІТІВ
Створенню Світу, звісно ж, передував проект.
Безсумнівно — не єдиний. Бо існувало нескінченно багато можливих світів у нескінченно багатьох можливих просторах. А оскільки йшлося про справу важливу, ангели одержали завдання спроектувати всі світи в найдрібніших деталях.
Час не підганяв, бо період обертання Всесвіту ще не було визначено, і Господь намислив вибрати найкращий зі всіх можливих світів, щоб зробити на його основі Єдиний Справжній Світ… Найкращий він, зрозуміло, упізнав з першого ж погляду. Адже в ньому не було жодного протиріччя, ніяких трагедій, ні болю, ані глупоти, — нічого, окрім сяючого блакитного задоволення й насолоди.
Господь уже хотів був створити цей світ всезагального найвищого щастя, але тут йому трапився кошторис. Ой лишенько! Найдовершеніший світ був, на жаль, найдорожчий: він потребував безперервних субсидій готівкою, бо жодне бажання не повинно було лишитися нездійсненим. Забезпечити кошти було в змозі лише акціонерне товариство. Але час його створення ще не настав, а без нього світ не був би такий довершений і бездоганний.
Отож, найдорожчі світи від самого початку були виключені, як і найдешевші (бо кому ж потрібний нікчемний товар). Знадобився пильніший. добір, і, нарешті. Господь зупинився на двох. Він нарік їх Проектом А і Проектом Б.
Обидва виготовлено було у натуральну величину.
Спочатку їх слід було випробувати. І от усю енергію було сконденсовано, як і належало для початкового стану, а потім ввімкнули час. Спочатку для Світу А. Той загув і задзижчав так, що любо було слухати.
Тривало це якихось там кілька мільярдів років, що, сказати треба одверто, не так уже й багато для випробування Світу, а потім Господь узяв невеличку пробу. Він покопирсався в нескінченній множині галактик, дістав з одної з них одне з сонець, відокремив одну планету і почав придивлятися зблизька — що ж там діється. (А виглядала планета майже так, як наша Земля.)
— І як вам тут подобається? — спитав Господь. — Здається мені. світ ваш пречудовий. Правда ж?
— Дякуємо на добрім слові. — відповіли йому. — Зараз подивимося…
— Що подивитесь?!
— Хочемо довідатись у Каталозі Почуттів… Ну от: це — жахливий світ.
— Та чому ж?
— Зараз довідаємося у Календарі Понять:.. Отож. як твердить математична логіка, що лежить в основі нашого Світу, усі події й усі почуття тут визначено наперед — і для прийдешнього, і для минулого. Усе це можна відшукати в автоматичних довідниках. Якщо ми хочемо знати, чого ми бажаємо, нам потрібно лише…
— Е ні, вирішуйте самі що ви хочете!
— Що ми хочемо? Зараз додивимося у Реєстрі Бажань…
— Я вже здогадуюсь, чому світ цей вважається жахливим… Проте життя тут захищено від усіх глупот!
— Та ні, тут зовсім не живуть, тут лише безперервно шукають у довідниках, і якщо й бачать, як усе воно вийде, — все одно не можуть нічого змінити. Наприклад, хтось із нас у Реєстрі Бажань бачить, що завтра під час обіду на честь свого директора схоче виголосити невеличку промову, а в Каталозі Почуттів довідується, що осоромиться і образить начальника…
— То нехай на обід не ходить!
— Це якраз найжахливіше. У цьому світі нічого не можна змінити! Навіть краплинка чи пилинка впливають на вічність!..
— Ну гаразд, гаразд, забудьте вже про це…
— Забути! Якби то було можливо! Ми ж не маємо жодної самосвідомості. Усе знати, але не мати змоги нічого змінити, — це жахливо!..
Тут Господь знов повернув планету на її місце, вставив Сонце у відповідну зоряну систему, а систему — у її Простір і зупинив час. Світ вимкнувся.
— Ні, — сказав він ангелу, що розробляв Проект А. — Це не найкращий світ. Спробуємо-но випробувати Проект Б.
Зовні цей світ був зовсім схожий на А, тому що його теж було побудовано за принципом вміщених одна в одну й заселених зоряних систем. Отож ангел увімкнув час, і, коли минуло кілька мільярдів років, Господь знову вийняв планету і почав розглядати її мешканців.
— Ну, як справи? — запитав він. — Як вам подобається світ?
— Жахливий-прежахливий! — перебиваючи один одного заволали численні голоси.
— Гаразд, гаразд! — заспокійливо промовив Господь. — Кажіть по черзі!
Та це не допомогло. Усі скаржились водночас, доки він не витяг якогось одного мешканця. Той одразу заспокоївся. Коли ж Господь спитав, як йому подобається Світ, він вигукнув:
— Ах, він чудовий! Коли я один, у мене з’являється все, що я забажаю. Якщо хочу добряче попрацювати — у мене напружуються м’язи і приємно стомлюється мозок. Якщо я хочу відпочити й наказую: хай з’явиться тут гарненький будиночок у великому затишному парку із зручним кріслом на ґанку. як тої ж миті вже лежу у ньому і викурюю «Гавану». Тут прегарно!
— Чого ж тоді ви всі волаєте: жахливий-жахливий?!
— Бачите, доки кожний з нас бажає чогось особисто для себе, він одержує все. Бажання виконується, і цьому ніщо не зможе перешкодити. Але якщо ми з’єднуємося у тісно заселеному просторі нашого Світу, — усі найкращі думки й поривання, усі мрії душі моєї стикаються з не менш рішучими бажаннями моїх співвітчизників. Там, де я хотів би, щоб був мій садок, — з шаленими вигуками ганяють м’яча з півдюжини синів мого сусіда. І нема ніякого засобу цьому зарадити, адже досить лише чогось побажати, щоб воно одразу здійснилося. Прошу вас, зробіть мені таку ласку, — залиште мене тут самого, щоб ніхто мені не заважав у моєму чудовому Власному Світі!
— Так, так… — задумливо мовив Господь і повернув мешканця на його місце у Світі, де той одразу ж почав знов скаржитись і скиглити.
— Отож і з Проектом Б нічого путнього не вийшло, — вимовив Господь і зупинив час.
Обидва ангели невдоволено зсутулились, але одразу ж зголосилися розробити нові проекти.
Проте Господь сказав:
— Постривайте, навіщо поспішати. Обидва ваші світи ні до чого. Може, згодом вам спаде на думку якась нова ідея. А поки що обійдемося.
Потому він узяв обидві моделі Світу, для зручності вклав їх одну в іншу й запхнув до небесної комори… Якось (минуло кілька мільярдів років) Господь випадково зазирнув у той куточок і спостеріг, що обидва світи функціонують.