Генри Каттнер – Фантастика Всесвіту. Випуск 3 (страница 21)

— Це могли бути акти саботажу, якщо вони припинилися після його вибуття.

— Я так не думаю, сер.

Головнокомандувач глибоко зітхнув і гукнув до свого робота-секретаря:

— Коротко поінформуйте мене про курсанта Майкла Фартінгворта, змалюйте весь життєвий шлях.

Чекаючи, генерал тихенько поскаржився:

— Мало мені цієї застарілої сторічної війни з марсіанськими макронами, треба ще й такими справами займатися.

Менш ніж за хвилину робот-секретар почав:

— Син сенатора Уоррена Фартінгворта, голови комісії з питань воєнних асигнувань. Двадцять два роки. Зріст п’ять футів шість дюймів, вага сто тридцять фунтів, очі блакитні, волосся каштанове, колір шкіри білий. Народився і провів перші роки життя на території колишніх Сполучених Штатів. Початкова освіта — вдома. У віці вісімнадцяти років вступив до Гарвардського університету, але пішов звідти після того, як обвалилася стеля актового залу, придушивши більшість присутніх там студентів. Наступного року був прийнятий до Йєльського університету, але через два місяці залишив його після руйнівної пожежі, коли згоріло до дев’яноста відсотків університетських будівель. Потім вступив до Каліфорнійського університету, який не зміг закінчити через землетрус.

— Досить, — гримнув головнокомандувач. Тоді обернувся й уп’явся поглядом у генерала Бентлі. — Що це? Якщо, навіть, юнак психокінетичний саботажник, то й тоді він не здатен накоїти такого.

Начальник академії похитав головою.

— Мені відомо лише те, що з його появою в Земній військовій академії почалася нескінченна низка нещасливих випадків. І що не день, то становище гіршає. Зараз нещастя трапляються вдвічі частіше, ніж одразу по його приїзді, — він утомлено підвівся. — Я зламана людина, сер, і покладаю цю справу цілковито на вас. Сьогодні ж я передам вам рапорт про мою відставку. Щиро кажучи, мені страшно вертатися до академії. Боюся, що коли повернуся, то одного дня зламаю собі карк, нахилившись зав’язати шнурки. Мені просто голова йде обертом поруч цього хлопця.

Ще довго по тому, як генерал Бентлі пішов, головнокомандувач сидів за столом, відкопиливши спідню губу.

— Треба ж такому статися саме тоді, коли комісія розглядає асигнування на подальші п’ять років, — поскаржився в порожнечу генерал і обернувся до робота-секретаря.

— Знайдіть найкращих психотехніків. Хай вони займуться Майклом Фартінгвортом і виявлять… чому навколо нього трапляються нещастя. Позачергово.

Минуло близько тижня, перш ніж робот-секретар доповів:

— Дозвольте потурбувати вас, сер? Позачергове повідомлення.

Бул Андервуд зітхнув, відвернувся від зоряної карти, яку вивчав разом з двома генералами зоряної піхоти. Відпустив їх і сів до столу.

Екран відеотелефону засвітився, і з нього глянув цивільний.

— Доктор Даклос, — відрекомендувався він. — У справі курсанта Майкла Фартінгворта.

— Гаразд, — прогарчав головнокомандувач. — Докторе, що там коїться з молодим Фартінгвортом?

— Хлопець цей — концентратор нещасть.

Бул Андервуд сердито зиркнув на нього.

— Що він таке?

— Концентратор нещасть, — повторив помітно вдоволений доктор. — Є ознаки того, що він найпоказовіший випадок в історії медицини. Неймовірно цінний матеріал. Ніколи в моїй практиці я не…

— Перепрошую, докторе. Я не фахівець. Що таке концентратор нещасть?

— Ах, так. Сказати коротко, нез’ясовне явище вперше помічене страховими компаніями в дев’ятнадцятому і двадцятому сторіччях. З концентратором нещасть, або рідше з особами, які перебувають поблизу нього, неприродно часто трапляються нещастя. У випадку Фартінгворта вони відбуваються з людьми, що його оточують. Сам він завжди лишається неушкодженим.

Головнокомандувач не вірив своїм вухам.

— Ви маєте на увазі, що є люди, з якими без жодних явних причин трапляються нещастя?

— Саме так, — кивнув головою Даклос. — Більшість випадків можна пояснити: у людини підсвідомо спрацьовує бажання смерті, і концентратор прагне самозруйнування. Проте, наука ще не виявила, які сили діють у особи найрідкіснішого типу, зразком якого є Фартінгворт, — експресивне знизування плечима виказало галльське походження доктора. — Було зроблено припущення, що тут діють тільки закони випадковості. Але тоді, на противагу концентратору нещасть, має бути людина, якій надзвичайно щастить. Проте…

Спідня губа головнокомандувача видовжилася майже кровожерливо.

— Послухайте, — урвав він доктора. — Чим тут можна зарадити?

— Нічим, — відповів Даклос, його плечі знову піднялися й опустилися. — Концентратор нещасть, як правило, явище виняткове. Не завжди, але як правило. На щастя, такі люди народжуються вкрай рідко.

— Вкрай рідко, — простогнав головнокомандувач. — А що робили страхові компанії, виявивши такого концентратора нещасть?

— Вони стежили за ним і відмовлялися страхувати його самого, а також його справи, майно, працедавців і клієнтів, взагалі все і вся, пов’язане з ним.

Бул Андервуд дивився на доктора, мов удав на кролика, наче перевіряючи, може той морочить йому голову своїми поясненнями.

Врешті гримнув:

— Дякую, докторе Даклос. Цього досить.

Обличчя цивільного зникло з екрана.

Головнокомандувач наказав роботу-секретарю:

— Викличте до мене курсанта Фартінгворта, — і додав, стишивши голос. — Нехай увесь особовий склад тримає пальці навхрест, поки він буде тут.

Автоматичні двері, що вели до святої святих головнокомандувача Була Андервуда, нечутно розсунулися, і на порозі враз виструнчився лейтенант. Двері так само м’яко ковзнули, зачиняючись у нього за спиною.

— Ну, — проказав Бул Андервуд.

— Сер, курсант Майкл Фартінгворт за вашим викликом.

— Впустіть його. Зачекайте хвилину, лейтенанте Браун. Як ви почувалися, коли розмовляли з ним?

— Я, сер? Чудово, сер, — лейтенант спантеличено дивився на свого начальника.

— Гм, ну, присилайте його, хай йому біс!

Лейтенант крутнувся на підборах, і двері автоматично розчахнулися перед ним.

— Курсант Фартінгворт, — виголосив він.

Фартінгворт зайшов і ніяково став перед столом найвищого військового чину Землі. Бул Андервуд уважно огледів курсанта. Незважаючи на хвацьку уніформу академії, він справляв враження мрійливого невдахи. Його вицвілі блакитні очі сумно виблискували за товстими контактними лінзами.

— Ви мені більше не потрібні, лейтенанте, — мовив головнокомандувач своєму помічникові.

— Слухаюсь, сер.

Лейтенант хвацько обернувся кругом і помарширував до дверей, які швидко розчахнулися, а тоді так само блискавично захряпнулися, коли лейтенант переступав поріг.

Головнокомандувач закліпав очима, почувши, як хруснули кістки і хрящі. Повів плечима, тоді звернувся до робота-секретаря:

— Відправте лейтенанта Брауна в госпіталь… і, е-е… підготуйте подання про нагородження його Місячною медаллю за ризик життям під час виконання службових обов’язків.

Він підійшов до курсанта й одразу взяв бика за роги.

— Курсанте Фартінгворт, — прогримів генерал. — Чи знаєте ви, що таке концентратор нещасть.

— Так, сер. Спершу такі речі, як пожежа в школі, мене не дуже вражали, бо я не пов’язував їх із своєю особою. Та, з роками, такі випадки частішали, а після того, що сталося на моєму першому побаченні з дівчиною, я почав розслідувати.

Головнокомандувач обережно спитав:

— А що сталося під час цього побачення?

Мітчі зашарівся.

— Я запросив дівчину потанцювати, і вона зламала ногу.

Генерал прокашлявся.

— Тож, врешті, ви стали розслідувати?

— Так, сер, — з гіркотою в голосі мовив Мітчі Фартінгворт. — І виявив, що я концентратор нещасть і гіршаю в геометричній прогресії. Кожним роком я приношу вдвічі більше нещасть ніж попереднього. Я радий, що ви також дізналися про це. Я… не знаю, що робити. Тепер вирішувати вам.

Головнокомандувачеві трохи полегшало на душі. Можливо, справа не така вже й складна, як він побоювався.