Генри Хаггард – У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна (страница 99)
— Дивуюся, — відповів я, — яким чином деякі люди знаходять прекрасних королев і закохуються в них, тоді як інші зовсім не знаходять нікого або ще гірше! Думаю також, скільки людських життів урветься через сьогоднішню ніч!
Це було негарно з мого боку, я знаю, на жаль, не всі відчуття завмерли в мене з часом, та я не зміг подолати заздрощів до свого давнього друга. Марнота, діти мої, марнота марнот!
Наступного ранку Гуду розказали про щасливу подію, і він увесь засяяв усмішкою. Починаючи з рота, ця усмішка розповзлася по всьому його обличчі до скельця в оці. Річ у тім, що Гуд дуже зрадів звістці, але зі своїх особистих інтересів. Він обожнював Зорайю так само, як сер Генрі Нілепту. Але мені здавалося, що клеопатроподібній королеві Куртіс подобався більше, ніж Гуд. Усе-таки Гудо-ві було дуже приємно зізнатися, що його мимовільний суперник захоплений іншою. Цього ранку ми знову стояли в тронній залі. Я мимоволі посміхнувся, порівнюючи наш візит з останніми відвідинами, і думав, що якби стіни говорили, скільки дивних речей могли б вони розповісти! Жінки — дивовижні актриси! Високо на своєму золотому троні в білосніжному царському вбранні сиділа прекрасна Нілепта. Коли сер Генрі увійшов до зали, дещо запізнившись, одягнений у форму начальника королівської варти, і покірно вклонився їй, вона відповіла йому недбалим рухом голови і відвернулася. Двір був у повному складі. Не тільки церемонія прийняття законів привернула безліч сановних людей, а головне, чутка, що Наста публічно проситиме руки королеви. Зала була переповнена. Тут зібралися жерці з Егоном на чолі, який дивився на нас злими очима, багато вельможних людей з діамантовими прикрасами на одязі, і серед них Наста, задумливо погладжуючи свою чорну бороду.
Це було величне видовище! Коли офіцер читав уголос новий закон, за знаком, поданим королевами, голосно співали труби, і королівська варта салютувала, дзвенячи списами об підлогу. Вся процедура тяглася довго, та, нарешті, закінчилася. Останній закон був про “деяких вельможних чужоземців” і т. ін. та дарування їм чинів “сановників” країни, разом із військовими почестями і величезними правами і перевагами, наданими нам королевами. Коли цей закон прочитали, знову загриміли труби, списи задзвеніли об мармурову підлогу, і я бачив, що деякі сановники відвернулися і почали шепотітися, а Наста зціпив зуби. Їм, очевидно, не подобалися пільги, надані нам, які, власне кажучи, сипалися на нас несподівано і були не зовсім природні.
Після короткої паузи Наста виступив уперед і покірно, хоча очі його зовсім не були покірними, попросив руки королеви Нілепти. Вона обернулася до нього, збліднувши, граційно вклонилася і тільки-но хотіла відповісти йому, як великий жрець Егон виступив вперед і красномовно вказав на масу вигод, пов’язаних із цим передбачуваним шлюбом. Цей шлюб зміцнить королівство, мовив Егон, оскільки володіння Насти, в яких він був справжнім королем, щодо Цу-венді, були тим же, що Шотландія щодо Англії. Як приємно виконати бажання горців, бути популярною королевою серед солдатів, оскільки Наста був заслуженим генералом! Як міцно утвердиться династія на троні і приверне благословення сонця в особі його покірного служителя Егона!
Деякі з аргументів жерця були, поза сумнівом, справедливі, і з погляду політики багато що свідчило на користь цього шлюбу. Але, на біду, важко вести політичну гру з молодими і вродливими королевами, навіть якщо вони і були тільки хорошими шаховими фігурами в руках жерців! На обличчя Нілепти, поки Егон говорив свою промову, було варто подивитися. Вона усміхалася, але під цією усмішкою відчувалася кам’яна холодність, і очі її горіли зловісним вогником.
Нарешті він замовк, Нілепта приготувалася відповідати, аж раптом Зорайя нахилилася до неї і достатньо голосно сказала їй:
— Подумай добре, сестро, перш ніж відповідати; мені здається, міцність нашого трону залежить від твоїх слів!
Нілепта мовчала. Зорайя знизала плечима й, усміхаючись, відкинулася назад.
— Справді, велика честь випала на мою долю, — вимовила Нілепта, — мені не тільки пропонують заміжжя, а Егон був такий добрий, що обіцяв благословення сонця моєму шлюбу! Можливо, колись я й погодилася б… Насто, дякую тобі! Я пам’ятатиму про твої слова, але тепер я не думаю про заміжжя, як про кубок з вином, смак якого ніхто не знає, поки не скуштує. Ще раз дякую тобі, Насто!
Вона зробила рух, немов хотіла підвестися. Обличчя Насти зблідло від люті, оскільки він зрозумів, що слова королеви були остаточною відмовою.
— Дякую тобі, королево, за твої милостиві слова! — вимовив він, ледве стримуючись. — Моє серце свято берегтиме їх! Тепер я звернуся з іншим проханням: дозволь мені залишити королівство і вирушити до себе, в мою бідну країну, на північ, доки королева не відповість мені — так чи ні! Можливо, — додав він насмішкувато, — королеві бажано буде відвідати мене і привести з собою цих іноземців! — він кивнув на нас. — Правда, наша країна бідна і груба, але наші горці — відважний народ! Тридцять тисяч людей, озброєних мечами, з’являться вітати королеву!
Ці зухвалі слова Насти зустріли повним мовчанням. Нілепта спалахнула.
— О, я напевно приїду, Насто, і зі мною іноземні лорди! — гордо відповіла вона, — І для кожного з твоїх горців, які звуть тебе князем, я — законна королева! Тоді побачимо, хто з нас сильніший! Поки що бувай!
Заграли труби. Королеви підвелися, і спантеличені збори розійшлися. Я йшов додому з важким серцем. Кілька тижнів минуло спокійно. Куртіс і Нілепта зустрічалися рідко і поводилися з усією обережністю, щоб приховати своє кохання. Та, незважаючи на це, чутка вже поширилася і дзижчала всюди, як муха, що потрапила до темної кімнати.
Розділ XVII
БУРЯ ПОЧИНАЄТЬСЯ
Маленька хмарка на нашому обрії перетворилася на важку похмуру хмару — Зорайя кохала сера Генрі! Я знав, що буря наближається, бідолашний сер Генрі також розумів це. Кохання прекрасної і високопоставленої жінки не така річ, яку легко приховати, а в становищі сера Генрі вона була великим тягарем.
Почати з того, що Нілепта, незважаючи на всю чарівність, мала досить ревнивий характер і була здатна вилити своє обурення на голову свого коханого. Нарешті вся ця таємничість стосунків з Ні-лептою, посилена обережність набридли серу Генрі і спонукали його покласти край фальшивому розвитку подій і сказати Зорайї, звичайно, приватно, що він буде чоловіком її сестри. Щастя сера Генрі було отруєне усвідомленням, що Гуд чесно і глибоко прикипів серцем до прекрасної, але зловісної королеви. Насправді, наш Бугван худнув і нагадував тінь колишнього товстого капітана, його обличчя так витягнулося, що скельце ледве трималося в оці. Зорайя недбало кокетувала з ним, підбадьорювала його, тримала при собі, поза сумнівом, вбачаючи в ньому тільки жертву своєї краси. Я намагався застерегти його якомога делікатніше, але він утік від мене і не хотів слухати. Бідний Гуд був просто смішний у своїй любові і чинив різноманітні дурниці, сподіваючись завоювати прихильність Зорайї. Якось він написав, звичайно, за підтримки наших поважних наставників, довгі любовні вірші, рефрен яких: “Я хочу цілувати тебе, я хочу цілувати тебе!” повторювався безупинно. Серед народу Цу-венді існує звичай, за яким молоді люди співають уночі серенади паннам! Серенади можуть бути жартівливими, але навіть жінки вищого стану не ображаються на це і сприймають їх так само, як англійські дівчата люб’язний комплімент. Гуд вирішив заспівати серенаду Зорайї, кімнати якої розташовувалися якраз напроти наших, у віддаленому кінці вузького двору, що розділяв палац на дві половини. Озброївшись чимось на зразок лютні, на якій він грав завдяки умінню грати на гінаті, він дочекався ночі — найвідповідніший час для котячих концертів і любовних серенад — і вирушив під вікна Зорайї. Я щойно почав засинати, але скоро прокинувся — у Гуда найжахливіший голос і жодного уявлення про спів — і побіг до вікна дізнатися, в чому справа. Осяяний промінням місяця, стояв Гуд із величезним страусовим пером на капелюсі, в шовковому плащі, що розвівається, і співав свої жахливі вірші з приголомшливим акомпанементом. З приміщень слуг Зорайї долинало хихикання, але в кімнатах Зорайї — я щиро поспівчував би їй, якби їй довелося вислухати цю серенаду — панувала тиша. Жахливий спів тривав безкінечно. Нарешті ми — я і сер Генрі, якого я покликав милуватися видовищем — не могли витримати більше. Я висунув голову у вікно і крикнув:
— Заради Бога, Гуде, облиште, поцілуйте її і дайте нам спати!
Мої слова почули, і серенада припинилася.
Це був єдиний кумедний інцидент у нашій трагедії! Гумор — вельми цінна ознака життя і сприятливо впливає на людину у важкі хвилини її існування!
Що подалі намагався триматися сер Генрі, то прихильніше ставилася до нього Зорайя. За якоюсь дивною випадковістю вона не знала про справжній стан справ, і я з острахом чекав моменту її пробудження. Зорайя була небезпечна жінка, з нею не можна було жартувати. Врешті-решт цей жахливий момент настав. Якось Гуд виїхав на полювання, а я і сер Генрі сиділи і розмовляли, аж раптом з’явився слуга із запискою, яку ми ледве розібрали. Записка свідчила, що королева Зорайя викликає до себе лорда Інкубу, якого цей слуга проведе у її апартаменти.