Галина Липатова – Запороги та розбійники (страница 9)
‒ А сам як гадаєш? Таки ці козли вирішили зіграти по-крупному… ох, казала я Данилі, казала, що самовпевненість до добра не доводить… Дотумкали, мабуть, що їх пасуть. Я б на їхньому місці теж би так зробила.
‒ Пробитися крізь загороджувачі вони зможуть тільки якщо одразу гіпердвижок запустять. Вас затягне в гіпер разом із ними, якщо не відійдете. Валіть звідти!
‒ А козлів хто ловити буде? Давні поети? Вовку, що ж робити?
‒ А що робити. Добре, шуруйте за ними. Я на перехоплення все одно не встигну, в нас на хвості висить трійко довбанутих! Як скинемо, одразу за вами, сподіваюся, Данило зуміє вистежити. А ви переслідуйте. Бодю, зможеш?
Богдан замість відповіді втопив кнопку подання «коктейлю Харона». Мавка мелодійно доповіла:
‒ Навігатор отримує стандартну дозу, мем.
‒ Переслідуємо, гремлинів їм у «термос»! ‒ Роза розвернулася та увійшла в теплослід «Леопарда». Хедар11 давав чудову картинку: вихлопи «Леопарда» прямо-таки палали на екрані. ‒ Таки зараз мало нікому не буде, ці піпідраси вмикають гіпердвижок одразу на повну… О, трільйон черв’яків їм у гідропоніку, вони ще й гіпершейкера врубили!!!
Харитон брудно вилаявся і пропав з екрану. Замість нього з’явився Саїд:
‒ Ідемо за вами, все одно не втримаємося на полі… в нас нема гіперкомпенсаторів.
‒ Зможете залишитися на нашому сліді? ‒ Роза докладала немало зусиль, щоб утриматися в потоці вихлопу «Леопарда» – тільки так можна було вистежити, куди саме він пірне в дискретній зоні.
‒ Стараюся, ‒ замість Саїда відповів його пілот, Микола Смажений. ‒ Як вийдемо в верхній гіпер, кидай стиковку.
Петро перехопив керування гіпервеслами та стабілізаторами, передавши Розі виключно пілотування, і «Мавка» рвонула в гіпер-вир, створений «Леопардом». Вже у верхньому гіпері «Мавка» випустила стикувальний трос, і Микола підхопив його.
‒ Стикування завершене, пріоритет отриманий, ‒ доповіла Мавка. ‒ Ваші накази, мем?
‒ Накази-шмукази, ‒ пробурмотіла Роза, не піднімаючи візора. ‒ Що там з нашим навігатором? Чому нема картинки?
‒ Переналаштовуюся на сприйняття нового навігатора, ‒ Мавка говорила безпристрасно, але досвідчена Роза розрізнила в цій безпристрасності певну нотку невпевненості. Програма штінта невпевненістю передавала, як правило, не повністю контрольовані ситуації. Втім, в наступній репліці ця нотка зникла.
‒ Є, мем. Повний контакт, пріоритет навігатору переданий.
Роза отримала на візор картинку і вилаялася.
Вони стрімко падали в глибокий гіпер, хоча все ще були в межах дискретної зони. Як і «Леопард». Мабуть, перешкоди та турбуленція від гіпершейкера вплинули і на нього, а гіперкомпенсаторів не було чи вони не стали їх вмикати – і тут Роза не могла не зазначити, що й сама б зробила так само, щоб скинути переслідувачів.
Зображення, яке передавалося на її візор, було лише обробкою та адаптацією мозкових сигналів навігатора, накладених на показання корабельних сканерів, і Роза бачила все не так, як бачив Богдан; для неї гіперпростір виглядав тривимірними нашаруваннями різнокольорових ізоліній та умовних позначень об’єктів. У межах дискретної зони в глибокому гіпері знаходилися «Мавка», «Хабіба» та «Леопард». Червоним та пурпуровим безладно блимали маяки, розкалібровані гіпертурбуленціями. Уявивши, скільки тепер доведеться працювати акерманським наладчикам, щоб привести їх у нормальний стан, Роза знову виматюкалася.
‒ Є, піймалися, шлімазли! ‒ Роза захопила перехрестям прицілу червоне коло «Леопарда». «Мавка» від самого початку свого існування несла невелику гарматку для самозахисту, як і будь-який експлорер, а на Засіці гарматку замінили на більш потужну, навішали чотири ракети та додали рейлган і гравіласо. І Роза вже торкнулася пальцем пускової кнопки ракети, як Мавка нагадала:
‒ Мем, наказ командира з’єднання в межах Акерманської зони не стріляти.
Роза знов вилаялася.
Дані хедару змінилися: «Леопард» накопичив на гипердвижку максимум енергії.
‒ Чорт, чорт, чорт!!! Втече падлюка! ‒ простогнав Петро. Роза гримнула:
‒ Не ний!!! Краще дивися за стабілізаторами та стикувальним тросом. Богдан дає готовність на стрибок. Козлики зібралися стрибати, а ми зараз пірнемо за ними, рвоне занадто.
‒ А ми зможемо?
‒ Богдан хоча й навчений, але не пальцем роблений, не трусися, ‒ Роза краєм ока відмітила стовпчик даних від навігатора: стан нормальний, контроль повний, начебто все в порядку. ‒ Олексо, слідкуєш?
‒ Так, ‒ відгукнувся лікар.
Подала голос і Пріська:
‒ В технічці норм. Тьоть Розо, а може, нах амортизацію? Тоді точно не зірвемося.
Роза на мить задумалася. Вимкнення амортизаторів перевантаження давало великий плюс на прискорення та покращувало корегування стрибка «у слід», але означало зростання перевантажень в десять разів у мить стрибка. В принципі, всі вони зараз у кріслах, крім тієї ж Пріськи… мають перенести нормально.
‒ Можна, тільки ти там сама зроби що треба, щоб не розмазало. Не додавай своєму чоловікові роботи. Агов, Саїде, ви там тримайтеся теж, зараз рвоне.
І рвонуло.
Розу та Петра втиснуло в їхні ложементи, Олекса, який для стрибку ліг на кушетку з вбудованими компенсаторами, на мить знепритомнів. Майже безболісно такий різкий стрибок перенесли лише Богдан у навігаторському ложементі, та Пріська, яка встигла забратися в рятувальну капсулу свого відсіку.
На «Хабібі», почувши через об’єднаний інтерком, що Роза вимикає амортизатори, усі швиденько пристебнулися. Взагалі-то в таких невеликих корабликах, як кечі та іоли, під час гіперстрибків весь екіпаж мав укладатися в капсули, крім пілота та навігатора (якщо він був), але зараз просто не встигали. Втім, запороги були звичні – на їхніх кораблях стояли прості гіпердвижки без усяких компенсаторів та амортизаторів, тому всі члени команди або звикали витримувати подібні перевантаження, або переставали ходити в походи. Третього не дано…
Рвонуло так, що Саїдові здалося, ніби його кібер-око зараз продавить череп наскрізь – хоча, звичайно, це відчуття було ілюзорним. Олекса свою роботу зробив дуже добре.
Перевантаження скінчилося так само різко, як і виникло. Перш за все Саїд перевірив зв’язок із «Мавкою»:
‒ Розо, прийом.
На екрані виник значок Рози – чорна троянда. Поки пілот знаходилася в шоломі, зрозуміло, що їй було не до візуального спілкування.
‒ Є прийом… слава Всевишньому, ви утрималися.
‒ Що там? У нас нема даних…
‒ Мавка на час стрибка обмежила передачу. Зараз буде. Ви як, усі цілі?
‒ Та начебто, ‒ відгукнувся Саїд.
Роза сама колись починала пілотську кар’єру з легкого катера і не за розповідями знала, як це – стрибати ось таким чином.
Вона придушила бажання скрутити дулю та потицяти собі за спину. Замість цього викликала Пріську (от вже хто точно встиг і дулю за спину потицяти, і через плече поплювати, адже забобоннішими за пілотів були тільки техніки):
‒ Ну, що там у нас? На шмаття таки ще не розвалюємося?
Пріська відповіла, не вмикаючи відео:
– Фіг вам – на шмаття… не дочекаєтесь. Все норм, шарашить як нове. Шо тама, ми тих піпідрасів догнали?
Питання було не марне. Вони стрибнули, слід-у-слід, але зараз у межах дискретної зони, де опинилися «Мавка» та «Хабіба», крім них, нікого не було. І Богдан досі перебував під дією «коктейлю». Що там коїлося в його голові – Роза не мала зеленого поняття. Картинка, яку вона отримувала від його сенсорів та датчиків «Мавки», показувала якісь дивні порушення глибокого гіпера, але штінт їх ігнорував.
– Мавко, це що за хрінь? – Роза тицьнула в невеликий сплеск на візуалізації гіперпростору.
– Слід проходження крізь дискретну зону, – штінт збільшив указану ділянку та розмалював її в рожевий колір. – Тут переслідувані піднялися у верхній гіпер. Присутні незначні порушення гіперпростору, аналізую…
Роза замислилася. Піднятися в дискретній зоні у верхній гіпер – звичайна справа, але раніше вона не бачила подібних порушень гіперпростору при таких маневрах.
‒ Це не пояснює, що це за хрінь… Ти ще довго аналізувати будеш?
‒ Розо, можу зуби прозакладати, що це увімкнений на малу потужність гіпершейкер, ‒ замість Мавки відповів Микола, Саїдів пілот, якому Мавка також показувала ту ж картинку. ‒ Я таке вже бачив, і не раз, коли на поліцейському корветі пілотив. Так зазвичай усіляка контрабасня в дискреті шториться. У верхньому гіпері сидять та колошматять тихенько гіпер, щоб сканери збивати. Знущаються, падлюки. Начебто ти його й бачиш – а взяти не можеш, гіпершейкер не дасть підійти на звичайний постріл.
‒ Не повірю, що пенти12 не знають способу, як таких козлів брати, ‒ мовила Роза.
‒ Ну, ми звичайно з гравітону по таким хитрим лупили. Тоді їх виносить з гіперу в нормал-спейс…
Роза знову відпустила брутальну лайку. Гравітонного бластера не було ані на «Мавці», ані на «Хабібі».
Подала голос Пріська:
‒ Загалом-то ми можемо впендюрити їм у дупу. І без гравітонів, нах. Тьоть Розо, а ну, запали на них дюзи. Я зара перемкну на бдищ.
Микола, який все це чув, розсміявся:
‒ А Пріська діло каже. Розо, давай, може спрацювати.
Всі зрозуміли, що мала на увазі Пріська.
На будь-яких великих «термосах» та пов’язаних із ними двигунах стояли системи аварійного скидання плазми. Процес аварійного скидання технарі й називали «бдищ».
Якщо вдасться націлитися дюзами точно на аномалію гіпера, за якою під гіпершейкером ховаються козлики, підійти на мінімально доступну відстань і видати потужний викид плазми – то козликів має винести або в звичайний простір, або в дискрет, перебити їм роботу гіпершейкера та на якийсь час збити роботу двигуна. Власне, Пріська пропонувала влаштувати козликам керований термоядерний вибух у безпосередній близькості від їхніх навігаційних систем. Інша справа, що й «Мавка» тоді стане «сидячою», поки ще реактор розженеться та повернеться в нормальний режим.