Галина Липатова – Запороги та розбійники (страница 29)

– Ну як пройшов твій візит до лікаря? – єхидно спитала Маня, і Богдан стрепенувся.

– Та так… нормально. Слухай-но, Маню, а ти часом не знаєш – Леля які цукерки полюбляє?

Маня вдивилася в його обличчя, розпливлася в дуже багатозначній посмішці:

– Ну, все з тобою ясно.

– Що там тобі ясно, – відмахнувся Богдан. – Я питаю – Леля які цукерки любить?

– Праліне, здається, та желейні. В чорному шоколаді, – не припиняючи всміхатися, відповіла Маня. Всі інші в рубці перезирнулися і теж тихцем захихотіли. А Богдан, напустивши на обличчя кам’яний вираз, опустив на очі візор та почав вишукувати в акерманському довіднику місцеві кондитерські ятки з доставкою.

Харитон із підтримкою йшов, не поспішаючи, коридорами Акермана в бар «Космічний волоцюга», де була призначена зустріч. По дорозі їм постійно траплялися голографічні плакати з портретами переможців, на яких Яцько, Ласло й Тимош намагалися або прикритися «кубком», або скривити які-небудь вже надто страшні пики – нікому не хотілося особливо світитися.

В барі було повно народу. В кутку, де цикл тому ще була ятка букмекера, тепер ішов запис на послуги навігаторів. На табло висвітлювалися кораблі, які пропонували такі послуги, із зазначенням ціни та можливих напрямів. Біля ятки штовхалися та галасували навіть сильніше, ніж коли робили ставки.

Запороги ледве знайшли вільний столик і розсілися там. Робот-офіціант одразу ж запропонував стандартне меню напоїв. Харитон вибрав собі тонік, інші – вітамінну воду.

– Давайте зараз вирішимо – ми «Леопард» собі хочемо, чи запропонуємо як додаток до кейса? – спитав Харитон.

Всі перезирнулися і чомусь втупилися у Мар’яну. Та стенула плечима:

– Миша сказала – корито шикарне. Альфабетанської будови, що не кажи… Жалко віддавати таку годящу здобич.

– Так ми ж його добряче покоцали, – заперечив Тодось. Харитон ковтнув тоніка, заглянув у кухля:

– Ну то й що. На нього можна Пріську напустити з Денискою Хватом. Ці з будь-якого металобрухту цукерку зроблять.

– Це точно, – погодилася Мар’яна. – А нашим шпигунам «Леопард» ні до чого. Принаймні мови про нього не було. Тобто його можна було б на додаток пустити, але тепер, коли хлопці приз за астербол взяли – навіщо? Ми цю операцію, вважайте, повністю відшкодували. Та й… «Калья», звісно, гарна, але все ж старувата та побита. «Термос» барахлить, вітрила часто в резонанс виходять, що ти не роби. Час їй вже на відпочинок.

Отаман закрутив вус:

– То он воно як. Так ти собі цей іол хочеш? Ну… ти заслужила. Миша навряд чи «Еланору» покине, її «чайка» ще нова і під неї підлаштована. Ну добре. Забирай собі здобич.

Хижо всміхнувшися, Мар’яна одразу ж відбила на коммі повідомлення своїй команді – мабуть, заздалегідь обговорила з ними.

Тут нарешті з’явився Лео – як і минулого разу, з кухлем пива він із забудькуватим виглядом ходив по залу, відшукуючи підходяще місце, поки не сів навпроти Харитона.

– Радий, що у вас все вийшло, – він допив пиво і поставив кухля.

Харитон поклав перед ним мем-кристал. Лео взяв його, покрутив у пальцях, дістав з нагрудної кишені тестер та приклав до нього. Тестер мигнув зеленим, Лео кивнув, сховав кристал і тестер та вийняв універсальну кредитку:

– Як і домовлялися – п’ятсот тисяч галактів.

Узявши кредитку, Харитон увіткнув її в зчитувач свого комма, задоволено гмикнув, поклав кредитку на стіл:

– Скажи, Лео, а самі викрадачі тебе не цікавлять? Ми й їх прихопили.

Шпигунський зв’язний присвиснув:

– Але ж ви спритні. Це екіпаж «Леопарда»?

– Угу.

– Гм.. Два альфабетанські дезертири, пацан-недоук, якого викинули з тяньгойської навігаторської академії, технік-контрабандист із Нової Полонії… Ці нам ні до чого, звичайні найманці для брудних справ. От якщо ви взяли їхнього бойовика, Тадеуша Скіпку – от його наша флотська СБ була б рада отримати. За ним давно шахти на Сварозі плачуть.

– У нас обидва дезертири і цей, як там його… Тадеуш Скіпка, – Харитон не став говорити про Таяня і Андріяна, який теж попросив захисту в Братстві. Ні для чого Лео про них знати. А Лео зрадів:

– Тадеуш Скіпка – гарна здобич. За нього ж винагорода призначена – сто тисяч галактів, – він узяв кредитку, скинув на неї зі свого комма сто тисяч і штовхнув її по столу до Харитона. – Передасте його консулові на Грюнберзі, я йому ансібль відправлю. А щодо інших, – тут Лео захихотів. – Інших ви можете тутешньому меру запропонувати. Ви коли в дискрет провалилися, він оголосив винагороду за саботажників. Сто тисяч галактів.

Запороги перезирнулися та розсміялися.

– А ми ж і гадки не мали, так, прихопили їх про всяк випадок, – сказав Харитон, як сміх припинився. Потім посерйознішав:

– Отже, контракт завершено, – він сховав кредитку в кишеню. – І цілком безоплатно я з тобою зараз деякою інфою поділюся. Мар’яно, тобі доручаю з мером поговорити щодо тих козликів – але тільки про дезертирів, ну ти зрозуміла. Влада із собою прихопи. Тодосю – дуй до ресепшена, подавай заяву на послуги навігатора до Грюнберга, звідти – до Кафи, потім на Республіку, на Другу Зовнішню станцію. Тільки уточнюй, що безкоритних пасажирів не беремо. Ціни стандартні, як всюди.

Мар’яна відсалютувала та, перевернувши порожній кухоль з-під вітамінної води, пішла. Влад рушив за нею. Тодось пішов у куток, де рішуче розсунув натовп біля ятки та зайнявся справою. Харитон постукав пальцями по столу:

– До речі, якщо тобі цікаво – замовниками були не усами.

Шпигун зітхнув:

– Це я вже і сам зрозумів. Надто тонко для усамів зроблено.

– Це були тяньгойці. Саме на них працювали ці наймані козлики – причому навіть не за великі гроші, просто ті тримали їх на гачку. Козликам це набридло, вони вирішили скористатися цим асурським замовленням для завершення своєї вимушеної тяньгойської кар’єри. От лише думки щодо подальших дій в них розійшлися. Більшість команди хотіла просити на Ботбеї захисту – адже з Фронтиру не видають. Кейс вони збиралися продати на аукціоні тому, хто більше заплатить, а потім – зачаїтися в захеращах Фронтиру. А один вирішив, ніби він найрозумніший, таємно зв’язався з генералом Карраско із Секретум Офісу і запропонував кейс в обмін на притулок. Карраско відправив на діло свого внучатого племінника, якому ми успішно надерли дупу.

– Зоряний Союз, – зітхнув Лео. – Ніякого ладу нема, навіть у конфедератській службі безпеки. Постійно від цих роздовбак самі лише проблеми… Ну, дякую за інформацію. Знаєш, якось навіть приємно, що то були не усами. Тому що це значить, що усами ще нічого не знають. Звісно, тяньгойці можуть їм сказати, щоб помститися за провал, але кейс у нас, так що усами можуть хоч луснути тепер, – Лео втомлено потер щоки.

– Може, тобі охорону організувати? – цілком серйозно спитав Харитон. – Щоб знову кейс не поцупили? Ми тут взагалі-то затримуватися не збиралися, але заради такої справи можемо. Причому цілком безкоштовно. Так би мовити, сервісний супровід.

Шпигун вдячно посміхнувся:

– Дякую. Але я вже тут не сам – сьогодні вранці прийшов корвет зі спецпризначем. Перелякали місцевих до гикавки, коли вискочили з малої дискретної зони. Але все одно – спасибі.

Вовк чіпким поглядом обвів приміщення бару і вирахував кількох міцних хлопців та жінку непомітної зовнішності, кивнув:

– Ну то й добре. Не хотілося б, щоб наша робота пропала марно. Ну, тоді – до зустрічі. Сподіваюся, ще не скорої.

Эпілог

Коли вже нарешті дотягли попутників на Другу Зовнішню Станцію та розпрощалися з ними, Вовк зібрав відеоконференцію. На великому екрані в рубці з’явилися врізки із зображеннями Данила, Явдохи, Яцька, Тимоша, Мар’яни, Саїда та Ласло. Трохи нижче – подвійний ряд невеликих аватарок усіх членів екіпажей «чайок». На окремому екрані були врізки команди «Перця» – командири крил, абордажної команди та ті з екіпажа, хто не був присутній в рубці. Таким чином, усі сто учасників походу зараз були на загальному зв’язку.

Харитон відкинувся в кріслі і, дуже задоволений, почав:

– Вітаю усіх нас із успішним завершенням походу. Ми, хлопці та дівчата, виконали початкове завдання, а до того ж ще поробили кілька дуже непоганих справ. Для початку – допомогли добрим поселянам на Щовбі повернути вкрадене та надерти дупу дірянам…

На цих словах усі засміялися, і лише Саїд пощупав своє кібер-око та скривився. Вовк повів далі:

– Потім ми картографували систему червоного карлика М-21856-385 та продали карти Конгресу в обмін на гроші та п’ять років безмитного проходу наших та республіканських кораблів у всьому тому квадранті. Допомогли Колонії Негев впоратися із снігуріанськими піратами. Втрутилися в невеликі розборки між Калес-Лімне та Ахтіяром і покінчили все миром, налагодили поламані станції тераформування на Тайгері, а потім зробили велику та дуже вигідну справу для рідного уряду, заодно виграли астербол та покращили ставлення до Республіки на Ботбеї. Навіть дірянам трошки допомогли заробити та не врізати дуба.

На цьому також усі засміялися.

– Ну, чого регочете. П’ятдесят тисяч самої лише винагороди від Командора цим клоунам перепало. А ще напевне ж і з тяньгойців хоча б щось злупили, якщо не зовсім телепні. Ми, звісно, по всьому набагато більше відхопили, навіть з урахуванням витрат. В Дірі взяли гарну здобич товаром та обладнанням, а щовбанці нам заплатили міксом та побудовою порту для нас же. За карти взяли триста тисяч, двісті за миротворчу діяльність і за станції стільки ж. П’ятсот тисяч галактів від Лео за секретний кейс, сто тисяч за Тадеуша Скіпку, сто тисяч за козлів від мера Акермана, п’ятсот тисяч – приз за астербол, плюс майже новий іол альфабетанської будови для Мар’яни… Та ще Саїд вдалу угоду з камінцями прокрутив, це ще сто тисяч у загальну касу, крім його власної частки. Два мільйони галактів, хлопці та дівчата. І кожному з вас належить свій відсоток! І пораненим – сплата компенсацій.