Галина Липатова – Запороги та розбійники (страница 1)
Галина Ліпатова
Запороги та розбійники
1. Несподіваний контракт
Гроно «чайок», пристикованих до невеликого корвета у зв’язці з маленьким експлорером, вивалилося з гіперу в просторі Акермана в самий пік торгового цикла. Оскільки нові візитери не скористалися стаціонарним гіпермаяком, і диспетчери порту про їхнє наближення не знали, в ефірі здійнялася паніка, а на поверхні Акермана з люків повиповзали турелі з плазменими гарматами та рейлганами.
– Якісь психи ненормальні, – прокоментувала це Роза, закладаючи майстерний віраж, під час якого всі пристиковані від’єдналися і вишикувалися за корветом та експлорером красивим ланцюжком. З екрана конференц-зв’язку відповів Харитон:
– Звичайна справа, вони тут лякані-перелякані. Снігуріана ж поряд, та й Діра неподалік, і не лише вона. А ну, зара відсигналимо, що це нормальні люди, а не наволоч якась.
З «Перця» відправили сигнал, через півхвилини прийшла відповідь, і Харитон розсміявся:
– Ага, зрозуміло тепер, якого хріна вони так перепудилися. Знов чемпіонат з астерболу, це ми вдало потрапили. Перед самим закриттям порту встигли. Хоч би при таких справах нам місця на причальних рейках дісталися… народу – сила-силенна.
На конференц-лінії піднявся галас: командири «чайок» висловлювали цілу гаму емоцій – від захоплення до відрази. Лише Данило і Петро (другий пілот «Мавки») не зовсім зрозуміли, що Харитон таке сказав, але Роза розвіяла їхню необізнаність:
– Ой, та я вас просю, чи не чули хіба? Астербол – це коли перекидуються метеоритами за допомогою гравіласо і гравісітки.
– Тобто… це що, прямо на кораблях в це грають? – не повірив Петро. – Чокнуті. Тут і самим скалічитися можна, і метеоритом заліпити куди не треба…
Роза посміхнулася і мовила трохи повчально:
‒ Тому-то цей спорт і заборонений у всіх цивілізованих місцях, і навіть на багатьох планетах Конгресу також. От і влаштовують матчі у всіляких Зачепилівках типу цієї. І, звісно, Данило, вирішувати тобі, але я б таки взяла участь.
Не встиг Данило відповісти, як подала голос Мавка:
‒ За статистикою, ризик руйнації кораблів-учасників подібних матчів сягає двадцяти відсотків, а ризик загибелі людей – восьми, мем.
‒ Без штінтів1 знаю, – відгукнулася Роза. ‒ Лізуть усілякі криворучки – от і нариваються. А для вмілого пілота це тьху.
Харитон додав з конференц-екрану:
‒ Приз нині добрячий, кажуть, на кону п’ятсот тисяч галактів. Але ми, хлопці та дівчата, не братимемо участь.
‒ Це чому ж? – почулися обурені вигуки з інших врізок на екрані.
‒ Тому що власні справи є. Ставки робіть, хто вам не дає, а участь брати не дозволю. Чи забули, чим скінчився астербол на Ізмаїлі минулого року? А, отож бо…
Отаман непослуху не пробачить, тож бажаючі підняти адреналін лише тільки сумно зітхнули, а їхні «чайки» вишикувалися за «Перцем» та «Мавкою» на посадку.
Всередині станція Акерман виглядала цілком звичайно для портової планети Конгресу Фронтиру, розташованої в досить зручній зоні на перехресті галактичних маршрутів. Тобто все було трохи облізлим та пошарпаним, але утримувалося в порядку та достатній чистоті, місцеві закони зводилися до мінімального набору правил нормального співіснування, купити та продати можна було що завгодно, крім людей, важких наркотиків та секс-послуг неповнолітніх, а лікарі, навігатори та техніки були недоторканні, як, наприклад, на Кафі.
‒ Зрештою, тут приємніше, ніж на тій же Щовбі, ‒ оцінив ситуацію Данило, коли обдивився навкруги. Олекса кивнув та зняв бактерицидну маску. Пріська додала:
‒ Та ти гониш, кепе, яка там Щовба, та тут крутіше, ніж на Кафі, щоб мені повилазило. Чую, тут можна ніштяків докупити нефігових. Кепе, відслини півста, зганяю за термодемпферами, та й ще двійко приблуд прихоплю. Чогось-та «термос»2 кахикає, підрихтувати мало-мало треба.
Данило мовчки скинув їй на термінал п’ятдесят галактів – «термос», тобто термоядерний реактор, і справді потребував легкого ремонту. Отримавши гроші, Пріська миттю злиняла, надприродним чуттям вгадавши, де тут знаходиться технобарахолка.
З інших кораблів запорогів зійшли майже всі, залишили на кожному лише одного вартового. З Пріською на закупівлі відправилося кілька осіб, інші юрбою оточили Харитона.
‒ Ну, чого чекаєте? Через цей астербол порт буде закритий на два цикли3, тому – стоїмо, відпочиваємо, а технарі хай поки підрихтують що треба. Так що валіть розважатися, тільки не надміру.
‒ Отамане, а може, зіграємо в астербол? ‒ майже благально запропонував Тимош Пляшка. Харитон зиркнув на нього людським оком, і той заткнувся. Денис Хват, технік з «чайки» Саїда, повчально мовив:
‒ Чув я колись від одного хлопа історію про те, як його приятелю борт проломило метеоритом з астерболу… за половину світлового року від того місця, де той астербол недавно проводили. Так що нехрін простір засмічувати.
Хтось захихотів, а хтось, навпаки, засмутився. Тут подала голос Явдоха Миша:
‒ А може, ми тут пристойний контракт візьмемо?
Всі замовкли і подивилися на Явдоху, вниз. Явдоха була дрібною, звичайній людині вона сягала лише до пояса. Мутація, досить широко розповсюджена на Хориві завдяки незвичайному поєднанню тамтешніх магнітних та гравітаційних полів. У всьому іншому міні-хорівчани були люди як люди. Хіба що вважалися першорозрядними хитрунами та спритниками в усій Республіці.
‒ Контракт… чом би й ні. А ти що, вже надибала щось? ‒ мовив Харитон. Явдоха хитро посміхнулася:
‒ Та ось просто чуйка свербить. Ну як?
‒ Повірю твоїй чуйці. Подивимося.
Данило додав:
‒ Ми ще можемо оголошення дати, як звичайно – послуги навігатора, і взяти попутників. На Снігуріанський кордон Фронтиру бажаючі завжди є, а от рейсів регулярних туди не буває… Ми ж все одно збиралися туди навідатися, подивитися, що там і як.
Харитон зітнув плечима:
‒ Ну, якщо нічого іншого не підвалить, то можна і маршрутниками попрацювати. Зайві галакти не завадять. Так, усі валіть розважатися, можете навіть пиячити, тільки міру знайте. Вуха також нашорошуйте, слухайте, про що народ базікає. Чутки збирати – одне з наших завдань, пам’ятайте про це. А командири «чайок» – зі мною.
Харитон, Данило, Саїд, Явдоха, Яцько, Тимош, Мар’яна і Ласло попрямували до великого бару під вивіскою «Космічний волоцюга». Ця вивіска плавала в повітрі, стрілками вказуючи напрямок до власне бару. В Конгресі було небагато загальних для всіх членів традицій, але тих, що були, дотримувалися неухильно. Так, у будь-якому більш-менш жвавому порту обов’язково був бар «Космічний волоцюга», де можна було знайти (або запропонувати) підходящий контракт. За командирами «чайок» ув’язалися ще Лейла та Василь Мовчун – Лейла тому, що їй не хотілося тут вештатися самій, а Василь, присадкуватий, кремезний, із широкими плечима уродженець Аскольду, просто завжди та всюди супроводжував Явдоху як силова підтримка. От і зараз у густій юрбі він мовчки нахилився, підняв Явдоху та посадив собі на плечі. На них витріщалися місцеві, але ані Явдоху, ані Василя це зовсім не турбувало.
В барі було шумно та людно, публіка дуже пістрява. В одному з кутків народ особливо щільно юрмився, причому не дивно – там була ятка букмекера. Над ній на великому екрані змінялися короткі досьє учасників астербольного чемпіонату – хто пілот, хто командир, які кораблі. Ну і, звісно, коефіцієнти ставок на кожного з учасників. Лейла пішла туди, недбало розсуваючи ліктями натовп. На неї рявкали, але дорогу давали, і вона досить швидко опинилася біля самої букмекерської ятки, пропала з очей запорогів, які розмістилися за великим столом в іншому кутку.
Саїд нервово помацав кіберпротез на місці випаленого дірянами ока, скривився:
– Хоч би вона тут чого не втнула.
– Та ну, вона дівчина розумна, – Явдоха швиденько злізла з Василевих плечей, розкрутила ніжку свого стільця на максимальну висоту та спритно забралася на нього. – Чого ніяк не скажеш про багатьох інших. О, а он і клієнт, щоб мені провалитися!
До них і справді наближався непоказний чоловічок із кухлем пива у руці. На сторонній погляд здавалося, ніби він просто шукає вільне місце, але він йшов до них надто вже цілеспрямовано.
– Харитоне, а ми за будь-яке замовлення беремося, чи за яке сподобається? – поцікавився Яцько, здоровеннецький темношкірий бугай з Дару. Харитон посміхнувся:
– А сам як гадаєш? Дивитися будемо. Ми, слава усім вищим силам, не діряни якісь, в нас репутація, честь та гідність є.
Чоловік з пивом якраз саме цієї миті і дійшов до їхнього столу. Сів на вільне місце, поставив кухля:
– Вітаю добру компанію. Будьмо знайомі – Лео Стрибунець. Вам привіт від Сандро Водолія.
Запороги перезирнулися. Явдоха недовірливо глянула на Стрибунця:
– Милий, ти, може, що поплутав. Який ще Сандро Водолій?
– Який-який… який треба. Той самий, про якого всі подумали, – пхикнув чолов’яга, сьорбнув пива, поліз у кишеню та показав Харитонові плаский маленький жетончик. Харитон зчитав коди, блимнувши кібер-оком, та кивнув:
– Саме нас шукали, чи кого першого здибали, з тими і зв’язалися?
– Наказано було годящих людей якомога ближче знайти та найняти. Ви якраз дуже годящі, я навіть на таке везіння й не сподівався, – Лео знову відсьорбнув пива, роздивився навкруги. Довкола вирувало звичайне життя: пиячили, вихилялися в танцях, грали; когось вже викидайли виштовхували з бару чи то за несплату, чи то за бійку. Біля букмекерської ятки активно лаялися та сперечалися, і там в самій гущині відблискувала під спалахами рекламного підсвітлення гаптована пайєтками тюбетейка Лейли.