Фрэнк Херберт – Капітула Дюни (страница 85)

Піймавши погляд Одраде, Мурбелла сказала:

— Я вдячна, що ти сама за цим наглядаєш.

— Вона вдячна! — глузливо промовила Беллонда, не піднімаючи очей від роботи.

— Залиш це мені, Белл. — Одраде зосередила увагу на Мурбеллі.

Беллонда не зупинилася, та в її рухах з’явилося щось відсторонене. Беллонда затерлася? Мурбеллу ніколи не переставало дивувати, як затираються аколітки, поставши перед Матір’ю Настоятелькою. Були там, але й не були. Мурбелла не досягла цього, навіть завершивши випробувальний період і ввійшовши в просунутий статус. Беллонда теж?

Пильно вдивляючись у Мурбеллу, Одраде промовила:

— Я знаю, які застереження приховуєш ти у грудях, обмеження, які ти накладаєш на своє входження поміж нас. То й добре. Я через це не сперечатимусь, бо загалом твої застереження не надто відрізняються від тих, що притаманні кожній із нас.

Щирість.

— Різниця, якщо хочеш знати, у почутті відповідальності. Я відповідаю за Сестринство… ба більше — за його виживання. Це глибока відповідальність, на яку я часом споглядаю жовчно.

Беллонда чмихнула. Одраде начебто й не помітила цього, продовжуючи:

— Сестринство Бене Ґессерит дещо прокисло від часів Тирана. Наш контакт із вашими Всечесними Матронами не поліпшив становища. Всечесні Матрони просякли смородом смерті та декадентства і сходять із ним у велику тишу.

— Чому ти кажеш це мені зараз? — У голосі Мурбелли чувся страх.

— Бо якимсь чином найгірше декадентство Всечесних Матрон тебе не торкнулося. Може, завдяки твоїй спонтанній натурі. Хоча вона дещо пригашена після Гамму.

— Це ви зробили!

— Ми просто забрали в тебе трохи дикості, дали тобі кращу рівновагу. Завдяки цьому твоє життя буде довшим і здоровішим.

— Якщо переживу це! — Різко кивнула на стіл позаду себе.

— Рівновага — це те, про що ти мусиш пам’ятати, Мурбелло. Гомеостаз. Кожна група, що вибирає самогубство, маючи інші можливості, робить це через божевілля. Гомеостаз розхитується і руйнується.

Коли Мурбелла втупилася в підлогу, Беллонда гримнула:

— Слухай її, дурепо! Вона робить все, що в її силах, аби тобі допомогти.

— Усе гаразд, Белл. Це між нами.

Коли Мурбелла далі вдивлялася у підлогу, Одраде промовила:

— Мати Настоятелька віддає тобі наказ. Глянь на мене!

Голова Мурбелли шарпнулася вгору, вона подивилася Одраде в очі.

Це була тактика, до якої Одраде вдавалася рідко, проте завжди з чудовими результатами. Таким чином можна було довести аколіток до істерики, а тоді навчити їх, як впоратися з надмірно емоційною реакцією. Мурбелла здавалася більше розлюченою, ніж зляканою. Прекрасно! Та зараз настав час обережності.

— Ти скаржилася на повільний темп освіти, — сказала Одраде. — Ми зробили це обдумано, піклуючись насамперед про твої потреби. Усіх твоїх ключових учителів обрано з огляду на їхню стійкість, серед них не було нікого імпульсивного. Мої інструкції були недвозначними — не давати тобі надто багато вмінь надто швидко. «Не відкривайте шлюзів перед силами, якими вона не може керувати!»

— А звідки ти знаєш, чим я можу керувати? — Досі розлючено.

Одраде лише усміхнулася.

Коли Одраде мовчала, Мурбелла почувалася знервованою. Виставила себе на посміховисько перед Матір’ю Настоятелькою, Дунканом та іншими? Яке приниження.

Одраде нагадала собі, що недобре змушувати Мурбеллу надміру усвідомлювати свою вразливість. Зараз це погана тактика. Не треба її провокувати. У неї гостре відчуття доречності, пристосування до потреб моменту. Це саме те, що, як вони побоювалися, могло мати своїм джерелом мотивацію завжди вибирати шлях найменшого спротиву. «Нехай так не буде!» Настав час цілковитої чесності. Найвище знаряддя освіти Бене Ґессерит. Класична техніка, що пов’язує аколітку з учителькою.

— Я буду поруч з тобою під час твоєї Агонії. Якщо тобі не вдасться, тужитиму.

— Дункан? — Спитала зі сльозами на очах.

— Йому дозволено допомагати тобі всім, чим може.

Мурбелла глянула вгору, на ряди сидінь. На коротку мить її погляд завмер на Айдаго. Він трохи припіднявся, але рука Тамелейн, що лежала на його плечі, втримала.

«Можуть убити мою кохану, — подумав Айдаго. — Я повинен сидіти тут і просто дивитися, як усе відбувається? — Але ж Одраде казала, що йому дозволено допомагати. — Це вже неможливо зупинити. Я мушу довіряти Дар. Але, підземні боги! Їй не збагнути глибини моєї туги, якщо… якщо…» — Він заплющив очі.

— Белл. — Голос Одраде прозвучав гостро, наче вістря ножа при всій його ламкості. Був сповнений почуття відкидання.

Беллонда взяла Мурбеллу за передпліччя й допомогла сісти на стіл. Той ледь загойдався, пристосовуючись до ваги.

«Це справжній схил», — подумала Мурбелла.

Вона ледь відчувала, що її припинають ременями, що довкола неї йде діловита метушня.

— Це звична рутина, — промовила Одраде.

«Рутина?» Мурбелла ненавиділа рутину вступу до Бене Ґессерит, усі ці студії, слухання та реагування на Прокторок. Особливу відразу викликала в неї необхідність удосконалення реакцій, які вона вважала достатньо добрими, але не могла цього показати під поглядом пильних очей.

«Достатньо добрі! Яке небезпечне слово».

Розпізнання — саме те, чого вони прагнули. Саме такого важеля потребували їхні аколітки.

«Якщо ти цього не терпиш, зроби це краще. Використай свою відразу як провідника, переходь саме до того, чого потребуєш».

Той факт, що вчителі так ясно бачили її поведінку, був чудовою річчю! Вона хотіла мати це вміння. О, як вона хотіла!

«Я мушу бути в цьому найкращою».

Ось те, чому могла позаздрити кожна Всечесна Матрона. Зненацька вона побачила себе нібито подвійним зором: як Бене Ґессерит і як Всечесна Матрона водночас. Це сприйняття лякало.

Якась рука торкнулася її щоки, пересунула їй голову і зникла.

«Відповідальність. Невдовзі я довідаюся, що вони розуміють під “новим відчуттям історії”».

Погляд Бене Ґессерит на історію захоплював її. Як вони бачать своє множинне минуле? Це було щось, вписане в грандіозніші схеми? Спокуса стати однією з них була нездоланною.

«Ось мить, коли я це збагну».

Вона побачила, як оральний шприц погойдується над її ротом. Беллондина рука підсунула його.

— Ми несемо свій Грааль у нашій свідомості, — промовила Одраде. — Якщо здобудеш цей Грааль, неси його обережно.

Шприц торкнувся її губ. Мурбелла заплющила очі, але відчула пальці, що відкривали їй рота. Холодний метал торкнувся зубів. Закарбовані в пам’яті слова Одраде нагадали їй:

«Уникай надмірності. Надмір виправлень — і от у тебе на руках постійний безлад, необхідність робити більше й більше виправлень. Коливання, осциляції. Фанатики — чудові творці осциляцій.

Наш Грааль. Містить у собі лінійність, бо кожна Превелебна Мати несе ту саму детермінацію. Ми разом вічно зберігатимемо його».

Гірка рідина потекла їй до рота. Мурбелла конвульсивно ковтнула. Відчула, як вогонь спливає її горлом униз, до шлунка. Болю не було, лише трохи запекло. Вона замислилася, чи це й усе. Відчула тепло в шлунку, не більше.

Повільно, так повільно, що вона відрахувала кілька ударів серця, тепло потекло назовні. Коли дісталося кінчиків пальців, відчула, що її тіло здригається в конвульсіях. Спина вигнулася дугою над вистеленим столом. Щось м’яке, але надійне прийшло на зміну шприцу в її роті.

Голоси. Вона чула їх і знала, що це людська розмова, але не могла розрізнити слів.

Сконцентрувавшись на голосах, вона усвідомила, що втратила контакт зі своїм тілом. Плоть десь звивалася і був біль, але вона перебувала далеко від цього.

Долоня торкнулася її долоні, міцно стиснула. Розпізнала дотик Дункана, зненацька з’явилися тіло і страждання. Легені боліли, коли вона вдихала. Не боліли, коли видихала. Тоді відчула, що вони якісь пласкі і наче не до кінця наповнені. Почуття сутності в живому тілі стало тонкою ниткою, що звивалася крізь інші сутності. Вона відчувала довкола себе інших людей, їх було набагато більше, ніж міг помістити маленький амфітеатр.

У полі зору з’явилася інша людина. Мурбелла почувалася, як у фабричному човнику… в космічному човнику-шатлі. Шатл був примітивним. Надто багато ручних пристроїв керування. Надто багато блимання світла. За штурвалом жінка — дрібна й неохайна, спітніла від роботи. Довге каштанове волосся зав’язане у вузол, світліші пасма звисають довкола вузьких щік. Єдиний її одяг — коротка сукня блискучих кольорів — червоного, синього, зеленого.

«Механізми».

Мурбелла усвідомлювала, що за межами доступного їй простору містилися величезні механізми. Сукня жінки різко контрастувала із сірим і тягучим відчуттям механізмів. Жінка говорила, але її губи не ворушилися.

— Слухай-но, ти! Коли настане твій час перейняти конт­роль, не ставай руйнівницею. Я тут, щоб допомогти тобі уникнути руйнівників. Ти це знаєш?

Мурбелла намагалася заговорити, але не могла видобути голосу.