Фрэнк Херберт – Капітула Дюни (страница 68)

Не в тому річ, що вона порушить клятви. Це так по-дитячому! Шкільна погроза: «Якщо порушиш своє слово, я порушу своє». Ня, ня, няяя!

Безглуздо перейматися клятвами. Значно важливіше знайти в собі те місце, де жила свобода. Це було місце, де завжди щось слухало.

Притиснувши Дунканову долоню собі до вуст, вона прошепотіла:

— Вони слухають. Ох, як вони слухають.

***

Не вступай у конфлікт із фанатиками, якщо не можеш їх знешкодити. Протиставляй релігії іншу релігію лише тоді, коли твої докази (чудеса) є неспростовними або коли можеш обплутати фанатиків так, що вони вважатимуть тебе богонатхненним. Це віддавна було бар’єром для науки, що намагалася рядитися у плащ божественного одкровення. Наука, вочевидь, створена людьми. Фанатики (а багато людей є фанатиками чогось) мусять знати, на що ти спираєшся, та, що важливіше, мусять розпізнати, хто шепоче тобі до вуха.

Плин часу гриз Одраде не менше, ніж постійне усвідомлення наближення мисливиць. Роки минали так швидко, що дні розмазувалися. Два місяці суперечок, щоб здобути схвалення Шіани як наступниці Там!

Беллонда переймала денну вахту, поки Одраде займалася іншими справами, як-от сьогодні. Інструктувала нову групу з тих Бене Ґессерит, яких відправляла в Розсіяння. Рада, хоча й неохоче, продовжувала цю практику. Підказка Айдаго, що це програшна стратегія, хвилею шоку прокотилася Сестринством. Інструктажі тепер містили захисні плани стосовного того, «із чим ви можете зіткнутися».

Коли Одраде пізнього пополудня ввійшла до кабінету, Беллонда сиділа за столом. Її щоки здавалися опухлими, а очі дивилися твердо — як завжди, коли вона придушувала втому. Якщо Белл тут, то підбиття підсумків дня не обійдеться без гострих коментарів.

— Кандидатуру Шіани прийнято, — сказала вона, штовхаючи у бік Одраде малий кристал. — Завдяки підтримці Там. А Мурбеллине мале народиться за вісім днів. Так стверджують сукійські лікарі.

Белл не вірила сукійським лікарям.

«Мале?» Яке в неї клято безособове ставлення до життя! Одраде почула, що від цієї думки її пульс прискорився.

«Коли Мурбелла відновить сили після цього народження — Агонія. Вона готова».

— Дункан украй знервований, — сказала Беллонда, встаючи з крісла.

Просто Дункан! Щось ці двоє напрочуд зблизилися.

Белл ще не закінчила.

— І перш ніж ти спитаєш: ані слова від Дортуйли.

Одраде сіла за стіл і погойдувала кристалик із рапортом на долоні. Довірена аколітка Дортуйли, тепер Превелебна Мати Фінтіл, не ризикувала б подорожувати на не-кораблі чи скористатися якимсь іншим наготованим пристроєм передачі даних лише для того, щоб удовольнити Матір Настоятельку. Відсутність новин означала, що приманка й досі там… або витрачена даремно.

— Ти сказала Шіані, що її кандидатуру підтвердили? — спитала Одраде.

— Залишила це тобі. Вона знову запізнюється зі своїм денним рапортом. Це не пасує учасниці Ради.

Отже, Белл досі не змирилася з цим призначенням.

Повідомлення Шіани повторювалися день у день. «Жодного сліду черва. Меланжева маса незаймана».

Усе, на що вони покладали надії, страхітливо завмирало. А мисливиці з нічного жахіття підкрадалися дедалі ближче. Напруга наростала. Загрожуючи вибухом.

— Ти достатньо часто бачила обмін фразами між Дунканом і Мурбеллою, — сказала Беллонда. — Це те, що приховує Шіана? А якщо так, то чому?

— Теґ був моїм батьком.

— Яка делікатність! Превелебна Мати має застереження перед імпринтингом гхоли батька Матері Настоятельки!

— Вона була моєю ученицею, Белл. Непокоїться за мене, а ти не можеш цього відчути. Крім того, це не просто гхола, це дитина.

— Ми мусимо мати певність стосовно неї!

Одраде побачила, що губи Беллонди сформували ім’я, яке, однак, зосталося невимовленим. «Джессіка».

«Ще одна Превелебна Мати з ґанджем?» Белл має рацію, вони мусять мати певність стосовно Шіани. «Це на моїй відповідальності». У свідомості Одраде замерехтіло видіння Шіаниної чорної скульптури.

— План Айдаго дечим приваблює, але… — завагалася Беллонда.

Одраде мовила:

— Це дуже мала дитина, аж ніяк не дорослий. Біль, пов’яза­ний зі звичайним поверненням пам’яті, може наблизитися до Агонії. Це може його відвернути. Але це…

— Контроль над ним завдяки імпринтерці — це та частина, яку я схвалюю. Та що, як це не поверне йому пам’яті?

— Нам зостається початковий план, що справив належний вплив на Айдаго.

— З ним інша річ, але рішення може й почекати. Ти запізнюєшся на зустріч зі Скителі.

Одраде здійняла кристал.

— Підбиття денних підсумків?

— Нічого такого, чого ти не бачила б аж надто часто. — Як для Белл, то це майже турботлива нотка.

— Я приведу його сюди. Хай Там чекає, а ти приходь пізніше під якимсь приводом.

Скителі майже звик до цих прогулянок за межами корабля, Одраде помітила це з його невимушених рухів, коли вони вийшли з її транспортника в місці на південь від Централі.

Це були не просто прогулянки, і вони обоє це знали. Однак Одраде регулярно їх повторювала, щоб приспати його пильність. Рутина. Інколи така корисна.

— Мило з твого боку брати мене в ці проходи, — сказав Скителі, дивлячись убік. — Повітря сухіше, ніж я пам’ятаю. Куди йдемо цього вечора?

«Які в нього крихітні очиці, коли мружить їх від сонця».

— До мого кабінету. — Вона показала кивком на господарські будівлі Централі, десь за пів кілометра на північ. Попри безхмарне весняне небо і теплі кольори дахів, було холодно, в її вежі загорілося світло, спокушаючи очікуваним відпочинком від морозного вітру, що цими днями супроводжував майже кожен захід сонця.

Дивлячись краєм ока, Одраде пильно стежила за тлейлаксу поряд із собою. Яка напруга! Могла відчути її у поведінці вартівниць, Превелебних Матерів і аколіток відразу ж за ними: усім їм Беллонда наказала зберігати особливу чуйність.

«Ми потребуємо цього малого монстра, і він це знає. А досі не знаємо обширу вмінь тлейлаксу! Які таланти він нагромадив? Чому намагається начебто випадково нав’язати контакт зі своїми співв’язнями?»

Вона нагадала собі, що це тлейлаксу зробили Айдаго-гхолу. Приховали у ньому щось таємне?

— Я жебрак, що підійшов під ваші двері, Мати Настоятелько, — сказав він скигливим ельфійським голоском. — Наші планети зруйновано, мій народ убито. Чому ми йдемо до твого помешкання?

— Щоб торгуватися у приємнішій атмосфері.

— Так, на кораблі почуваєшся зв’язаним. Але не розумію, чого ми завжди зоставляємо автівку так далеко від Централі. Чому йдемо пішки?

— Як на мене, це освіжає.

Скителі зиркнув довкола, оглядаючи насадження.

— Приємно, але досить холодно, не вважаєш?

Одраде глянула на південь. Південні схили засаджено виноградом, вершини та холодніші північні схили виділено під сади. Шляхетний виноград, покращений сорт. Виведений садівниками Бене Ґессерит. Старі лози, корені «сягали до пек­ла», де (згідно з древніми повір’ями) крали воду в душ, укинутих до пекельного вогню. Виноробня містилася під землею, як склади і печери, де вино старішало. Ніщо не псує краєвиду — доглянутих лоз у рівних рядах, відстань між якими була достатньою для збирачів і рільничого знаряддя.

«Йому приємно?» Вона сумнівалася, що Скителі бачив тут щось приємне. Він був належно знервований, як вона й хотіла, і питав себе: «Чого вона насправді водить мене по цьому рустикальному довкіллю?»

Одраде дратувало, що вони не сміють застосувати до цього чоловічка могутніших засобів бене-ґессеритського впливу. Але погодилася з думкою, що коли ці зусилля зазнають невдачі, другого шансу у них не буде. Тлейлаксу продемонстрували, що радше помруть, ніж віддадуть таємне (і священне) знання.

— Мене дивує кілька речей, — сказала Одраде, прокладаючи собі дорогу довкола купи обрізаної виноградної лози. — Чому ти так наполягаєш на власних лицеплясах, перш ніж пристати до наших прохань? І звідки цей інтерес до Дункана Айдаго?

— Люба леді, я не маю компаньйонів у своїй самотності. Ось тобі відповідь на обидва питання. — Він неуважно потер груди, де було зашито нуль-ентропійну капсулу.

«Що це він там постійно потирає?» Це був жест, що дивував і її, і аналітиків. «Ні шраму, ні запаленої шкіри. Може, звичка з дитинства? Але це було так давно! Ґандж цієї реінкарнації?» Ніхто не міг сказати. А ця сіра шкіра мала металічну пігментацію, що не дозволяла зробити інструментальне зондування. Він, безперечно, має чутливість до жорсткішого випромінювання і знатиме, що використано. Ні… зоставалася тільки дипломатія. Бодай би його, цього малого монстра!

Скителі міркував: «Чи ця повіндська жінка не має природних симпатій, на яких я міг би зіграти?» У цьому питанні типове було неоднозначним.

— Вехту Яндоли більше немає, — сказав він. — Мільярди нас убито цими блудницями. Усіх нас, аж до найдальших закутків Ягісту, знищено, зостався тільки я.

«Ягіст, — подумала вона. — Земля тих, над ким немає зверхника». Це було слово одкровення в ісламіяті, мові Бене Тлейлакс.

— Магія нашого Бога — єдиний наш міст, — сказала вона цією мовою.

Знову підтвердила, що поділяє його Велику Віру, суфійсько-дзенсунітський екуменізм, що породив Бене Тлейлакс. Вона безпомильно говорила цією мовою, знала належні слова, але він бачив фальш. «Називає Посланця Божого “Тираном” і не дотримується найосновніших заповідей!»