Фрэнк Херберт – Капітула Дюни (страница 59)

— Мурбелла у тренувальній залі. Біжи. Але дозволь мені розповісти їй про Беллонду.

«Наука у Бене Ґессерит ніколи не закінчується», — подумав Айдаго, дивлячись, як виходить хлопець. Але Мурбелла мала рацію, коли казала, що вони навчаються лише тих речей, які доступні Сестрам.

Ця думка будила острах. Внутрішнім зором він побачив записаний у пам’яті образ: Скителі, що стояв у коридорі за бар’єром поля. Чого навчався його співв’язень? Айдаго здригнувся. Думка про тлейлаксу завжди викликала в нього спогади про лицеплясів. І це нагадувало про здатність лицеплясів «копіювати» пам’ять усіх, кого вони вбили. Це, своєю чергою, наповнювало Айдаго страхом перед його видіннями. Лицепляси?

«А я — тлейлаксанський експеримент».

Він не зважився б дослідити це разом із Превелебною Матір’ю чи навіть так, щоб вона могла це побачити або почути.

Вийшов у коридор, звідти — у Мурбеллине помешкання, сів там у крісло і переглянув те, що зосталося від уроку, який вона щойно вивчала. Голос. Ось кларитон — пристрій, який вона використовувала для повторення вокальних експериментів. Дихальна збруя, щоб викликати реакцію прана-бінду, лежала, перекинута через крісло, недбало заплутана. У Мурбелли залишилися погані звички з часів Всечесних Матрон.

Мурбелла знайшла його у себе, коли повернулася. Мала на собі біле обтисле шкіряне трико з плямами поту. Поспішала зняти його, щоб почуватися зручніше. Айдаго перехопив її по дорозі в душ, скориставшись одним із трюків, яких навчився.

— Я відкрив про Сестринство деякі речі, яких ми досі не знали.

— Розкажи мені! — Його Мурбелла вимагала цього, на овальному обличчі виблискував піт, у зелених очах світилося захоплення. «Мій Дункан знову розгледів якусь їхню таємницю».

— Гра, в якій не можна переставити один зі шматочків, — нагадав він їй. Нехай сторожові пси по той бік комунікаторів пограються з цим. — Вони сподіваються не лише моєї допомоги у творенні нової релігії довкола Шіани, не лише нашої добровільної участі у їхній мрії, а й того, що я стану їхнім оводом, ґедзем, їхнім сумлінням, змушуючи їх ставити під сумнів власні відмовки з приводу екстраординарної поведінки.

— Тут була Одраде?

— Беллонда.

— Дункане! Вона небезпечна! Ти не повинен бачитися з нею віч-на-віч.

— Зі мною був хлопець.

— Він нічого не казав.

— Він слухався наказів.

— Гаразд! Що сталося?

Він виклав їй короткий звіт, описавши навіть міміку Беллонди та інші реакції. (А сторожові пси по той бік комунікаторів не матимуть з цього великої розваги!)

— Якби вони тебе скривдили, я ніколи не співпрацювала б ні з ким із них! — лютувала Мурбелла.

«Як за сигналом, моя люба. Наслідки! Ви, бене-ґессеритські відьми, повинні дуже ретельно переглянути свою поведінку».

— Від мене все ще тхне після тренувань, — сказала вона. — Цей хлопець. Він швидкий. Я ніколи не бачила такої здіб­ної дитини.

Він стояв.

— Ось я тебе вишурую.

У душі допоміг їй зняти мокре від поту трико, його долоні холодили їй шкіру. Бачив, як її тішать його дотики.

— Такі ніжні й такі сильні, — прошепотіла вона.

Підземні боги! Дивилася на нього так, наче могла поглинути.

Мурбелла вперше думала про Айдаго, не звинувачуючи себе. «Я не пам’ятаю миті, коли прокинулася й сказала: “Кохаю його”. Ні, це проникало у мене глибше й глибше, доки не стало доконаним фактом, який треба приймати у кожну хвилину життя. Як дихання, як биття серця. Вада? Сестринство помиляється!»

— Помий мені спину, — сказала вона і засміялася, коли душ намочив йому вбрання. Допомогла йому роздягнутися, і під душем це сталося ще раз: той неконтрольований потяг, те змішування чоловіка й жінки, яке відкидало все, крім відчуття. Лише опісля вона змогла все згадати і сказати собі: «Він знає всі техніки, які я використовую. — Але це було щось більше за техніку. — Він прагне дати мені насолоду. Добрі Боги Дура! Як це мені так поталанило?»

Вона тримала його за шию, коли він виносив її з душу і, ще мокру, опускав на ліжко. Потягла його вниз, до себе, і так вони тихо лежали поруч, дозволяючи силам відновитися.

Тоді прошепотіла:

— Тож Міссіонарія використає Шіану.

— Це дуже небезпечно.

— Ставить Сестринство у незахищену позицію. Я думала, що вони намагаються цього уникнути.

— На мою думку, це безглуздо.

— Бо вони мали намір влаштувати все так, щоб ти контро­лював Шіану?

— Її ніхто не може контролювати. Мабуть, ніхто й не повинен. — Він глянув на комунікатори. — Гей, Белл! Тримаєш за хвіст не одного тигра.

Беллонда, повертаючись до Архівів, зупинилася у дверях ком-записів і питально глянула на Вартову Матір.

— Знову під душем, — сказала Вартова Матір. — Це вже набридає.

— Participation Mystique[15]! — відповіла Беллонда і пішла до свого помешкання. Її думки вирували від зміни переконань, що вимагали реорганізації. «Він кращий ментат, ніж я!»

Participation Mystique! Оргія як енергетичний чинник. Сексуальне знання Всечесних Матрон справляло на Бене Ґессерит ефект, схожий на первісне занурення у спільний екстаз. Робимо крок уперед і крок назад.

Достатньо просто знати, що це існує! Таке огидне, таке небезпечне… і таке магнетичне.

«А в Шіани імунітет! Бодай її!» — Чому Айдаго нагадав про це саме тепер?

***

Я завжди віддаю перевагу судженням урівноважених умів, а не законам. Кодекси та підручники творять поведінкові схеми. Усі поведінкові схеми мають тенденцію ставати безсумнівними, а ці тенденції, об’єднуючись, задають деструктивний імпульс.

Тамелейн з’явилася у кімнатах Одраде ще вдосвіта, принісши звістки про дорогу, яка їх очікувала.

— Дрейфування піску зробило шлях небезпечним чи непрохідним у шести місцях за морем. Дуже великі дюни.

Одраде саме завершила заплановані на початок дня процедури: міні-Агонія прянощів, тоді вправи і холодний душ. У гостьовій спальні Елдіо було лише одне слінгокрісло (вони знали її уподобання). Там вона й сиділа, чекаючи на Стреггі та ранковий звіт.

При двох сріблястих світлокулях обличчя Тамелейн здавалося землистим, але годі було помилитися щодо її задоволення. «Якби ж ти спершу вислухала мене!»

— Роздобудь нам ’топтери, — сказала Одраде.

Тамелейн вийшла, помітно розчарована м’якою реакцією Матері Настоятельки.

Одраде викликала Стреггі.

— Перевір альтернативні дороги. Довідайся, чи можна обігнути море довкола західного кінця.

Стреггі поквапом вийшла, ледь не зіткнувшись із Тамелейн, яка саме поверталася.

— Мушу з прикрістю сповістити, що транспорт не може негайно забезпечити нас достатньою кількістю ’топтерів. Переселяють п’ять громад на схід від нас. Імовірно, зможемо отримати їх ополудні.

— А на краю тієї пустельної відноги на південь від нас немає спостережного терміналу? — спитала Одраде.

— Перша перепона відразу ж за ним. — Тамелейн досі була дуже задоволена собою.

— Нехай ’топтери чекатимуть нас там, — сказала Одраде. — Рушаємо відразу після сніданку.

— Але, Дар…

— Скажи Клербі, що сьогодні ти їдеш зі мною. Так, Стреггі? — Аколітка стояла у дверях за Тамелейн.

З того, як Тамелейн тримала плечі, виходячи, було ясно, що вона не вважала зміну місця вибаченням. На вуглинках! Але поведінка Там відповідала їхнім потребам.

— Можемо дістатися до спостережного терміналу, — сказала Стреггі, показавши цим, що все чула. — Піднімемо куряву й пісок, але це безпечно.

— Поквапмося зі сніданком.

Що більше вони наближалися до пустелі, то безпліднішою ставала околиця. Одраде прокоментувала це, коли вони їхали на південь.

На відстані сотні кілометрів від місця, де, згідно з останніми звітами, мав бути край пустелі, вони помітили сліди покинутих селищ, громади яких переміщено до прохолодніших широт. Голі фундаменти, залишені напризволяще стіни, безповоротно зруйновані при демонтажі. Труби, відрізані на рівні фундаменту. Викопувати їх було б надто дорого. Невдовзі пісок покриє увесь цей непривабливий безлад.

Одраде звернула увагу Стреггі, що в них не було тут Оборонної Стіни, як на Дюні. Скоро населення Капітули перебереться у полярні регіони й почне видобувати лід для отримання води.