Фрэнк Херберт – Капітула Дюни (страница 57)

— Він намагається довести, що ми потребуємо одне одного.

— То чого він так не каже?

— Бо це куди тонше, хлопче. — І подумала: «Записи мусять показати, що я попереджала Айдаго». — Хвіст не є наслідком носа, Дункане, хай як часто ти бачиш тварину, що проходить повз вузьку шпарину, яка не дає тобі змоги побачити цю тварину повністю.

Айдаго зустрівся очима з нерухомим поглядом Беллонди.

— Дар прийшла колись сюди з гілкою розквітлої яблуні, а моя проєкція показувала час жнив.

— Це загадки, точно! — сказав Теґ, заплескавши в долоні.

Беллонда згадала запис цього візиту. Точні рухи Матері Настоятельки.

— А ти не подумав про оранжереї?

— Або що вона просто хотіла зробити мені приємність?

— Я маю розгадувати? — спитав Теґ.

Після довгої тиші, коли ментати не зводили одне з одного очей, Айдаго сказав:

— За моїм ув’язненням приховується анархія, Белл. Незгода у ваших найвищих радах.

— Навіть в анархії є місце розважливості та розумним судженням, — сказала вона.

— Ти гіпокритка, Белл!

Вона відсахнулася, наче він її ударив. Цілком мимовільний рух, що шокував її вимушеністю реакції. Голос? Ні… це щось глибше. Зненацька вона відчула жах перед цим чоловіком.

— Я вважаю чудом, що ментатка і Превелебна Мати може бути такою гіпокриткою, — сказав він.

Теґ потяг Айдаго за плече.

— Ви боретеся?

Айдаго змахнув його долоню.

— Так, ми боремося.

Беллонда не могла відірвати погляду від Айдаго. Їй хотілося обернутися й втекти. Що він робить? Усе пішло геть не так!

— Гіпокрити і злочинці серед вас? — спитав він.

Беллонда ще раз згадала про комунікатори. Він грав не тільки для неї, а й для спостерігачів! І робив це напрочуд ретельно. Зненацька вона відчула захоплення від влаштованого ним спектаклю, але це не розвіяло її страху.

— Я питаю, як твої Сестри терплять тебе? — Його губи рухалися з делікатною точністю. — Як необхідне зло? Джерело вартісних даних та інколи добрих порад?

— Як ти смієш? — До неї повернувся голос. Гортанний, переповнений її знаменитою злобністю.

— Можливо, ти зміцнюєш своїх Сестер. — Рівний голос ні на йоту не змінив тону. — Слабкі ланки творять місця, які інші мусять підкріплювати, а це зміцнює тих інших.

Беллонда усвідомила, що насилу втримує ментатський режим. Невже щось із цього може бути правдою? Невже Мати Настоятелька бачить її саме так?

— Ти прийшла сюди, задумавши злочинний непослух, — сказав він. — І все в ім’я необхідності! Маленька драма для комунікаторів мала довести, що в тебе не було іншого виходу.

Вона виявила, що його слова повернули їй ментатські здіб­ності. Він зробив це свідомо? Її зачаровувала потреба вивчати його поведінку так само пильно, як і слова. Він справді так добре її читав? Запис цієї зустрічі може бути куди ціннішим, ніж її п’єска. А наслідок не відрізнятиметься.

— Думаєш, що бажання Матері Настоятельки — це закон? — спитала вона.

— Ти справді вважаєш мене таким неспостережливим? — Махнув до Теґа, що хотів було втрутитися. — Белл! Будь лише ментаткою.

— Я тебе чую. — «Як і багато інших».

— Я заглибився у вашу проблему.

— Ми не розкривали перед тобою жодної проблеми!

— Але вона у вас є. Ви маєте проблему, Белл. Ви скупо виділяєте мені клаптики інформації, але я це бачу.

Зненацька Беллонда згадала слова Одраде: «Мені не потрібен ментат! Мені потрібен новатор».

— Ви… потребуєте… мене, — сказав Айдаго. — Ваша проблема досі прихована у скойці, але там є м’ясо і слід його видобути.

— І чого б це ми потребували тебе?

— Вам потрібні моя уява, моя винахідливість, усе те, що зберігало мені життя перед гнівом Лето.

— Ти казав, наче не можеш полічити, скільки разів він тебе вбивав. — «Їж власні слова, ментате!»

Він послав їй чудово контрольовану посмішку, точно таку, що ні вона, ні комунікатори не могли не зрозуміти її сенсу.

— А як ти можеш мені довіряти, Белл?

«Він сам себе засуджує!»

— Без новизни ви приречені, — сказав він. — Це лише питання часу, і всі ви це знаєте. Може, не це покоління. Можливо, навіть не наступне. Та це неминуче.

Теґ різко шарпнув Айдаго за рукав.

— Башар міг би допомогти, чи не так?

Тож хлопець справді слухав. Айдаго поплескав Теґа по плечі.

— Башара не досить. — Тоді звернувся до Беллонди: — Ми — собаки-невдахи, зібралися на бійку, хоч явно слабші. Невже нам неодмінно треба гарчати над тією ж кісткою?

— Ти вже казав це раніше. — «І, без сумніву, повториш іще раз».

— Ти досі ментатка? — спитав він. — То годі драми! Прибери завісу романтизму з нашої проблеми.

«Це Дар романтична! Не я!»

— Що романтичного, — спитав він, — у малих анклавах Розсіяння Бене Ґессерит, які чекають на заріз?

— Думаєш, ніхто не порятується?

— Ви засіваєте Всесвіт ворогами, — промовив він. — Живите Всечесних Матрон.

Цієї миті вона була цілковито (і винятково) ментаткою, що мусила дорівнятися здібностям цього гхоли. Драма? Романтика? Тіло налаштувалося на ментатський лад. Ментат має використовувати тіло, не дозволяючи йому втручатися.

— Жодна Превелебна Мати, яку ви послали в Розсіяння, не повернулася і не прислала звістки, — сказав він. — Ви намагаєтесь заспокоїти себе, кажучи, що лише Розсіянці знають, куди вони рухаються. Як ви можете ігнорувати звістку, послану ними таким чином? Чому ніхто не намагався зв’язатися з Капітулою?

«Він усіх нас висварив, бодай його! І він має рацію».

— Я представив нашу проблему в її найелементарнішій формі?

«Ментатське питання!»

— Найпростіше питання, найпростіша проєкція, — погодилася вона.

— Посилений сексуальний екстаз — імпринтинг Бене Ґессерит? Всечесні Матрони ловлять ваших людей у таку ж пастку?

— Мурбелла? — Слово-виклик. «Оціни цю жінку, про яку кажеш, що кохаєш її! Знає вона те, що ми повинні знати?»

— У них вироблено рефлекс, що не дає їм доводити власну насолоду до рівня, на якому виникає залежність. Але вони не є невразливими.

— Вона заперечує бене-ґессеритські джерела історії Всечесних Матрон.

— Бо в неї вироблено такий рефлекс.