Фрэнк Херберт – Капітула Дюни (страница 53)
— Це не інспекція! Це навала, будь вона проклята! —
Вона перевела увагу на водія, єдиного чоловіка в цьому автомобілі. Клербі, дрібний і кислий, мов оцет, транспортний експерт. Худе обличчя, шкіра кольору свіжоскопаної вогкої землі. Улюблений водій Одраде. Швидкий, обачний, уважний до меж можливостей своєї машини.
Вони переїхали через вершину узгір’я. Коркові дуби порідшали, їм на зміну прийшли селища, оточені фруктовими садами.
Одраде подумала, що вони прегарні при цьому освітленні. Низькі будівлі з білими стінами і черепичними оранжевими дахами. Далеко внизу під схилом видно було затінену аркою в’їзну вулицю, а за нею прямо — високу центральну конструкцію, де розміщувалися регіональні адміністративні офіси.
Краєвид заспокоїв Одраде. Селище променіло сяйвом, пом’якшеним відстанню і димкою, що здіймалася над кільцями садів. Віття у цій зимовій смузі було ще голим, але напевне спроможним на принаймні ще один урожай.
Сестринство вимагало звичної краси довкілля, нагадала вона собі. Пестлива підтримка чуттів без нехтування потреб шлунку. Комфорт, де це можливо… але без надмірності!
— Думаю, частина цих дерев випускає листя, — сказав хтось позаду Одраде.
Одраде придивилася пильніше. Так! Крихітні зелені бруньки на темних гілках. Зима тут підсковзнулася. Контроль погоди, що змагався за зміни пір року, не міг відвернути випадкових помилок. Дедалі ширша пустеля надто рано підвищила температуру: латки дивного тепла змусили рослини випускати листя чи квіти, хоча у цей сезон мали б тріщати морози. Відмирання плантацій стало аж надто звичним явищем.
Польова Радниця відкопала древній термін «бабине літо» для звіту, ілюстрованого зображеннями саду в повному розквіті під раптовим натиском снігу. Одраде відчула, що від слів радниці її пам’ять стрепенулася.
Її радниці поділяли цей погляд на страждання їхньої планети, розпізнавши метафору морозу-мародера, що йде по п’ятах недоречного тепла, — несподіване повернення теплої погоди, час, коли грабіжники могли плюндрувати край своїх сусідів.
Згадавши це, Одраде відчула холод мисливської сокири.
Не повертаючи голови, Одраде заговорила до Стреггі:
— Це місце зветься Пондрілл. Ти колись тут була?
— Центр, де я навчалася постуланткою, не тут, Мати Настоятелько, та думаю, що вони схожі.
Так, ці селища були дуже схожими: переважно низькі будівлі між городами й садами, навчальні центри для особливого вишколу. Це була система відбору для майбутніх Сестер: що ближче до Централі, то ретельніше відсіювання.
Частина цих селищних спільнот, як-от Пондрілл, концентрувалися на гартуванні своїх підопічних. Щодня висилали жінок на тривалу фізичну працю. Руки, що заболотилися і покрилися плямами фруктового соку, в пізнішому житті рідко ухилялися від ще бруднішої роботи.
Тепер, коли вони вже виїхали з куряви, Клербі відкрив вікна. Досередини напливало тепло! Що робить Погодна служба?
Два будинки на краю Пондрілла на рівні першого поверху були з’єднані через вулицю, утворюючи довгий тунель. «Бракує тільки ґрат, — подумала Одраде, — і вийшла б копія міських воріт з докосмічної історії». Лицарям в обладунку тутешня курна спека не здалася б незвичною. Браму збудовано з пласкаменю, візуально його годі було відрізнити від звичайного каменю. Отвори комунікаторів над головою відповідали давнім бійницям, звідки пильнували вартові.
Вона зауважила, що довга тіниста в’їзна дорога до селища була чистою. У бене-ґессеритських селищах ніс рідко дратували прикрі запахи — гнилизни чи ще чогось неприємного. Нічого схожого на міські нетрі. Небагато калік, які шкутильгали б на вулицях. Багато здорової плоті. Добре правління дбає, щоб населення було здоровим і щасливим.
Клербі припаркувався відразу ж при виїзді з тінистої вулиці, вони вийшли. Автобус Тамелейн зупинився за ними.
Одраде мала надію, що вхідний пасаж дасть їм полегшу від спеки, але насправді температура зросла — підступ природи перетворив це місце на піч. Вона радо вийшла звідти у чисте світло центральної площі, де випалений з тіла піт дав їй кілька секунд прохолоди.
Ілюзія полегші зненацька розсіялася, коли сонце припекло їй голову і плечі. Вона була змушена вдатися до метаболічного контролю, щоб налаштувати температуру тіла.
Водограй, відкидаючи сонячні зайчики, плюскотів посеред центральної площі. Безтурботність, яка невдовзі дійде кінця.
Вона чула, як її супутниці, ідучи позаду, звично нарікають на «довге сидіння в одній позі». По той бік площі видно було вітальну делегацію. Одраде розпізнала на її чолі Цімпей — керівницю Пондрілла.
Помічниці Матері Настоятельки вийшли на блакитні плитки фонтанної площі — всі, крім Стреггі, що стояла поруч із Одраде. Плюскіт води привабив і групу Тамелейн. Одраде подумала, що все це — частини і складові людської мрії, такої древньої, що годі повністю її відкинути.
І справді, частина її групи саме цим і зайнялася біля фонтана. Їхні обличчя виблискували від вологи.
Делегація Пондрілла зупинилася біля Одраде, на тих самих блакитних плитках фонтанної площі. Цімпей привела ще трьох Превелебних Матерів і п’ятьох старших аколіток.
Усі ці аколітки майже дісталися стадії Агонії, помітила Одраде. Прямота їхніх поглядів показувала, що вони усвідомлюють близькість випробування.
Цімпей належала до тих, кого Одраде зрідка бачила в Централі, коли інколи прибувала туди як вчителька. Виглядала належно: бронзове волосся було таким темним, що при цьому світлі здавалося червонясто-чорним. Вузьке обличчя, таке суворе, аж похмуре. Її риси зосереджувалися довкола цілковито синіх очей під тяжкими бровами.
— Ми раді тебе бачити, Мати Настоятелько. — Судячи зі звучання, так воно і було.
Одраде ледь схилила голову.
Цімпей зрозуміла. Вказала на високу Превелебну Матір із запалими щоками поруч себе.
— Пам’ятаєш Фалі, нашу Розпорядницю Садів? Фалі саме була в мене з делегацією садівників. Серйозна скарга.
Обвітрене обличчя Фалі здавалося трохи сіруватим.
Делегація садівників. Тож потік скарг вибухово наростає. Вони мусять бути серйозними. Інакше Цімпей не клопотала б ними Матір Настоятельку.
— Вислухаймо їх, — сказала Одраде.
Зиркнувши на Цімпей, Фалі виголосила детальний речитатив, не забувши навіть про кваліфікацію лідерів делегації. Усі вони, звичайно, були добрими людьми.
Одраде розпізнала схему. Відбувалися конференції, на яких ішлося про неуникні наслідки, Цімпей була присутня на кількох таких. Спробуй пояснити своїм людям, що далекий піщаний черв (якого, може, ще й не існує) вимагає цих змін? Як пояснити хліборобам, що йдеться не про «трохи більше дощу», а про всю погоду планети, саму серцевину клімату? Додатковий дощ може означати зміну напрямку вітру на значних висотах. Це, своєю чергою, змінило б ситуацію деінде, спричинивши наповнений вологою сірокко, не лише неприємний, а й небезпечний. Аж надто легко викликати торнадо, неправильно підібравши умови. Планетна погода не така проста річ, щоб регулювати її легкими корегуваннями.
— Вирішальний голос належить планеті, — сказала Одраде. Це була стара приказка Сестринства — нагадування про людську омильність.
— Дюна й досі має право голосу? — спитала Фалі. Більше гіркоти в питанні, ніж очікувала Одраде.
— Я відчуваю спеку. Дорогою ми бачили листя у ваших садах, — промовила Одраде.
— Цього року ми втратили частину врожаю, — сказала Фалі. В її словах відчувалося звинувачення:
— Що ти сказала своїй делегації? — спитала Одраде.
— Що пустеля мусить збільшуватися, а Погодна служба більше не може робити всі зміни, яких ми потребуємо.
Правда. Відповідь, з якою можна лише погодитися. Неадекватна — так часто буває з правдою, — але це все, що в них зараз є. Невдовзі доведеться віддавати ще щось. А тим часом будуть нові делегації та втрати врожаю.
— Вип’єш з нами чаю, Мати Настоятелько? — дипломатично втрутилася Цімпей. «
Стреггі кашлянула.
— Ми пізно виїхали, — сказала Одраде. — Зупинилися, лише щоб розім’яти ноги та глянути, чи є у вас проблеми, з якими ви не можете впоратися самі.
— Ми впораємося з садівниками, Мати Настоятелько.
Енергійний тон Цімпей сказав значно більше. Одраде ледь не усміхнулася.
Одраде глянула на автобус Тамелейн. Частина її групи вже повернулася досередини, де працював кондиціонер. Тамелейн стояла біля дверей, звідки чула всю розмову.