Фрэнк Херберт – Капітула Дюни (страница 30)

Одраде ледь не здригнулася в раптовому напливі багатопотоковості. Пам’ять затопила її: вона відчула, що обшукує руїни січі Табр і знаходить забальзамовані пустелею тіла мисливців за прянощами, залишених там, куди їх кинули вбивці.

«Що тепер із січчю Табр? Розтоплена лава застигла, і не зосталося жодного сліду її гордої історії. Всечесні Матрони, вбивці історії».

— Якщо ти не прибереш Айдаго, я змушена буду протестувати проти його використання як ментата.

Ця Белл вічно невдоволена! Одраде зауважила, що сьогодні вона, як ніколи, виказує свій вік. Навіть зараз у неї на носі окуляри для читання. Збільшували їй очі, які здавалися великими кулями, що вилізли з орбіт, — як у риби. Використання окулярів замість тонших лінз дещо про неї казало. Красувалася з марнославством навпаки, яке заявляло: «Я значу більше, ніж прилади, потрібні моїм недосконалим органам чуття».

Беллонда була вкрай роздратована поведінкою Матері Настоятельки.

— Чого ти так на мене витріщаєшся?

Одраде, яку зненацька пронизало усвідомлення слабкості її Ради, перевела погляд на Тамелейн. Хрящі ніколи не припиняють рости, а це збільшило вуха, ніс і підборіддя Там. Деякі Превелебні Матері виправляли це за допомогою конт­ролю метаболізму або вдавалися до регулярної хірургічної корекції. Там ніколи не принизилася б до такої суєти. «Ось яка я. Приймайте це або облиште».

«Мої радниці надто старі. Та й сама я… мала б бути молодшою та сильнішою, щоб витримати тягар усіх цих проблем на своїх плечах. Ох, будь вони прокляті, оті жалощі над собою!»

Є тільки одна найвища небезпека: дії проти виживання Сестринства.

— Дункан — чудовий ментат, — промовила Одраде з усієї висоти свого становища. — Але я не використовую жодної з вас понад ваші можливості.

Беллонда промовчала. Вона знала слабкості ментатів.

«Ментати!» — подумала Одраде. Були як ходячі архіви, але коли від них вимагали відповіді, вони раз у раз ставили питання.

— Мені не потрібен ще один ментат, — сказала Одраде. — Мені потрібен новатор. Винахідник!

Не дочекавшись відповіді Беллонди, Одраде додала:

— Я звільнила його розум, а не його тіло.

— Я наполягаю на аналізі, перш ніж ти відкриєш йому всі джерела даних!

Порівняно зі звичною поведінкою, коли Беллонда захищала свою думку, це ще було м’яко. Та Одраде не вірила цій м’якості. Вона ненавиділа ці сеанси — нескінченне пережовування архівних звітів. Беллонда натомість їх обожнювала. Беллонда архівних дрібниць і нудних екскурсій у неістотні деталі. Кого обходить те, що Превелебна Мати Х віддає перевагу збираному молоку у вівсянці?

Одраде відвернулася від Беллонди й глянула на південне небо. «Пил! Ми лише пересіюємо пил!» Пліч-о-пліч з Беллондою стоятимуть її асистентки. Одраде відчувала нудьгу від самої думки про це.

— Більше жодних аналізів. — Одраде промовила це гостріше, ніж збиралася.

— У мене власний погляд. — У голосі Беллонди лунала образа.

«Погляд? Хіба ж ми не що інше, як сенсорні вікна, відкриті на наш Всесвіт, кожне з власною думкою?»

Інстинкти та спогади всіх типів… навіть Архіви — ніщо з цього не говорило саме за себе, крім випадків нездоланних вторгнень. Ніщо не мало ваги, доки не було сформульовано у живій свідомості. Та хай хто творив би формулювання, він перехиляє цим шальку. Будь-який порядок довільний! Чому цей факт вихідний, а не інший? Кожна Превелебна Мати знала, що події відбуваються в їхньому власному потоці, у власному відносному середовищі. Чому Превелебна Мати-ментатка не могла діяти згідно з цим знанням?

— Ти відмовляєшся від обговорення? — Це Тамелейн. Невже вона на боці Белл?

— Коли я відмовлялася від обговорення? — Одраде не приховувала обурення. — Я відмовляюся від чергового архівного атракціону Белл.

— А в дійсності… — втрутилася Беллонда.

— Белл! Не кажи мені про дійсність! — Хай вона в цьому помліє! Превелебна Мати і ментатка! «Дійсності не існує. Лише наш порядок, накинутий усьому довкіллю. Базисний постулат Бене Ґессерит».

Були періоди (і це один із них), коли Одраде шкодувала, що не народилася в давнішу епоху — аристократкою-матроною під час довгого Римського миру чи вкрай розпещеною дамою вікторіанських часів. Але вона була піймана в пастку часу та обставин.

Піймана навічно?

«Мушу постати перед лицем такої можливості». Майбутнє Сестринства може обмежитися таємними схованками під вічним страхом викриття. Майбутнє переслідуваних. А тут, у Централі, ми можемо дозволити собі єдину помилку й не більше.

— Досить із мене цієї інспекції! — Одраде викликала особистий транспортник, і всі поспішили назад, до її кабінету.

«Що ми вдіємо, коли сюди прийдуть мисливиці?»

Кожна з них мала власний сценарій, маленьку п’єску з переліком запланованих реакцій. Але всі Превелебні Матері були достатньою мірою реалістками, аби знати, що їхня п’єска може більше нашкодити, ніж допомогти.

У кабінеті, де ранкове проміння яскраво осявало все довкола, Одраде впала у своє крісло й чекала, коли Тамелейн і Беллонда займуть місця.

Більше жодного з цих клятих аналітичних сеансів. Вона справді потребувала доступу до чогось кращого за Архіви, кращого за все, чим вони досі користувалися. Натхнення. Одраде потерла ноги, відчуваючи тремтіння м’язів. Вона вже давно спала погано. А через цю інспекцію була роздратована.

«Одна помилка може спричинити наш кінець, а я маю намір підштовхнути нас до невідворотного рішення.

Може, я дію надто ризиковано?»

Її радниці протестували проти ризикованих рішень. Казали, що Сестринство мусить рухатися зі сталою певністю, маючи під ногами наперед відомий терен. Усе, що вони робили, має бути врівноваженим з огляду на катастрофу, яка чекала їх при найменшому хибному кроці.

«А я над прірвою, на туго натягнутому канаті».

Чи мали вони простір для експериментів, для тестування можливих рішень? Усі вони грали в цю гру. Белл і Там просіювали постійний потік можливостей, але не було нічого ефективнішого за їхнє атомарне Розсіювання.

— Мусимо бути готові вбити Айдаго за найменшої ознаки того, що він Квізац Хадерах, — сказала Белл.

— Тобі нічим більше зайнятися? Ідіть геть, обидві!

Коли вони підвелися, кабінет здався Одраде чужим. Що не так? Беллонда глянула на неї цим моторошним поглядом, в якому світилася оцінка. Тамелейн виглядала мудрішою, ніж це було можливо.

«Що з цією кімнатою?»

Кабінет, з огляду на його функціональність, розпізнали б і люди з докосмічної ери. Що тут було таким чужим? Робочий стіл як робочий стіл, крісла на належних місцях. Белл і Там віддавали перевагу слідокріслам. Ці крісла могли б здатися чудними людині більш ранньої епохи з її Іншої Пам’яті. Одраде підозрювала, що хтось такий впливає зараз на неї. Може здивувати блиск рідуліанських кристалів, пульсування та мерехтіння світла в них. Повідомлення, що танцюють над столом, можуть видатися несподіванкою. Людині з більш ранньої епохи, що поділяє її свідомість, можуть здатися дивними її робочі знаряддя.

«Але це здалося дивним мені».

— З тобою все гаразд, Дар? — стурбовано спитала Тамелейн.

Одраде відпустила їх помахом руки, але жодна з жінок не ворухнулася.

В її голові коїлося таке, що годі було пояснити довгими робочими годинами і недостатнім відпочинком. Не вперше відчула, що працює в чужому оточенні. Учора ввечері, перекушуючи за цим столом, заваленим, як і зараз, наказами про призначення, вона виявила, що просто сидить, втупившись у незакінчену роботу.

Без яких Сестер на яких постах можна обійтися, відправивши їх у це жахливе Розсіяння? Як можна збільшити шанси виживання нечисленних піщаних форелей, котрих Сестри забирали з собою? Як слід розподілити меланж? Чи варто їм почекати, перш ніж вислати чергову групу Сестер у невідомість? Чекати, що вдасться умовити Скителі розповісти їм, як аксолотлеві контейнери виробляють прянощі?

Одраде згадала, що це відчуття чужості прийшло до неї, коли вона жувала сандвіч. «Що це я їм?» Печінка курчати і цибуля на одному з найкращих хлібів Капітули.

Сумнів у власній рутині був часткою цього відчуття чужості.

— У тебе поганий вигляд, — сказала Беллонда.

— Я втомлена, — збрехала Одраде. Вони знали, що це брехня, та чи заперечать їй. — Ви обидві напевне так само втомлені. — Чуйним тоном.

Белл була невдоволена.

— Ти даєш поганий приклад!

— Хто? Я? — Жарт не уник уваги Беллонди.

— Ти збіса добре знаєш, що так!

— Ці твої вияви чуйності, — промовила Тамелейн.

— Навіть до Белл.

— Я не хочу твоєї клятої чуйності! Це неправильно.

— Тільки якщо я дозволю їй керувати моїми рішеннями, Белл. Тільки тоді.

Голос Беллонди перейшов у хрипкий шепіт:

— Дехто вважає тебе небезпечною романтичкою, Дар. Знаєш, до чого це може призвести.

— Сестри вступлять у союз зі мною з метою, відмінною від виживання. Ти це маєш на увазі?

— Інколи ти викликаєш у мене головний біль, Дар!