Фрэнк Херберт – Капітула Дюни (страница 32)

Під впливом імпульсу Теґ підбіг до Одраде, став навшпиньки й поцілував її у щоку.

— Сподіваюся, моя справжня мати була такою, як ти.

Одраде поплескала його по плечі.

— Дуже схожою на мене. А тепер біжи.

Коли двері за хлопцем зачинилися, озвалася Тамелейн:

— Ти не сказала йому, що ти одна з його дочок.

— Ще ні.

— Айдаго розповість йому?

— Якщо виникне необхідність.

Беллонда не цікавилася дрібними деталями.

— Що ти плануєш, Дар?

— Каральну операцію під командуванням нашого ментата-башара. Це очевидно, — відповіла за неї Тамелейн.

«Вона ковтнула приманку!»

— Це так? — зажадала Беллонда.

Одраде обдарувала обох твердим поглядом.

— Теґ був найкращим з усіх, кого ми мали. Якщо хтось може покарати наших ворогів…

— Краще почнімо вирощувати ще одного, — порадила Тамелейн.

— Мені не подобається вплив, який може мати на нього Мурбелла, — сказала Беллонда.

— Айдаго співпрацюватиме? — спитала Тамелейн.

— Він зробить те, про що попросить його Атрід.

Одраде промовила це з більшою впевненістю, ніж відчувала насправді, але ці слова відкрили її свідомість на ще одне джерело відчуття чужості.

«Я бачу нас так, як бачить нас Мурбелла! Можу думати як принаймні одна з Всечесних Матрон!»

***

Ми не навчаємо історії — ми відтворюємо досвід. Відслідковуємо ланцюг наслідків — сліди дикої тварини в її лісі. Загляньте за наші слова й побачите розлогий обшир суспільної поведінки, незачеплений жодним істориком.

Скителі насвистував, прогулюючись коридором перед своїм приміщенням. Це були його пообідні вправи. Проходжуватися туди-сюди. Насвистуючи.

«Хай привчаються до мого насвистування».

Насвистуючи, він складав слова на цю мелодію. «Тлейлаксанська сперма нічого не розкаже». Ці слова знову й знову прокручувалися у нього в голові. Вони не могли використати його клітини, щоб заповнити генетичні прогалини й вивідати його таємниці.

«Мусять прийти до мене з дарами».

Одраде вже забігала до нього раніше «по дорозі на зустріч із Мурбеллою». Вона часто нагадувала йому про полонену Всечесну Матрону. У цьому була якась мета, але він гадки не мав, яка саме. Погроза? Це ніколи не виключено. Врешті-решт усе стане явним.

— Сподіваюся, ви не боїтесь, — сказала Одраде.

Вони стояли біля щілини, крізь яку до нього надходила їжа. Він саме чекав появи ланчу. Меню не повністю відповідало його смакам, але було стерпним. Сьогодні він замовив морепродукти. Невідомо, в якій формі їх отримає.

— Боюся? За себе? Ах, люба Мати Настоятелько, для вас я безцінний живим. То чого ж мені боятися?

— Моя Рада залишає за собою рішення щодо ваших останніх прохань.

«Цього я й очікував».

— Було б помилкою накладати на мене пута, — сказав він. — Це обмежує ваші можливості вибору. Ослаблює вас.

Щоб скомпонувати ці слова, йому знадобилося кілька днів. Він чекав їхнього наслідку.

— Це залежить від того, з яким наміром використовувати знаряддя, Пане Скителі. Деякі знаряддя ламаються при неправильному використанні.

«Будь ти проклята, відьмо!»

Він посміхнувся, показуючи гострі ікла.

— Випробування на злам, Мати Настоятелько?

Вона вдалася до рідкісних своїх гумористичних випадів.

— Ви справді сподівалися, що я вас посилю? За що ви зараз торгуєтеся, Скителі?

«То я більше не Пан Скителі. Вдармо її плазом клинка!»

— Ви посилаєте своїх Сестер у Розсіяння, сподіваючись, що деякі з них уникнуть знищення. Якими є економічні наслідки вашої істеричної реакції?

«Наслідки! Вони завжди говорять про наслідки».

— Ми намагаємося виграти час, Скителі. — Дуже урочисто.

Він на мить задумався. За ними стежили комунікатори. Ніколи цього не забувай! «Економіка, відьмо! Кого і що ми купуємо та продаємо?» Він подумав, що ця ніша біля щілини для їжі — дивне місце для торгу. Погане керування економікою. Управлінська діяльність, сеанси планування та стратегії, надто ж у скрутні часи, повинні відбуватися за зачиненими дверима, у високих приміщеннях, з краєвидами, які не відволікають присутніх від справ.

Серійні спогади з його минулих життів не підтвердили цього. «Необхідність. Люди ведуть свої комерційні справи, де можуть, — на палубах вітрильників, на гамірних вулицях, заповнених метушливими клерками, у просторих залах традиційної біржі, де їм над головами пропливає інформаційний потік, який усі можуть бачити».

Планування і стратегія могли походити з цих високих приміщень, але їхні прояви були як загальнодоступна інформація на біржі — видимі всім.

Тож хай комунікатори дивляться.

— Які ваші наміри щодо мене, Мати Настоятелько?

— Зберігати вас при житті та силі.

«Обережно, обережно».

— Але не давати мені свободи дій.

— Скителі! Говорите про економіку, а тоді прагнете чогось задарма?

— Але моя сила для вас важлива?

— Вірте цьому!

— Я вам не вірю.

Щілина для їжі в цю мить викинула його ланч: соте з білої риби під делікатним соусом. Він почув запах трав. Вода у високій склянці, легкий аромат меланжу. Зелений салат.Один із найкращих їхніх витворів. Він почув, що йому тече слинка.

— Насолоджуйтесь ланчем, Пане Скителі. У ньому немає нічого, що могло б заподіяти вам шкоду. Хіба ж це не міра довіри?

Не дочекавшись його відповіді, вона сказала:

— Що спільного між довірою і нашими переговорами?

«Яку гру вона зараз веде?»

— Ви розповіли мені, який намір маєте стосовно Всечесних Матрон, але не сказали, що задумали щодо мене. — Прозвучало жалібно, але годі цього уникнути.

— Я маю намір змусити Всечесних Матрон усвідомити, що вони смертні.