Фрэнк Херберт – Капітула Дюни (страница 33)

— Як ви це робите й зі мною!

Невже в її очах блиснуло задоволення?

— Скителі. — Таким лагідним голосом. — Люди, яких змусили усвідомити, справді слухають. Не лише слухають, а й чують. — Вона глянула на його тацю. — Хочете чогось особливого?

Він внутрішньо виструнчився, найкраще, як умів.

— Трохи напою-стимулятора. Це допомагає, коли я мушу напружено мислити.

— Звичайно. Я простежу, щоб його прислали негайно. — Вона перевела увагу з ніші до головної кімнати його помешкання. Скителі слідкував за тим, де зупинявся її погляд, перебігаючи з місця на місце, з предмета на предмет.

«Усе на своєму місці, відьмо. Я не тварина в норі. Речі мають бути під рукою, де я можу знайти їх без роздумів. Так, це стимручки біля мого крісла. Тож я використовую ’ручки. Зате уникаю алкоголю. Ти помітила?»

Коли принесли стимнапій, він виявився зі смаком гіркого зілля, який Скителі за мить ідентифікував. Касмін. Генетично модифікований зміцнювач крові з гаммійської фармацевтики.

Вона мала намір нагадати йому про Гамму? Ці відьми такі підступні!

Поглузувала з нього в питанні економіки. Він відчував цей укол, коли обернувся в кінці коридору та продовжив свої вправи, шпарко повертаючись до помешкання. Який клей насправді тримав укупі Стару Імперію? Багато кріплень, одні дрібні, інші значні, та передусім економіка. Лінії зв’язків часто сприймаються як зручність. А що стримувало їх від того, щоб попідривати одні одних? Велика Конвенція. «Підірви когось, і ми об’єднаємось, щоб підірвати тебе».

Він зупинився перед дверима, вражений раптовою думкою.

Що це було? Якої кари достатньо, щоб зупинити жадібних повінд? Чи все зводилося до клею, що складався з нематеріальних компонентів? Осуд з боку рівних тобі? Та що, як ці рівні не сахалися жодної непристойності? Можеш робити все, що завгодно. А це дещо казало про Всечесних Матрон. Напевне, так і було.

Він тужив за покоєм-сагрою, де міг би оголити свою душу.

«Ягісту зник! Невже я останній Машейх?»

Його груди немов спорожніли. Дихання вимагало зусиль. Можливо, краще було відкрито торгуватися з цими жінками Шайтана.

«Ні! Це сам Шайтан спокушає мене!»

Він увійшов до своїх покоїв у покаянному настрої.

«Маю змусити їх заплатити. Заплатити дорого. Дорого, дорого, дорого». Кожне «дорого» супроводжувалося кроком до крісла. Коли Скителі сів, його права рука автоматично потяглася до ’ручки. Невдовзі він почув, що його розум набрав розгону, а думки ллються у чудесній злагоді.

«Вони не здогадуються, як добре я знаю цей іксіанський корабель. Він тут, у мене в голові».

Наступну годину він міркував, як увічнити цю мить, щоб, коли приспіє час, розповісти товаришам, як він затріумфував над повіндами. З Божою поміччю!

Це мають бути блискучі слова, сповнені драматизму та напруги його випробувань. Хай там як, історію завжди пишуть переможці.

***

Кажуть, що Мати Настоятелька нічого не може проігнорувати. Та це лише позбавлений значення афоризм, якщо не збагнути його іншого сенсу: я служниця всіх моїх Сестер. Вони критичним зором стежать за своєю служницею. Я не можу витрачати надто багато часу на загальники чи тривіальності. Мати Настоятелька мусить відзначатися прозорливістю дій, бо інакше почуття неспокою проникає до найдальших закутків нашого ордену.

Якась внутрішня частка Одраде, яку вона називала своїм службовим «я», супроводжувала її, коли вона вранці йшла коридорами Централі.

Перетворила це на прогулянку — краще так, ніж витрачати час у тренувальній залі. Служниця невдоволена! Їй не подобалося те, що вона бачила.

«Ми надто сильно зв’язані нашими труднощами, майже неспроможні відділити дрібні проблеми від великих».

Що сталося з нашим сумлінням?

Одраде знала, що існує сумління Бене Ґессерит, хоч дехто це й заперечував. Та його викрутили й деформували так, що нелегко розпізнати.

Їй не хотілося туди втручатися. Рішення, ухвалені в ім’я виживання, Міссіонарія (їхні нескінченні єзуїтські аргументи!) — це все відхилялося від того, що набагато сильніше вимагало людського присуду. Тиран це знав.

Бути людиною — ось у чому питання. Та перш ніж зможеш бути людиною, мусиш відчути це у своїх нутрощах.

Безпристрасних відповідей не існує! Усе зводиться до оманливої простоти, складна природа якої проявляється, коли намагаєшся її використати!

«Як це роблю я».

Заглядаєш всередину себе і відкриваєш, ким і чим ти є — на твою думку. Ніщо інше цього не зробить.

Тож хто я?

«Хто ставить це питання?» Це був колючий випад з Іншої Пам’яті.

Одраде вголос засміялася, а Прокторка на ім’я Пракса, що саме проходила повз, здивовано на неї глянула. Одраде махнула Праксі рукою й сказала:

— Добре бути живою. Пам’ятай це.

Пракса ледь усміхнулася й пішла у своїх справах.

Тож хто це питає: «Хто я?»

Небезпечне питання. Ставлячи його, вона переносилася у Всесвіт, де ніщо не було цілковито людським. Ніщо не пасувало до тієї неокресленої речі, яку вона шукала. Усі довкола неї — клоуни, дикі тварини, маріонетки — реагували на смикання прихованих мотузок. Відчувала мотузки, що сіпали її, змушуючи до руху.

Далі йшла коридором до ліфта, що мав забрати Одраде до її помешкання.

Мотузки.

Що приходить з яйцем? Ми не заїкаючись говоримо про «розум на своєму початку». Та чим я була, перш ніж мене сформував тиск життя?

Не досить шукати чогось «природного». Жодного «шляхетного дикуна». Вона багато таких бачила за своє життя. Бене-ґессеритка могла добре розгледіти мотузки, за які їх сіпали.

Вона відчула у собі наглядачку. Дужчу, ніж зазвичай. Це була сила, якій вона інколи не підкорялася, а інколи уникала її. Наглядачка казала: «Зміцнюй свої таланти. Не дозволяй течії тебе нести. Пливи! Використовуй свою силу, або ж її втратиш».

Їй перехопило подих від панічного усвідомлення, що вона ледь утримала свою людяність, що була близька до її втрати.

«Я надто сильно намагаюся думати як Всечесна Матрона! При цьому маневруючи і маніпулюючи всіма, ким тільки можу. І це все заради виживання Бене Ґессерит!»

Белл казала, що не існує меж, які Сестринство відмовилося б переступити заради виживання Бене Ґессерит. У цьому нахвалянні була крихта правди, але це стосується всіх нахвалянь. Насправді ж існують речі, яких Превелебна Мати не зробила б навіть для порятунку Сестринства.

«Ми не заблокували б Золотого Шляху Тирана».

Виживання людства мало першість над виживанням Сестринства. Інакше наш Грааль досягнення людством зрілості втрачає своє значення.

Та ох, небезпеки лідерства у виді — спільноті людей, які так сильно прагнуть, аби їм сказали, що робити. Як мало вони знали про те, що творили своїми вимогами. Лідери роблять помилки. А ці помилки, посилені численністю тих, хто, не питаючи, йде слідом, неухильно призводили до великих катастроф.

Поведінка лемінгів.

Добре, що Сестри пильно за нею стежили. Усі уряди мають перебувати під підозрою, доки вони при владі, включно із самим Сестринством. Не довіряйте уряду! Навіть моєму.

Просто в цю мить вони за мною стежать. Дуже небагато чого уникає уваги моїх Сестер. З часом вони зрозуміють мій план.

Щоб постати перед лицем факту її великої влади над Сестринством, потрібне постійне ментальне очищення. «Я не добивалася цієї влади. Її мені накинули». І подумала: «Влада притягує піддатливих корупції. Слід підозрювати всіх, хто її добивається». Одраде знала: є великі шанси, що такі люди або вразливі до корупції, або вже їй піддалися.

Вона подумки зазначила, що слід записати пам’ятку до Кодексу та переслати її в Архіви. (Нехай Белл попітніє!) «Ми маємо надавати велику владу над нашими справами тільки тим, хто приймає цю владу неохоче, і тільки за умов, які збільшують цю нехіть».

Досконалий опис Бене Ґессерит!

— З тобою все гаразд, Дар? — Це був голос Беллонди, що долинав з дверей ліфта біля Одраде. — Вигляд у тебе… дивний.

— Я саме подумала про одну річ, яку слід зробити. Ти виходиш?

Беллонда дивилася на неї, коли вони мінялися місцями. Ліфт піймав Одраде і відтяг її від цього питального погляду.

Одраде ввійшла до кабінету і побачила, що стіл завалено справами, які, на думку її помічниць, може вирішити лише вона.

«Політика», — нагадала вона собі, сідаючи за стіл і готуючись приступити до обов’язків. Там і Белл добре чули те, що вона казала іншого дня, але мали тільки невиразне уявлення, якої підтримки у них прохатимуть. Були стривожені та посилили пильність. Як їм і належить.

Одраде подумала, що майже кожна тема містить політичні складники. Із розбурхуванням емоцій політичні сили дедалі сильніше висувалися на перший план. Це ставить штемпель «брехня!» на старому нісенітному твердженні про «відокремлення церкви та держави». Немає нічого вразливішого до емоційного запалу, ніж релігія.

Не дивно, що ми не довіряємо емоціям.

Звичайно, не всім емоціям. Лише тим, яких неможливо уникнути, коли це необхідно: кохання, ненависть. Час від часу давай трохи волі гнівові, але тримай його на короткому повідку. Так вважало Сестринство. Цілковите безглуздя!