Фрэнк Херберт – Єретики Дюни (страница 88)

— Де зараз Вафф? — поцікавилася Тараза.

— Спить під надійною охороною.

— Поклич Шіану. Мусимо вирішити, чи обірвати цю частину проєкту.

— І без скаржень приймемо синці?

— Як ти й кажеш, Дар.

З’явившись у спільній кімнаті, Шіана була ще сонною, але, вочевидь, устигла хлюпнути собі в обличчя водою і вдягти чисте біле вбрання. Її волосся досі було вологим.

Тараза й Одраде стали біля східного вікна, повернувшись спинами до світла.

— Це Шіана, Мати Настоятелько, — промовила Одраде.

Шіана миттю збадьорилася та випросталася. Вона чула про цю могутню жінку, цю Таразу, що керувала Сестринством з далекої цитаделі, званої Капітулою. Крізь вікно за двома жінками лилося яскраве світло, осяваючи Шіанине обличчя та засліплюючи її. Обличчя двох Превелебних Матерів частково перекривало сонячне проміння, чорні силуети їхніх постатей здавалися нечіткими на блискучому тлі.

Аколітки-інструкторки приготували її до цієї зустрічі: «Стій рівно перед Матір’ю Настоятелькою, уважно слухай і говори з пошаною. Відповідай лише тоді, коли вона тебе запитає».

Шіана стояла рівно та пильно слухала, як їй і наказано.

— Мене поінформували, що ти можеш стати однією з нас, — промовила Тараза.

Обидві жінки бачили, який вплив справили слова на дів­чинку. До цього часу Шіана вже більш повно розуміла здобутки Превелебної Матері. Потужний промінь істини зосередився на ній. Вона почала сприймати величезний обсяг знань, які Сестринство нагромадило впродовж тисячоліть. Їй розповіли про селективну передачу спогадів, про дію Інших Пам’ятей, про Агонію прянощів. І ось перед нею стояла наймогутніша з усіх Превелебних Матерів, та, від якої ніщо не могло приховатися.

Коли Шіана не відповіла, Тараза спитала:

— Тобі нічого сказати, дитино?

— Що тут казати, Мати Настоятелько? Ви все сказали.

Тараза кинула на Одраде пильний погляд.

— Маєш для мене ще якісь маленькі несподіванки, Дар?

— Я казала тобі, що вона надзвичайна, — промовила Одраде.

Тараза знову звернулася до Шіани:

— Ти пишаєшся цією думкою, дитино?

— Вона мене лякає, Мати Настоятелько.

Досі зберігаючи якомога незворушніший вираз обличчя, Шіана почала дихати вільніше. «Кажи тільки найглибшу правду, яку можеш відчути», — нагадала вона собі. Ця вчительська пересторога набула для неї більшого значення. Вона злегка розо­середила погляд і дивилася на підлогу просто перед двома жінками, уникаючи найбільшого блиску сонячного світла. Відчувала, як продовжує калатати її серце, і знала, що Превелебні Матері це помітять. Одраде часто демонструвала таке вміння.

— Що ж, вона й повинна тебе лякати, — зауважила Тараза.

— Ти розумієш, що тобі сказано, Шіано? — спитала Одраде.

— Мати Настоятелька хоче знати, чи я цілковито віддана Сестринству, — відповіла Шіана.

Одраде глянула на Таразу і знизала плечима. Не було потреби далі обговорювати цю тему. Так воно є, коли ви — частка одної сім’ї, як вони в Бене Ґессерит.

Тараза далі мовчки оглядала Шіану. Це був тяжкий погляд, що витягував з дівчинки енергію. Вона знала, що мусить зберігати мовчання і дозволити це палюче обстеження.

Одраде стримала співчуття. Шіана багато в чому скидалася на неї саму в юності. Мала той самий сферичний інтелект, що розширювався у всіх напрямках як куля, коли її надимають. Одраде згадала, що вчителі захоплювалися цією її рисою, але з певною недовірою, як і Тараза зараз. Одраде розгледіла цю недовіру, коли була ще молодшою за Шіану, і не сумнівалася, що й Шіана в цю мить її помічає. Інтелект мав своє застосування.

— Ммм, — пробурмотіла Тараза.

Одраде почула у цьому бурмотінні відображення внутрішніх роздумів Матері Настоятельки, сама перебуваючи при цьому в кількох паралельних потоках мислення. Пам’яттю повернулася в минуле. Сестри, які приносили Одраде їжу, коли вона вчилася допізна, завжди знаходили привід затриматися, щоб простежити за нею. Стежили за кожним її рухом, як зараз за Шіаною. Одраде знала про ці особливі методи спостереження від наймолодшого віку. Адже це було, врешті-решт, однією з найбільших принад Бене Ґессерит. Хотілося мати такі езотеричні здібності. Шіана, напевне, відчувала таке бажання. Це було мрією кожної постулантки.

«Якби такі речі були можливими для мене!»

— Як гадаєш, дитино, чого ти хочеш від нас? — спитала Тараза після довгого мовчання.

— Того ж, чого, на вашу думку, хотіли ви, коли були в моєму віці, Мати Настоятелько.

Одраде придушила усмішку. Шіанине дике почуття незалежності вже наблизилося до зухвальства, і Тараза, без сумніву, це помітила.

— Думаєш, це належне використання дару життя? — спитала Тараза.

— Це єдине використання, яке я знаю, Мати Настоятелько.

— Я ціную твою щирість, та попереджаю тебе: будь обережною, вдаючись до неї, — промовила Тараза.

— Так, Мати Настоятелько.

— Ти багато чим нам зобов’язана, а будеш зобов’язана ще більше, — сказала Тараза. — Пам’ятай це. Наші дарунки не дістаються дешево.

«Шіана гадки не має, скільки вона заплатить за наші дарунки», — подумала Одраде.

Сестринство ніколи не дозволяло своїм посвяченим забувати, що вони мають зобов’язання, за якими мусять платити. Любов’ю розплатитися не можна. Любов небезпечна, і Шіана вже це вивчає. Дар життя? Одраде відчула, що її починає проймати дрож. Вона кашлянула, щоб його втихомирити.

«Чи я жива? Можливо, я померла, коли мене забрали від мами Сібії. Там, у тому домі, я жила, та чи жила після того, як Сестри забрали мене звідти?»

— Можеш нас залишити, Шіано, — сказала Тараза.

Шіана обернулася на місці і вийшла з кімнати, проте Одраде встигла помітити напружену усмішку на юному обличчі. Шіана знала, що пройшла випробування Матері Настоятельки.

Коли двері за Шіаною зачинилися, Тараза сказала:

— Ти згадувала про її природну здатність користуватися Голосом. Я, звичайно, почула. Дивовижно.

— Вона добре тримає своє вміння на припоні, — промовила Одраде. — Навчилася не випробовувати його на нас.

— То що ми тут маємо, Дар?

— Можливо, майбутню Матір Настоятельку з надзвичайними здібностями.

— Не надто надзвичайними?

— Поживемо — побачимо.

— Як думаєш, вона здатна вбити заради нас?

Питання застало Одраде зненацька, і вона не зуміла приховати здивування.

— Тепер?

— Так, звичайно.

— Гхолу?

— Теґ не зробив би цього, — сказала Тараза. — Я маю сумніви навіть щодо Люцілли. З їхніх звітів ясно, що він спроможний творити могутні зв’язки… спорідненості.

— Навіть зі мною?

— Шванг’ю — і та не була цілковито невразливою.

— І де ж у такому діянні шляхетна мета? — спитала Одраде. — Чи не від цього застерігав Тиран?

— Він? Убивав багато разів!

— І платив за це.

— Ми платимо за все, що забираємо, Дар.

— Навіть за життя?