Фрэнк Херберт – Єретики Дюни (страница 83)

Загін знову рушив, повернувши до хатки. Він вивчав свій ескорт у тьмяному світлі — обличчя, по самі очі замотані заслоною, що затуляла роти й підборіддя. Волосся прикривали каптури. Вбрання було громіздким, широким, приховувало деталі тіл, крім загального обрису рук і ніг, що рухалися, мов на шарнірах.

Прив’язана до стовпа світлокуля потемніла.

Двері хатки відчинилися, випустивши на галявину сніп яскравого світла. Теґів ескорт увіпхнув його досередини й залишив там. Він почув, як двері за ним зачинилися.

Після темряви надворі світло всередині здавалося майже сліпучим. Теґ кліпав, аж доки його очі не пристосувалися до зміни. З дивним відчуттям — наче він перебуває не тут, а деінде — озирнувся довкола. Очікував, що всередині приміщення відповідатиме своєму зовнішньому вигляду, але кімната виявилася охайною, майже без меблів. Лише три крісла, маленький столик і… тут він різко втягнув повітря: Іксіанський Зонд. Нев­же вони не відчули запаху шеру в його диханні?

Якщо вони такі необізнані, то хай використовують зонд. Для нього це буде агонія, проте вони нічого не витягнуть із його мозку.

Щось клацнуло біля нього, він почув рух. Перед ним з’явилося троє людей, вони стали в ногах нош, розступившись. Мовчки на нього дивилися. Теґ пробіг очима по всій цій трійці. Той, що стояв ліворуч, був одягнутий у темний комбінезон, розстебнутий, з відкритими відворотами. Мужчина. Квадратне обличчя — Теґ бачив уже таке в деяких уродженців Гамму. Маленькі очі-намистини пронизували Теґа наскрізь. Це було обличчя інквізитора, байдужого до чужих страждань. Свого часу Харконнени привезли сюди багато таких. Вузькоспрямований типаж, такі вміють викликати біль, навіть не змінившись на виду.

Той, що стояв просто біля Теґових ніг, мав на собі широке й громіздке чорно-сіре вбрання, схоже на одяг ескорту, але каптур був відкинутий назад, відкриваючи невиразне обличчя під коротко обтятим сивим волоссям. Обличчя не виявляло нічого, вбрання майже повністю його закривало. Годі було сказати, чоловік це чи жінка. Теґ записав у пам’ять обличчя: широкий лоб, квадратне підборіддя, великі зелені очі над загостреним носом; маленький рот стиснутий у гримасі несмаку.

Третій член цієї групи найдовше прикував до себе Теґову увагу: високий, у добре зшитому чорному комбінезоні. Поверх комбінезона — строгий чорний піджак. Чудово припасований костюм. Дуже дорогий. Без оздоб чи розпізнавальних знаків. Безсумнівно, чоловік. Він, здавалося, нудьгував, і Теґ одразу ж приліпив йому цю мітку. Вузьке гордовите обличчя, карі очі, тонкогубий рот. Знуджений, знуджений, знуджений. Усе це довкола — безпідставне зазіхання на його дуже важливий час. Він мав нагальні справи деінде, а тих двох інших, ту дрібноту слід змусити розуміти це.

«Це офіційний спостерігач», — подумав Теґ.

Знудженого прислали господарі цього місця, щоб він поспостерігав і доповів про побачене. Де ж його кейс із даними? Ах, є. От він, спертий об стіну позаду. Кейси були свого роду посвідченням таких функціонерів. Під час своєї інспекційної подорожі Теґ бачив схожих людей, що проходили вулицями Айсая та інших великих міст Гамму. Малі, тонкі кейси. Що важливіший функціонер, то менший кейс. Цей кейс насилу помістить кілька наборів даних і крихітний комунікатор. Його власник не обійдеться без транс’ока, щоб негайно з’єднатися з начальством. Тонкий кейс, тож це важливий функціонер.

Цікаво, що сказав би цей спостерігач, якби Теґ спитав у нього: «І як тобі моє самовладання?»

Відповідь уже написано на цьому знудженому обличчі. Не було б жодної реакції. Він тут не для того, щоб відповідати. «Коли піде звідси, — подумав Теґ, — ступатиме довгими кроками. Дивитиметься кудись удалечінь, на ті, відомі лише йому сили, що його чекають. Ляскатиме цим кейсом по ногах, щоб нагадати собі про власне значення і привернути увагу інших до ознаки своєї влади».

Громіздка постать біля Теґових ніг заговорила голосом з безсумнівно жіночими вібраціями. Владний голос — вона не очікує жодних заперечень.

— Бачите, як він тримається і стежить за нами? Я казала це вам перед входом. Лише гаємо час, а його в нас надто мало на такі нісенітниці.

Теґ вдивлявся в неї. Щось неясно знайоме в голосі. Мала силу переконання, якої можна б сподіватися від Превелебної Матері. Невже це можливо?

Тяжколиций гаммієць кивнув:

— Твоя правда, Матерлі. Але тут не я наказую.

«Матерлі? — замислився Теґ. — Ім’я чи титул?»

Вони обоє глянули на функціонера. Той відвернувся і схилився до свого кейса. Вийняв із нього маленький комунікатор і став біля екрана, повернутого так, щоб ні Теґ, ні двоє інших не могли його роздивитися.

Транс’око сяйнуло зеленим світлом, що кидало хворобливий відблиск на обличчя спостерігача. Його самовпевнена усмішка зникла. Він беззвучно ворушив губами, слова формувалися лише для того, щоб хтось по той бік транс’ока їх побачив.

Теґ не показав, що вміє читати по губах. Усі, навчені в Бене Ґессерит, уміли читати по губах, видимих під майже кожним можливим кутом. Чоловік говорив мовою, що була версією старого галаху.

— Це, безсумнівно, башар Теґ, — сказав він. — Я провів ідентифікацію.

Зелене світло танцювало на обличчі функціонера, коли він пильно вдивлявся в транс’око. Той, хто з ним спілкувався, мусив виявити своє хвилювання, якщо це світло щось означало.

Губи функціонера знову беззвучно заворушилися.

— Ніхто з нас не сумнівається, що він кондиціонований проти болю, і я чую від нього запах шеру. Він буде…

Замовк, а зелене світло знову затанцювало йому по обличчі.

— Я не шукаю виправдань. — Губи старанно формували слова старого галаху. — Ви знаєте, що ми зробимо все можливе, але я раджу енергійно вдатися до всіх інших способів перехопити гхолу.

Зелене світло погасло.

Функціонер прикріпив транс’око до пояса, обернувся до своїх колег і кивнув головою.

— Т-зонд, — сказала жінка.

Зонд прилаштували над головою Теґа.

«Вона назвала це Т-зондом», — подумав Теґ. Коли зверху накладали ковпак, встиг на нього глянути. Там не було іксіанського штемпеля.

Теґ пережив дивне почуття дежавю. Здалося, що раніше його вже багато разів тримали тут у полоні. Не відокремлений спогад, а розпізнання чогось глибоко знайомого: бранець і ті, що його допитують, — ця трійця… зонд. Він почувався спустошеним. Звідки міг знати цю мить? Сам ніколи не вдавався до зонда, хоча детально вивчив його використання. Бене Ґессерит часто застосовували біль, хоч переважно покладалися на Правдомовця. Ба більше, Сестринство вважало, що певні пристрої можуть призвести до надмірної залежності від іксіан. Це було зізнанням у слабкості, ознакою того, що вони не можуть обійтися без таких зневажуваних приладів. Теґ навіть підозрював, що за такою поведінкою приховувалося певне похмілля Батлеріанського Джигаду, бунту проти машин, спроможних скопіювати суть людського мислення і пам’яті.

Дежавю!

«Звідки я знаю цю мить?» — уперто питала ментатська логіка. Знав, що ніколи раніше не був полоненим. Яка кумедна заміна ролей. Великий башар Теґ у полоні? Він ледь не всміхнувся. Але це глибоке відчуття знайомості не відступало.

Його тюремники розмістили ковпак просто в нього над головою і почали вивільняти та прикріпляти йому до скальпа контакти, схожі на мацаки медузи. Функціонер дивився, як працюють його компаньйони. У нього на лиці, що було позбавлене будь-яких емоцій, з’явилися легкі ознаки нетерплячості.

Теґ пробігся поглядом по трьох обличчях. Хто з них гратиме роль «друга»? Ах, так, та, яку називають Матерлі. Захопливо. Це різновид Всечесної Матрони? Та двоє інших не ставилися до неї з такою шанобою, як можна б сподіватися з того, що чув Теґ про поворотців-Загублених.

Хоча це й були люди з Розсіяння. Можливо, за винятком чоловіка з квадратним обличчям у коричневому комбінезоні. Теґ пильно вивчав жінку: сиве волосся без блиску, спокійне самовладання у широко розставлених зелених очах, підборіддя ледь випинається, що справляє враження солідності та надійності. Її добре вибрано для ролі «друга». Обличчя Матерлі було відображенням респектабельності, обличчям того, кому можна довіряти. А все-таки Теґ розгледів у ній якусь відстороненість. Вона уважно стежитиме, щоб підмітити момент, коли їй слід втрутитися. Напевне, була ученицею Бене Ґессерит.

Або ученицею Всечесних Матрон.

Вони закінчили прикріпляти контакти йому до голови. Гаммієць пересунув консоль зонда так, щоб усі троє могли бачити дисплей. Від Теґа екран зонда приховали.

Жінка витягла Теґові кляп з рота, підтвердивши його оцінку її ролі. Вона була джерелом розради. Він заворушив язиком, повертаючи чутливість. Обличчя та груди Теґа досі залишалися дещо онімілими від приголомшливого пострілу паралізатора. Скільки часу минуло відтоді? Та, якщо вірити беззвучним словам функціонера, Дункан утік.

Гаммієць глянув на спостерігача.

— Можеш починати, Яре, — сказав функціонер.

«Яр? — замислився Теґ. — Цікаве ім’я». Звучить майже на тлейлаксанський лад. Але Яр не був лицеплясом… чи Паном тлейлаксу. Надто великий для першого, нема жодних ознак другого. Пройшовши науку Сестринства, Теґ у цьому не сумнівався.

Яр торкнувся контрольної панелі на консолі зонда.

Теґ почув свій болісний зойк. Ніщо не приготувало його до такого сильного болю. Вони, вочевидь, налаштували свою диявольську машину на максимум уже при першому ударі. Це безсумнівно! Знали, що він ментат. Ментат може відгородитися від певних вимог плоті. Але це була справжня мука! Він не міг від неї втекти. Мука пройшла крізь усе його тіло, погрожуючи непритомністю. Зможе шер захистити його?