Фрэнк Херберт – Єретики Дюни (страница 73)
Налаштувавши лазеростріл на максимум випромінювання, Теґ натис гачок. Унизу, впоперек схилу пронеслася вогненна дуга. Дерева спалахували й падали. Люди кричали. На такому рівні розряджування зброї вистачить ненадовго, та миттєвого ефекту вистачило для нищівної розправи.
У раптовій тиші, що настала після першого пострілу, Теґ змінив позицію. Перебрався під захист іншої скелі, ліворуч, і знову послав палючий промінь у низ темного узгір’я. Над поваленими деревами й розчленованими тілами зосталося лише кілька летючих світлокуль, які витримали перший спалах.
Його другу контратаку привітали нові крики. Він обернувся і поповз крізь скелі до іншого боку печерного входу в не-кулю. Там спрямував свою вогненну мітлу до підніжжя протилежного схилу. Ще крики. Ще полум’я і падіння дерев.
Ніхто не відкрив вогонь у відповідь.
Тлейлаксу готові були послати стільки лицеплясів, щоб він розрядив на них свій лазеростріл!
Теґ перекинув ремінь старої Харконненівської зброї, краще приладнавши її на плечі та приготувавшись до атаки. Витяг майже спорожнілу зарядку сучасного лазеростріла, перезарядив його та поклав зброю на камінь. Сумнівався, чи матиме змогу перезарядити другу зброю. Хай думають, що у нього вичерпалися набої. Та на крайній випадок він мав за поясом два Харконненівські пістолети. З близької відстані битимуть потужно. Хай-но підійдуть ближче
Теґ обережно підняв довгоцівковий лазеростріл із каменю та відступив, підіймаючись угору, до вищих скель, ледь звернувши ліворуч, а тоді праворуч. Двічі зупинився, щоб промести схили внизу короткими серіями, наче заощаджуючи заряд. Не було сенсу намагатися приховувати рухи. Вони вже піймали його життєвідстежувачем, крім того, на снігу зоставалися сліди.
Високо над печерним входом до не-кулі Теґ знайшов у скелях чимале заглиблення, дно якого було заповнене снігом. Стрибнув униз, зайняв цю позицію і захоплено глянув: з неї відкривалося чудове поле обстрілу. Кілька недовгих секунд вивчав це місце. Згори його захищали вищі стрімчаки, з трьох сторін відкриті схили. Він обережно здійняв голову і спробував заглянути вгору, за скельний захист.
Там було тихо.
Чи ті крики, які він чув, вигукували люди Бурзмалі? Навіть якщо й так, не було гарантії, що за таких обставин Дункан і Люцілла зуміють утекти. Тепер це залежало від Бурзмалі.
Не було часу обмірковувати можливості чи якось змінювати ситуацію. Битва розгорілася. Він був її учасником. Теґ глибоко вдихнув і глянув униз по схилу, поверх каменів.
Так, вони оговталися і відновили наступ. Цього разу без промовистих світлокуль і безшумно. Не було більше й підбадьорливих криків. Теґ спер довгий лазеростріл на камінь перед собою і одним довгим ударом зліва направо нарисував палючу дугу, дозволивши їй наприкінці згаснути через безсумнівне вичерпання заряду.
Зняв стару Харконненівську зброю та наготував її, мовчки чекаючи. Вони очікували, що він тікатиме на узгір’я. Теґ натомість припав до землі під захистом скель, сподіваючись, що над ним угорі достатньо руху й що це зіб’є з пантелику життєвідстежувачів. Досі чув людей унизу, на випаленому схилі. Мовчки лічив про себе, відміряв відстань, з довгого досвіду знаючи, скільки часу знадобиться напасникам, щоб дістатися межі смертоносного досягнення. А ще уважно прислухався, чи не залунає інший звук, знайомий йому з попередніх зустрічей із тлейлаксу: різкі команди, віддані пискливими голосами.
Ось вони!
Пани просувалися врозсип, були далі, ніж він сподівався. Боязкі створіння! Теґ налаштував старий лазеростріл на максимум випромінювання та зненацька підвівся зі своєї захисної колиски між скелями.
Побачив вигнутий дугою стрій лицеплясів, що наближався при світлі підпалених дерев і кущів. Пискляві вигуки команд долинали з-за лінії наступу, далеко за танцем жовтогарячого світла.
Цілячись над головами найближчих напасників, Теґ зазирнув за вогненний хаос і натиснув гачок: дві довгі серії, туди й назад. На якусь мить його вразило, якою потужно руйнівною виявилася ця древня зброя. Очевидно, лазеростріл був витвором досконалого мистецтва, але в не-кулі не було можливості перевірити це.
Цього разу крики мали інший тон: високий і несамовитий!
Теґ прицілився нижче й очистив найближчий схил від лицеплясів. Дав їм відчути повну силу випромінювання, показавши, що в нього не одна зброя. Промітав туди й сюди смертоносною дугою, давши напасникам достатньо часу, щоб побачити, як заряд слабне, переходячи в останнє потріскування.
Ось! Їх уже раз підманули, тепер вони будуть обережнішими. Може, з’явиться шанс приєднатися до Дункана й Люцілли. Ця думка заповнила його свідомість. Теґ обернувся, вибрався зі своєї схованки, почав підійматися вгору по скелі. На п’ятому кроці йому здалося, що він зіткнувся з гарячою стіною. Вистачило часу збагнути, що сталося: вибуховий постріл із потужного паралізатора вцілив йому в обличчя та груди! Цей постріл прилетів просто з вершини, куди Теґ направив Дункана й Люціллу. Гіркота переповнювала Теґа, коли він провалювався у темряву.
Інші теж спроможні на несподівані вчинки!
***
Усі організовані релігії постають перед спільною проблемою, вразливим пунктом, крізь який можемо проникнути всередину цих релігій і змінити їх згідно з нашими задумами: «Як відрізнити гординю від одкровення?»
Одраде не спускала пильного погляду з холодної зелені чотирикутника внизу під нею, де Шіана сиділа з однією із Сестер-навчительок. Сестра-навчителька була найкращою, точно припасованою до цього чергового етапу Шіаниної освіти. Тараза ретельно відбирала їх усіх.
А чи було воно випадковим?
Одраде перевела погляд на нижчі дахи всього обширу центрального укріплення Сестринства на Ракісі. Яскраве світло полудня розпікало райдужні плитки.
Вона знала, що це було найбільше із посольств, яке священники дозволили у святому місті Кіні. Її присутність у цьому укріпленні Бене Ґессерит суперечила угоді, яку вона уклала з Туеком. Але це було ще до відкриття у січі Табр. Окрім цього, Туек насправді вже не існував. Той Туек, що марширував крізь священничі дільниці, був лицеплясом і грав у небезпечний маскарад.
Одраде повернулася думками до Ваффа, що стояв позаду неї з двома Сестрами-охоронницями. Чекав поблизу дверей до цього горішнього святилища в пентхаузі з вікнами з армованого пласкла, за якими відкривався гарний краєвид, та імпозантними чорними меблями. Превелебна Мати у своїх шатах майже зливалася з ними, тож гість бачив лише яснішу пляму її обличчя.
Чи правильно вона оцінила Ваффа? Усе було зроблено точнісінько згідно з ученням Міссіонарії Протектіви. Чи достатню щілину пробила вона в його психічному обладунку? Невдовзі він буде змушений заговорити. Тоді вона знатиме.
Вафф спокійно стояв на своєму місці. Одраде бачила його віддзеркалення у пласклі. Він не виказав розуміння того, що ці дві високі темноволосі Сестри стояли обабіч нього, аби запобігти можливому насиллю з його боку. Та, звичайно, знав це.
Стояв, схиливши голову, щоб приховати від неї вираз свого обличчя, та Одраде знала, що він почувається невпевнено. Хай там що, а це безперечно. Сумніви скидаються на голодних тварин, а вона неабияк попрацювала, щоб цей голод загострився. Вафф був твердо переконаний, що виправа до пустелі стане приводом для його смерті. А тепер дзен-сунітські та суфійські вірування запевняли його, що там він порятувався з Божої волі.
Хоча, безсумнівно, зараз Вафф наново переглядає свою угоду з Бене Ґессерит, нарешті розгледівши, як він скомпрометував свій народ, на яку страшну небезпеку наразив свою дорогоцінну тлейлаксанську цивілізацію. Так, його самовладання слабшало, та це могли розпізнати лише очі Бене Ґессерит. Незабаром настане час перебудовувати його свідомість за взірцем, що більше відповідав би потребам Сестринства. А зараз дамо йому ще трохи поумлівати на повільному вогні.
Одраде знову глянула на краєвид за вікном, намагаючись розрядити напругу, пов’язану із цією затримкою. Бене Ґессерит вибрали місце для посольства з огляду на можливість масштабної перебудови, що змінила всю північно-східну дільницю старого міста. Вони могли тут будувати й перебудовувати на власний смак і з власною метою. Древні конструкції, спроєктовані з думкою про легкий доступ для пішоходів, доріжки, достатньо широкі для офіційного наземного транспорту, розкидані де-не-де площі, на які могли сідати орнітоптери, — це все змінено.
Нові будівлі стояли куди ближче до бульварів, обсаджених високими екзотичними деревами, що пихато поглинали величезну кількість води. ’Топтери витіснено з площ, тепер вони сідали на дахи вибраних будівель. Доріжки для пішоходів стикалися з вузькими пандусами, які прилягали до будівель. Усередині нових будинків були ліфти, доступ до яких давали монети, ключ або долонний ідентифікатор. Їхні палючі енергетичні поля маскувало темно-коричневе напівпрозоре прикриття. Ліфтові шахти, мов темні голки, протинали рівну сірість пласбетону та пласкла. Люди, невиразно видимі в цих трубах, справляли враження чогось нечистого, що переміщалося вгору і вниз у механічних ковбасах, цілковито чистих, на відміну від них.