Фрэнк Херберт – Єретики Дюни (страница 71)
Інші Пам’яті вказували їй: от світелка зірок на давно зниклому небі, а от глянь! Срібно-жовтий півкруг арракінського сонця. Вона знала, що це знак призахідного сонця.
Не відводячи ліхтарика від знаку заходу сонця, Одраде піднялася сходами, повернулася до приміщення на скельній полиці, обійшла його довкола, діставшись саме того місця, яке бачила в Інших Пам’ятях.
Від цієї древньої сонячної дуги нічого не зосталося.
Шукачі розлупали стіну, на яку її поміщено. Вздовж стіни проводили вогнеметами, там блищали кам’яні бульбашки. Та жодна тріщина не пробилася до первісної кам’яної породи.
По тому, як стислося їй у грудях, Одраде знала, що вона балансує на краю небезпечного відкриття. Дороговказ привів її сюди!
Вона повела ліхтариком праворуч, тоді ліворуч. З лівого боку відкрився новий перехід. Камені, які колись його загороджували, лежали, порозкидувані, на скельній полиці. Серце Одраде калатало. Вона прослизнула крізь отвір і при кінці переходу знайшла короткий коридор, закупорений кам’яною стіною зі слідами плавлення. Праворуч від неї, прямо за давнім знаком призахідного сонця, була комірчина, в якій густо пахло меланжем. Одраде ввійшла до комірчини й побачила чергові сліди лупання та випалювання на стінах і стелі. Почуття небезпеки стало тут гнітючим. Вона подумки промовила літанію проти страху, водячи по приміщенні пучком світла. Комірчина була майже квадратною, зі сторонами близько двох метрів завдовжки. Стеля нависала менш як за півметра над її головою. Кориця пульсувала в ніздрях. Одраде чхнула і, кліпаючи, побачила на долівці біля порога невелику пляму зміненого кольору.
Ще сліди тих древніх шукачів?
Схилилася ближче, тримаючи ліхтарик під гострим кутом, і побачила, що це лише тінь чогось, глибоко вигравіюваного в кам’яній стіні, більшу його частину приховувала курява. Вона опустилася навколішки, змела пилюку. Дуже тонке гравіювання і дуже глибоке. Хай що б це було, зроблено його так, щоб воно збереглося на довгі віки. Останнє послання зниклої Превелебної Матері? Це відома хитрість Бене Ґессерит. Одраде притисла до гравіювання чутливі пучки пальців і провела ними, подумки відтворюючи лінію сліду.
Розпізнання ввірвалося їй у свідомість: слово — напис древньою мовою чакобса, «тут».
Не звичайне «тут» для позначення звичайного місця, а підкреслене й виразне «тут», яке казало: «Ти знайшла мене!» Її серце, що било молотом, підтверджувало це.
Одраде поклала ліхтарик на долівку біля свого правого коліна і обмацала пальцями поріг біля цього древнього поклику. Кам’яна плитка здавалася цілісною, але вона відчула невеличкий розрив. Натискала на цей розрив, крутила, обертала, кілька разів змінювала кут натиску та повторювала свої зусилля.
Нічого.
Сівши на п’яти, Одраде обдумала ситуацію.
«Тут».
Почуття перестороги стало ще гострішим. Вона відчувала його як тиск, що забивав їй дихання.
Трохи відступивши, Одраде відсунула ліхтарик і лягла на долівку ниць, щоб оглянути зблизька основу порога.
З почуттям напруги й загрози, підсиленим роздратуванням, Одраде підвелася і ногою штовхнула поріг поруч із вигравіюваним словом. Ворухнулося! Щось жорстко заскреготіло об пісок їй над головою.
Одраде відстрибнула назад, намагаючись уникнути піску, що каскадом сипався на долівку перед нею. Глибоке гудіння наповнило малу комірчину. Камінь у неї під ногами хитнувся. Долівка похилилася вперед, до дверей, відкривши простір під дверною стіною.
Одраде ще раз відчула, що падає вперед і вниз, назустріч невідомому. Ліхтарик падав поруч із нею, пучок його світла обертався. Вона побачила попереду якісь насипи темно-червоної та коричневої барви. Запах кориці наповнив їй ніздрі.
Разом з ліхтариком вона впала на м’яку купу меланжу. Отвір, крізь який з’їхала сюди, був тепер недосяжним — на висоті п’яти метрів над нею. Одраде вхопила ліхтарик. Його проміння освітило широкі сходинки, вирізані в камені біля отвору. На вертикальних площинах сходинок щось було написано, але вона бачила тільки те, що звідси є вихід назовні. Перша паніка відступила, та від почуття небезпеки їй перехопило дихання, вона мусила щосили рухати грудними м’язами.
Одраде світила ліворуч і праворуч, досліджуючи приміщення, куди звалилася. Це була довга кімната просто під переходом, куди вона потрапила з великої зали. Усе це приміщення, по всій довжині, було засипано меланжем!
Вона скерувала світло вгору й побачила, чому жоден шукач, що простукував долівку переходу, не знайшов цієї схованки. Перехресно вкладені кам’яні кріплення переносили напругу в глибину кам’яних стін. Стукіт там угорі повертав відлуння суцільної кам’яної маси.
Одраде знову глянула на меланж довкола себе. Навіть за теперішніх цін, що знизилися через вирощування у резервуарах, це був справжній скарб. Його обсяг вимірювався багатьма тоннами.
Відчуття застороги у неї всередині зоставалося так само гострим, як і раніше. Не Тиранового меланжу слід було їй боятися. Тріумвірат провів би справедливий поділ цієї партії, і на цьому кінець. Бонус у проєкті гхоли.
Зосталася інша небезпека. Вона не могла уникнути попередження.
Знову послала пучок променів уздовж насипаного меланжу. Її увагу привернула смуга на стіні над прянощами. Ще слова! Теж мовою чакобса, викарбувані різцем. Дрібний плинний напис містив ще одне послання:
«ПРЕВЕЛЕБНІЙ МАТЕРІ, ЩО ПРОЧИТАЄ МОЇ СЛОВА!»
У нутрощах Одраде наче з’явився холодний клубок. З ліхтариком у руці вона просунулася у правий бік, пробираючись крізь меланж ціною в імперію. У посланні було ще щось:
«ЗАПОВІДАЮ ВАМ МІЙ СТРАХ І МОЮ САМОТНІСТЬ. ДАЮ ВАМ ПЕВНІСТЬ, ЩО ТІЛО Й ДУШУ БЕНЕ ҐЕССЕРИТ СПІТКАЄ ТА Ж ДОЛЯ, ЩО Й КОЖНЕ ІНШЕ ТІЛО Й КОЖНУ ІНШУ ДУШУ».
Ще один абзац послання постав праворуч від неї. Вона проклала борозну крізь густо насипаний меланж і зупинилася, читаючи:
«ЩО ТАКЕ ВИЖИВАННЯ, ЯКЩО НЕ ВИЖИВЕШ У ЦІЛОСТІ? СПИТАЙТЕ ЦЕ В БЕНЕ ТЛЕЙЛАКС! ЩО, ЯК ВИ НЕ ЧУЄТЕ БІЛЬШЕ МУЗИКИ ЖИТТЯ? ПАМ’ЯТЕЙ НЕ ДОСИТЬ, ЯКЩО ВОНИ НЕ КЛИЧУТЬ ВАС ДО ШЛЯХЕТНОЇ МЕТИ!»
Продовження містилося на вузькій торцевій стіні довгої кімнати. Одраде, спотикаючись, пробралася крізь меланж і стала навколішки, щоб прочитати:
«ЧОМУ ВАШЕ СЕСТРИНСТВО НЕ ЗБУДУВАЛО ЗОЛОТОГО ШЛЯХУ? ВИ ЗНАЛИ НЕОБХІДНІСТЬ ЦЬОГО, ВАШ ПРОВАЛ ПРИРІК МЕНЕ, БОГА-ІМПЕРАТОРА, НА ТИСЯЧОЛІТТЯ ОСОБИСТОЇ РОЗПУКИ».
Слова «Бога-Імператора» були написані не чакобса, а мовою ісламіяту. Кожному, хто говорив цією мовою, вони передавали виразне друге значення: «Ваш Бог і ваш Імператор, бо ви мене таким зробили».
Одраде похмуро всміхнулася.
Вона не сумнівалася ні у слушності Тиранового звинувачення, ні в силі його передбачення, що Сестринство може спіткати кінець. Відчуття небезпеки безпомильно довело її до цього місця. Було й ще щось. Черви Ракіса досі рухалися у древньому Тирановому ритмі. Може, він і дрімає у своєму нескінченному сні, але це страшне життя, перлина, прихована в кожному черві, зберігається, як і передбачив Тиран.
Що він сказав Сестринству свого часу? Одраде згадала його слова:
«Коли мене не стане, мене назвуть Шайтаном
Так, саме це й мала на увазі Тараза.
Тож Тараза це знала. Знала, хоч ніколи не бачила цих слів.
Тут Одраде збагнула, що почуття застороги не розвіється, доки не закінчиться її життя, або не зникне Сестринство, або ж доки не буде усунено небезпеку.
Вона здійняла ліхтарик, встала і пробралася крізь меланж до широких сходів, що вели звідси. Біля сходів різко відсахнулася. На вертикальних поверхнях кожної сходинки вирізано чергові Тиранові слова. Одраде з трепетом читала їх, знизу вгору:
МОЇ СЛОВА — ЦЕ ВАШЕ МИНУЛЕ,
МОЇ ПИТАННЯ ПРОСТІ:
З КИМ ВСТУПАЄТЕ В СОЮЗ?
ІЗ ТЛЕЙЛАКСУ, ЩО ПОКЛОНЯЮТЬСЯ САМІ СОБІ?
З БЮРОКРАТІЄЮ МОЇХ РИБОМОВОК?
З КОСМІЧНИМИ БЛУКАЛЬЦЯМИ ГІЛЬДІЇ?
З КРОВОЖЕРНИМИ ХАРКОННЕНАМИ?
ЗІ ЗЛИВНОЮ ЯМОЮ ДОГМАТІВ ВАШОГО ВЛАСНОГО ТВОРИВА?
ЯК ЗУСТРІНЕТЕ СВІЙ КІНЕЦЬ?
СТАВШИ НЕ БІЛЬШИМ ЗА ТАЄМНЕ ТОВАРИСТВО?
Підіймаючись сходами, Одраде проминала питання і перечитувала їх удруге.
Діставшись комірчини і знайшовши вузький виступ, уздовж якого вона могла пробратися до дверей, Одраде глянула вниз, на знайдений нею скарб. Хитнула головою, захоплена мудрістю Тарази. То ось як могло закінчитися Сестринство. Задум Тарази був ясним, усі шматочки мозаїки склалися. Жодної певності. Багатство і влада — усе це закінчується однаково. Шляхетний задум розпочато, і його слід довести до кінця, навіть якщо це означатиме смерть Сестринства.