Фрэнк Херберт – Єретики Дюни (страница 51)

Вочевидь, Теґ не цілком довіряв цим контактам. Під час своєї інспекційної подорожі дещо помітив і не переслав цього через Беллонду.

Звичайно, слід викликати та поінформувати Бурзмалі. Бурзмалі був найкращим. Навчений самим Теґом, головний кандидат на Верховного Башара. Бурзмалі необхідно вислати на Гамму.

«Я граю, покладаючись на передчуття», — подумала Тараза.

Та якщо Теґ заліг на дно, то його слід починався на Гамму. Там він міг і закінчитися. Так, Бурзмалі на Гамму. Ракіс мусить почекати. У цій перестановці були очевидні принади. Вона не потривожить Гільдії. Натомість тлейлаксу і ті з Розсіяння, напевне, ковтнуть наживку. Якщо Одраде не вдалося піймати тлейлаксу… ні, Одраде не підведе. Бодай у цьому була майже певна.

Несподіване.

«Бачиш, Майлсе? Я навчилася цього від тебе».

Хоча жодна з цих дій не придушить опозиції всередині Сестринства.

Тараза поклала обидві долоні на стіл, твердо їх притисла, наче намагаючись відчути людей з Капітули, що поділяють думку Шванг’ю. Словесна опозиція ослабла, та це завжди означало готовність до насилля.

«Що мені робити?»

Передбачалося, що Матері Настоятельці не притаманна нерішучість у мить кризи. Але зв’язок із тлейлаксу вивів з рівноваги їхні дані. Деякі рекомендації для Одраде здавалися очевидними, їх уже передано. Ця частина плану була правдоподібною і простою.

Забрати Ваффа до пустелі, подалі від небажаних очей. Сконструювати екстремальну ситуацію, вивести як її наслідок релігійний досвід за старим і надійним зразком, диктованим Міссіонарією Протектівою. Перевірити, чи використовують тлейлаксу процес гхол для власного різновиду безсмертя. Одраде чудово зуміє реалізувати більшу частку вивіреного плану. Та все ж багато чого залежить від цієї молодої жінки, Шіани.

«Сам черв є невідомою величиною».

Тараза нагадала собі, що теперішні черви — не первісні черви Ракіса. Попри продемонстроване Шіаною вміння керувати ними, вони були непередбачуваними. Як сказали б Архіви, не мають історії записів. Тараза не сумнівалася, що Одраде правильно витлумачила ракіанські танці. Це був плюс.

Мова.

Але ми ще нею не розмовляємо. Це мінус.

Цієї ночі я мушу вирішити!

Тараза наказала своїй поверховій свідомості рушити назад уздовж неперервної лінії Матерів Настоятельок, усіх цих жіночих пам’ятей, внесених у ламку свідомість її самої та двох інших — Беллонди і Гестеріон. Почувалася надто втомленою, щоб пройти звивистий шлях крізь Інші Пам’яті. А десь на краю цього шляху маячив Муад’Діб, Атрідівський бастард, який двічі струснув Усесвітом. Уперше, коли зі своїми фрименськими ордами здобув Імперію, а вдруге — коли сплодив Тирана.

«Якщо цього разу зазнаємо поразки, це може бути наш кінець, — подумала вона. — Нас цілком проковтнуть ті пекельні поріддя, жінки з Розсіяння».

Самі собою постали альтернативи. Дівчинку з Ракіса можна перевезти на одну з внутрішніх планет Сестринства, щоб вона прожила своє життя там, де закінчується дальність польотів не-кораблів. Ганебний відступ.

Стільки всього залежить від Теґа. Чи він урешті-решт підвів Сестринство, чи знайшов несподіваний спосіб приховати гхолу?

«Я повинна знайти можливість виграти час, — подумала Тараза. — Мусимо дати Теґові час зв’язатися із нами. Одраде доведеться самій тягти план на Ракісі».

Небезпечно, та це слід зробити.

Тараза скуто підвелася зі слідокрісла, підійшла до затемненого вікна. Планета Капітули лежала, сповита темрявою, лише зоряне світло відкидало тіні. Притулок: Планета Капітули. Таким планетам не давали навіть власних назв; лише номер десь у Архіві. Ця планета бачила тисячу чотириста літ бене-ґессеритської займанщини, та навіть це слід вважати тимчасовим перебуванням. Тараза подумала про захисні не-кораблі, що кружляли на орбіті: глибока система оборони, створена самим Теґом. А все ж Капітула зоставалася вразливою.

Проблема мала назву «випадкового відкриття».

Це була одвічна хиба. Там зовні, у Розсіянні, людство поширилося експоненційно, заселивши необмежений простір. Нарешті забезпечено Золотий Шлях Тирана. Але чи є це Золотим Шляхом? Напевне ж, Атрідівський хробак запланував щось більше, ніж просто виживання виду.

«Він зробив для нас щось таке, чого досі не відкрили впродовж усіх цих тисячоліть. Здається, я знаю, що він зробив. Але моя опозиція твердить протилежне».

Превелебним Матерям завжди було нелегко обмірковувати неволю, яку вони терпіли під правлінням Лето ІІ, коли він три­дцять п’ять сотень літ бичем гнав Імперію своїм Золотим Шляхом.

«Ми спотикаємося, подумки переглядаючи ті часи».

Побачивши власне відображення у темному пласклі вік­на, Тараза зиркнула на себе. Обличчя похмуре, помітно вираз утоми.

«Я маю повне право бути втомленою і похмурою!»

Вона знала, що вишкіл обдумано спрямував її в бік негативних взірців. Це було її захистом і її силою. Вона зберігала відстороненість у всіх міжлюдських зв’язках, навіть у спокушаннях, які виконувала для Розпорядниць схрещення. Тараза була вічним адвокатом диявола, такий тип поведінки став тепер домінантним у Сестринстві, як природний наслідок її сходження до посади Матері Настоятельки. У такому середовищі легко розвивалася опозиція.

Як казали суфії: гнилизна серцевини завжди поширюється назовні.

Не казали, однак, що деякі різновиди гнилизни шляхетні та вартісні.

Вона шукала розради в надійніших даних. Розсіяння разом із людськими міграціями понесло у зовнішні світи науки Тирана, змінені невідомим чином, а все ж розпізнавані. А з часом знайдеться спосіб обнулення невидимості не-кораблів. Тараза не думала, що люди із Розсіяння зробили це. Принаймні не ті, що, шукаючи притулку, тікають у місця, звідки вийшли колись їхні предки.

Не існувало цілковито безпечного шляху між силами, що були сторонами конфлікту, але, на її думку, Сестринство озброїлося так добре, як змогло. Проблема була подібною до тієї, що постає перед навігатором Гільдії, коли він шукає для свого корабля шлях крізь складки простору, вільний від колізій та пасток.

Пастки — ось ключ, а Одраде наставила пастки Сестринства на тлейлаксу.

Коли Тараза думала про Одраде, що часто траплялося в ці кризові часи, їхній довготривалий зв’язок оживав наново. Вона немов дивилася на побляклий гобелен, на якому деякі фігури зоставалися яскравими. А найяскравішою з усіх, підтверджуючи близькість Одраде до керівних позицій Сестринства, була її здібність відтинати неістотні деталі та діставатися до несподіваного м’якуша конфлікту. Це було формою небезпечного Атрідівського ясновидіння, що таємно діяло в неї всередині. Використання цього прихованого таланту викликало найсильніший опір опозиції, і сама Тараза вважала цей аргумент своїх супротивників дуже вагомим. Ця сила, що діяла глибоко під поверхнею, виявляючись лише як спорадичні турбулентності, — оце проблема!

— Використовуймо Одраде, але будьмо готові її ліквідувати, — доводила Тараза. — У нашому розпорядженні зостається більшість її потомства.

Тараза знала, що може покладатися на Люціллу… за умови, що Люцілла знайшла десь притулок, разом із Теґом і гхолою. У Твердині на Ракісі були, звичайно, інші вбивці, готові вчинити замах. Невдовзі ця зброя може бути використана.

Мати Настоятелька відчула раптове внутрішнє сум’яття. Інші Пам’яті радили бути максимально обережною. Ніколи більше не втрачати контролю над розплідними лініями! Так, якщо Одраде уникне спроби ліквідації, вона назавжди стане чужою для Сестринства. Одраде була повною Превелебною Матір’ю, а якісь Превелебні Матері мусили зоставатися в Розсіянні — не серед Всечесних Матрон, за якими стежило Сестринство, а все ж…

Ніколи більше! Це було гаслом дій. Більше ніколи не допустити появи нового Квізац Хадераха чи нового Тирана.

Контролювати плідників. Контролювати їхнє потомство.

Превелебні Матері не помирали, коли помирали їхні тіла. Дедалі глибше занурювалися у живе ядро Бене Ґессерит, доки їхні принагідні настанови чи навіть несвідомі спостереження не ставали часткою неперервного Сестринства.

Не припустися помилки з Одраде!

Поводження з Одраде вимагало специфічного підходу та виняткової дбайливості. Одраде, яка дозволяла собі певні обмежені пристрасті, «лагідне тепло», як вона це називала, запевняла, що емоції забезпечують цінною інформацією, якщо тільки не дозволяти їм керувати собою. Тараза вбачала в цьому лагідному теплі шлях до серця Одраде, який робив її вразливо відкритою.

«Знаю, що ти думаєш про мене, Дар, зі своїм лагідним теплом до давньої подруги шкільних днів. Думаєш, що я потенційно небезпечна для Сестринства, але пильні “друзі” можуть порятувати мене від себе самої».

Тараза знала, що частина її радниць поділяла думку Одраде — такі слухають мовчки і стримано виносять присуд. Більшість, однак, іде за прикладом Матері Настоятельки, але багато хто знає про дикий талант Одраде та розпізнає її сумніви. Лише одна річ тримала більшість сестер у межах, і Тараза не плекала ілюзій щодо цього.

Кожна Мати Настоятелька діяла, керуючись глибокою вір­ністю своєму Сестринству. Ніщо не сміє загрожувати подальшому існуванню Бене Ґессерит, навіть вона сама. На свій точний і суворий лад, Тараза винесла присуд самій собі, вивчаючи свій зв’язок із подальшим життям Сестринства.

Вочевидь, не було негайної потреби ліквідовувати Одраде. А все-таки Одраде тепер так наблизилася до центру проєкту гхоли, що небагато його деталей могли зостатися непоміченими. Знатиме й багато такого, що їй не відкрито. Атрідівський маніфест був майже азартною грою. Одраде, очевидний кандидат для створення маніфесту, могла глибше заглянути в суть речей, пишучи цей документ, але слова виявилися нездоланним бар’єром для одкровення.