Фрэнк Херберт – Єретики Дюни (страница 29)

Одраде розгледіла питальний вираз обличчя Теґа. Тепер вона зрозуміла Таразин мотив. Накази Матері Настоятельки набрали нового значення, як і слова самого маніфесту.

«Як Усесвіт творено за участі свідомості, так і провидець доводить цю творчу спромогу до найдальших меж. Це і є та глибоко незбагненна сила Атрідівського бастарда, сила, яку він передав своєму синові, Тирану».

Одраде знала ці слова, як може їх знати тільки автор, та от вони повернулися до неї, наче вона ніколи досі їх не зустрічала.

«Бодай тебе, Тар, — подумала Одраде. — Що, як ти помиляєшся?»

***

На квантовому рівні Всесвіт може розглядатися як невизначене місце, передбачуване статистичним шляхом лише тоді, коли йдеться про великі числа. Посередині між таким і відносно передбачуваним Усесвітом, в якому час проходження окремої планети може бути визначений з точністю до пікосекунди, є місце, де в гру вступають інші сили. Для цього серединного Всесвіту, в якому протікає наше щоденне життя, те, у що ти віриш, є домінантною силою. Ваші вірування впорядковують розвиток щоденних подій. Якщо багато з нас мають спільну віру, може створитися щось нове. Комплекс вірувань утворює фільтр, проходячи крізь який, хаос упорядковується.

Коли Теґ повертався на Гамму з корабля Гільдії, в його думках було сум’яття. Він вийшов із ліхтера на обвуглено-чорному краю приватного летовища Твердині та озирнувся довкола, наче вперше його бачив. Майже полудень. Так мало часу минуло, і стільки всього змінилося.

«До якої межі дійдуть Бене Ґессерит, викладаючи важливий урок?» — міркував він. Тараза вирвала його зі знайомої колії ментатських процесів. Відчував, що весь інцидент на кораблі Гільдії влаштовано спеціально для нього. Його збили з передбачуваного курсу. Якою дивною здавалася йому Гамму, коли він перетинав стережену смугу, йдучи до вхідної шахти.

Теґ бачив багато планет, вивчив їхні звичаї і відбиток, який вони накладали на своїх мешканців. Деякі планети мали великі жовті сонця, що містилися близько, зігріваючи все життя, даючи йому змогу розвиватися, зростати. Інші сонця були малими, далекими, мерехтливими, висіли на темному небі, ледь торкаючись промінням поверхні планет. Варіації існували всередині цього діапазону та навіть поза його межами. Гамму була жовто-зеленим різновидом, з тривалістю дня у 31,27 стандартної години, а року — у 2,6 стандартного року. Теґ вважав, що знає Гамму.

Коли Харконненів змусили покинути планету, колоністи, що відділилися від Даніанської групи Розсіяння, назвали її іменем, запропонованим Галлеком під час великого картографування. За тих часів власна планета цих колоністів звалася Каладаном, але впродовж тисячоліть певні назви вкоротилися.

Теґ зупинився біля захищеного облицюванням проходу, що вів із летовища вниз під Твердиню. Тараза та її гурток йшли позаду. Він побачив, що між Таразою і Одраде ведеться жвава розмова.

«Атрідівський маніфест», — подумав він.

Навіть на Гамму мало хто зізнавався у походженні від Харконненів чи Атрідів, хоча генотипи були помітними — особ­ливо домінантний Атрідівський: довгі гострі носи, високі лоби й чуттєві вуста. Часто ці риси були порозкидувані: у когось — вуста, в інших — пронизливі очі, незліченні поєднання. Та інколи одній особі діставалися вони всі, і тоді можна було розгледіти цю гордість, це внутрішнє знання: «Я один із них!»

Тубільці Гамму пізнавали людей з такою зовнішністю і розступалися перед ними на тротуарах, та мало хто називав причину цього.

Підвалиною всього був спадок Харконненів — генетичні лінії, що сягали далеко вглиб, до часів греків, парфян і мамелюків, тіней древньої історії, навіть назви яких мало хто знав, крім професійних істориків чи вишколених у Бене Ґессерит.

Тараза та її гурток наздогнали Теґа. Він почув, як вона каже Одраде:

— Мусиш розповісти все це Майлсові.

«Дуже добре, вона все розповість», — подумки сказав собі Теґ. Обернувся і першим пішов повз внутрішню охорону, до довгого переходу, що тягся під бункерами до самої Твердині.

«Кляті Бене Ґессерит, — подумав він. — Що вони насправді роблять на Гамму?»

На цій планеті можна було розгледіти численні сліди діяльності Бене Ґессерит: зворотне схрещування з метою закріплення вибраних рис. Раз у раз траплялися підкреслено спокусливі очі жінок.

Теґ відповів на салют командирки охорони, не збиваючись із думки. Спокусливі очі, так. Бачив їх, ледь прибувши до Твердині гхоли, а особливо під час першого детального огляду планети. А ще пізнавав себе в багатьох обличчях. Згадав, як старий Патрін часто казав йому:

— Маєш вигляд уродженця Гамму, башаре.

Спокусливі очі! Командирка охорони мала саме такі. Цим вона скидалася на Люціллу й Одраде. «Мало хто звертає увагу на значення очей при спокушанні», — подумав він. Щоб це зауважити, потрібне виховання Бене Ґессерит. Великі груди в жінок, тверді попереки в чоловіків (туга мускулатура сідниць) — це все природно мало значення при виборі сексуального партнера. Та без гарних очей решта рис знецінювалася. Очі були необхідними. Його вчили, що можна втонути у правильних очах, поринути в них і не розуміти, що з тобою відбувається, аж доки не виявиться, що твій пеніс уже твердо втиснутий у вагіну.

Він помітив очі Люцілли відразу після прибуття на Гамму й поводився обережно. Немає сумнівів, як Сестринство використовує її таланти!

Зараз Люцілла чекала біля центрального приміщення огляду та дезінфекції. Швидко махнувши рукою, дала йому знак, що з гхолою все гаразд. Теґ розслабився і стежив за тим, як Люцілла й Одраде стоять, дивлячись одна на одну. Попри різницю у віці, жінки були напрочуд схожими. Хоча мали геть різну статуру: Люцілла була масивнішою за струнку Одраде.

Командирка охорони зі спокусливими очима підійшла до Теґа і схилилася в його бік.

— Шванг’ю саме довідалася, кого ви привезли з собою, — сказала вона, кивнувши на Таразу. — Ах, от і вона.

Шванг’ю вийшла з ліфта й підійшла до Тарази, обдарувавши Теґа лише сердитим поглядом.

«Тараза хотіла застати її зненацька, — подумав він. — Усі ми знаємо чому».

— Ти, схоже, не рада мене бачити, — промовила Тараза, звертаючись до Шванг’ю.

— Для мене це несподіванка, Мати Настоятелько, — сказала Шванг’ю. — Я й гадки не мала.

Вона ще раз глянула на Теґа, в її погляді з’явилася отрута.

Одраде й Люцілла припинили оглядати одна одну.

— Я, звісно, вже про це чула, — промовила Одраде, — та коли бачиш себе в іншій особі, то це неабияк вражає.

— Я тебе попереджала, — сказала Тараза.

— Які твої накази, Мати Настоятелько? — спитала Шванг’ю. Підійшла якомога ближче до питання стосовно мети Таразиного візиту.

— Я хотіла б поговорити віч-на-віч із Люціллою, — промовила Тараза.

— Я приготую для тебе помешкання, — сказала Шванг’ю.

— Не турбуйся, — відповіла Тараза. — Я не залишаюся. Майлс уже налагодив для мене транспорт. Обов’язки вимагають моєї присутності в Капітулі. Ми з Люціллою порозмовляємо у внутрішньому дворику. — Тараза приклала палець до щоки. — О, а ще я хотіла б кілька хвилин подивитися на гхолу, непомітно для нього. Я певна, що Люцілла може це влаштувати.

— Він достатньо добре витримує більш інтенсивні тренування, — сповістила Люцілла, коли вони обидві рушили до ліфта.

Теґ перевів увагу на Одраде, пробігшись заодно поглядом по обличчі Шванг’ю і помітивши силу її гніву. Вона не намагалася це приховати.

«Люцілла сестра чи донька Одраде?» — міркував Теґ. Раптом йому спало на думку, що за цією схожістю може приховуватися якась мета Бене Ґессерит. Так, звичайно, Люцілла була імпринтеркою!

Шванг’ю переборола свій гнів. Зацікавлено глянула на Одраде.

— Я саме мала обідати, Сестро, — промовила вона. — Ти до мене приєднаєшся?

— Я мушу порозмовляти з башаром наодинці, — відповіла Одраде. — Якщо це нескладно, могли б ми поговорити тут? Гхолі не треба мене бачити.

Шванг’ю скривилася, не намагаючись приховати, що відмова Одраде її роздратувала. У Капітулі знають, у чому полягає вір­ність! Але ніхто… — ніхто! — не усуне її з цього поста, де вона може і спостерігати, і наказувати. Опозиція має свої права!

Її думки були зрозумілими навіть Теґу. Він помітив, якою штивною була спина Шванг’ю, коли вона їх покидала.

— Погано, коли Сестра обертається проти Сестри, — зауважила Одраде.

Теґ подав рукою знак командирці охорони, наказуючи їй очистити територію. «Наодинці», — сказала Одраде. Це й буде наодинці. Він звернувся до Одраде:

— Це один із моїх майданчиків. Тут немає ні шпигунів, ні інших засобів спостереження за нами.

— Я так і думала, — промовила Одраде.

— У нас там службова кімната, — Теґ кивнув ліворуч. — Пов­ністю обставлена, навіть є слідокрісла, якщо віддаєш їм перевагу.

— Ненавиджу, коли вони намагаються мене обхопити, — відповіла вона. — Можемо порозмовляти тут? — Поклала руку Теґові на плече. — Може, трохи пройдемося. Я геть заклякла, сидячи в тому ліхтері.

— Що ти маєш мені сказати? — спитав він, коли вони розпочали прогулянку.

— Мої спогади більше не фільтруються, — промовила вона. — Маю їх усі, звичайно, лише по жіночій лінії.

— І? — Теґ стиснув губи. Це не була увертюра, якої він очікував. Одраде більше скидалася на особу, що говоритиме нав­простець.

— Тараза каже, що ти читав Атрідівський маніфест. Добре. Знаєш, що він викличе сум’яття у багатьох сферах.