Фредерик Пол – Брама (страница 37)

Професор Геґрамет. Я теж це знаю. Їх досліджували, так само як і вогняні перлини та криваві діаманти. Утім, не питайте, навіщо вони. Я не думаю, що гічі обмахувалися ними і молилися; так ці артефакти назвали продавці сувенірів. Гічі позалишали їх повсюди, навіть там, де ретельно все вичистили. Гадаю, на це була причина. Я не маю уявлення, що то за причина, але якщо колись дізнаюся, то повідомлю вам.

Коли Шері виписали зі шпиталю, ми організували бучну вечірку на її честь. Це була одночасно вечірка на честь повернення, вітання та прощання: наступного дня Шері поверталася на Землю. Вона ще не зовсім міцно стояла на ногах, але мала життєрадісний вигляд. Проте, вона не мала настрою танцювати, а півгодини просиділа у коридорі, обіймаючи мене та обіцяючи, що сумуватиме. Я добряче нализався, скориставшись із моменту: випивка була безкоштовною. Шері та її друг із Куби за всіх платили. Насправді я так нажлуктився, що навіть не попрощався із Шері, бо мені довелося йти до туалету, щоб вирвати. Попри те, що я був дуже п’яний, мене таки охопив жаль: ми пили справжнє шотландське віскі «Gleneagle», а не місцевий самограй, перегнаний незрозуміло з чого.

Після того, як я проблювався, у моїй голові трішки прояснилося. Я вийшов, сперся на стіну і зарився обличчям у плющ, важко дихаючи. Коли у кров потрапила необхідна кількість кисню, я впізнав Френсі Херейру, який стояв біля мене. Я навіть вимовив:

— Френсі, вітаю.

Він винувато осміхнувся:

— Запах досить сильний.

— Вибачай, — роздратовано сказав я. Френсі здивувався.

— Тобто? Я маю на увазі, що на крейсері тхне доволі сильно, але щоразу, як відвідую Браму, я дивуюсь, як ви взагалі тут живете. А в кімнатах — то просто жах.

— Я не ображаюся, все добре, — великодушно мовив я, поплескавши його по плечу. — Мені треба сказати Шері «на добраніч»

— Вона пішла, Робе. Заморилась і її відвели назад до шпиталю.

— У такому разі, — відповів я, — побажаю доброї ночі лише тобі.

Я вклонився й пішов виписувати мисліте по тунелю. Нелегко перебувати в умовах майже нульової гравітації у стані алкогольного сп’яніння: починаєш сумувати через брак опори завбільшки в сто кіло, яка тримала б тебе на землі. Пізніше мені розповіли, що я вирвав велику полицю з плющем зі стіни і забився головою в щось достатньо важке, через що на макітрі залишився синець бузкового кольору розміром з вухо. Я пригадав, як Френсі підійшов до мене і взявся провести додому, а потім хтось іще теж допомагав йому дотягти мене. Коли я придивився, виявилося, що то Клара. Те, як мене вкладали до ліжка, я пам’ятаю кепсько, а прокинувшись від жахливого нападу похмілля, я здивовано помітив, що Клара досі в моїй кімнаті.

ЗВІТ КОРПОРАЦІЇ: ОРБІТА 37

74 кораблі повернулися за вказаний період із загальною кількістю членів екіпажу 216 чоловік. 20 додаткових кораблів пропали безвісти із загальною кількістю членів екіпажу 54 чоловік. Окрім того, 19 членів екіпажу вбито або вони померли від ран, хоча кораблі повернулися. Троє кораблів повернулося в такому пошкодженому стані, що їх ремонт є недоцільним .

Звіти про висадку: 19 разів. На п’ятьох досліджуваних планетах існувало життя на рівні мікроорганізмів і вище; на одній із планет було добре розвинене рослинне і тваринне життя, але розумного життя не виявлено.

Артефакти: до Брами привезено додаткові взірці звичайного обладнання гічі. З інших джерел не знайдено жодних артефактів. Артефактів гічі, які досі були невідомі, не виявлено.

Зразки: 145 хімічних і мінеральних взірців. Жодні з них не мають достатньої цінності, яка зможе виправдати їх використання. Знайдено 31 зразок живої органіки. Три зразки були визнані небезпечними і знищені у космосі. Жоден із них не придатний для використання.

Наукових премій за поточний період видано: 8 754 500 доларів.

Видано інших премій готівкою, включно з відсотками за поточний період: 35 785 600 доларів.

Премій та відсотків за нові відкриття (окрім наукових премій) за поточний період видано: 0.

Персонал, який прибув до Брами або покинув її: 151 особа. Робочі втрати: 75 осіб (включно з 2 особами, які загинули під час навчання у посадковому модулі). Кількість людей, що мають проблеми зі здоров’ям станом на кінець поточної орбіти: 84 особи. Сукупні втрати: 310 осіб.

Новий персонал, який прибув до Брами за вказаний період: 415 осіб. Повернулися до виконання своїх обов’язків: 66 осіб. ­Загальний приріст за поточний період: 481 особа. Чистий приріст персоналу: 171 особа.

Я підвівся якнайнепомітніше й пішов до ванної, оскільки мені треба було ще проблюватися. Це тривало недовго, а відтак я вперше за чотири дні прийняв душ. Це було страшенним марнотратством, якщо зважати на мій фінансовий стан. Утім, я почувався краще, тож коли дістався до своєї кімнати, Клара вже встала, принесла чай (напевно, від Шикі) і чекала на мене.

— Дякую, — щиро сказав я, бо був геть зневоднений.

— Не так швидко, старий, — нетерпляче мовила Клара, але я й сам знав, що не слід перенавантажувати шлунок. Я зробив два ковтки і знову розтягнувся на гамаку. Тоді я вже знав, що буду жити.

— Не очікував, що побачу тебе тут, — сказав я.

— Ти був, ну, досить наполегливий, — відповіла вона. — Вийшло не надто вдало, але ти дуже старався.

— Вибач.

Простягнувши руку, Клара стисла мою ногу.

— Не переживай. Як справи взагалі?

— А, добре. Вечірка мені сподобалась. Однак я тебе там не пам’ятаю.

Клара стенула плечима:

— Я запізнилася. До речі, мене не запрошували.

Я нічого не сказав, бо знав, що Клара та Шері недолюблюють одна одну, либонь, через мене. Клара, читаючи мої думки, промовила:

— Мені завжди було байдуже до Скорпіонів, особливо таких невігласів із величезною щелепою. Від них ніколи не почуєш чогось інтелектуального чи душевного.

І, щоправда, додала:

— Але вона досить смілива. Це слід визнати.

— Не думаю, що зараз я готовий до суперечки, — сказав я.

— Робе, це не суперечка.

Клара нахилилась, обіймаючи мене за голову. Вона пахла потом і якимсь своїм жіночим запахом; за певних умов, це навіть приємно, але не те, чого мені треба зараз.

— Гей, — спитав я. — А що трапилося з мускусною олійкою?

— Що?

— Маю на увазі, — пояснив я, несподівано зрозумівши, що то правда, — ти певний час користувалася такими парфумами. Це було перше, що я помітив, коли познайомився з тобою.

Я згадав про те, як Френсі Херейра прокоментував запах у Брамі, і зрозумів: я давно вже спостеріг, що Клара пахне гарно.

— Робе, любий, ти намагаєшся розпочати зі мною супе­речку?

— Звичайно, ні. Та мені цікаво, чому ти припинила ними користуватися?

Клара знизала плечима і не відповіла, хоча невдоволений вираз обличчя — теж відповідь. Мені цього було досить, бо я вельми часто говорив, що мені подобаються її парфуми.

— Як просуваються справи із психологом? — запитав я, прагнучи змінити тему.

Утім, це не допомогло. Клара холодно відповіла:

— Мабуть, ти в поганому гуморі, якщо робиш такі зауваження. Думаю, мені час додому.

— Ні, я говорю відверто, — наполягав я. — Мені цікаво, як у тебе йдуть справи.

Вона не відповіла по суті, хоча я знав, що вона записалася до психолога ще кілька тижнів тому. Кожного дня він (точніше, воно: я знав, що Клара обрала робота на компі Корпорації) проводив із Кларою по 2—3 години.

— Непогано, — відсторонено мовила Клара.

— Уже впоралася зі своєю причепливою ідеєю стосовно батька? — запитав я.

Клара відповіла:

— Робе, а тобі ніколи не спадало на думку, що тобі самому не завадила б допомога?

— Кумедно чути це від тебе. Луїза Форенд на днях говорила мені те саме.

— Не смішно. Подумай над цим. Бувай.

Коли Клара пішла, я відкинув голову і заплющив очі. Піти до мозкоправа! Навіщо мені це? Усе, що мені треба, — одна щаслива знахідка, як у Шері… А ще мені… ще мені треба набратися сміливості для наступної подорожі. Та, як на мене, така сміливість є дефіцитом.

Час спливав (чи я сам його гаяв). Одним із способів зробити це був похід до музею. Там вже встановили голограму, на якій були показані усі знахідки Шері. Я дивився її двічі чи тричі, просто, щоб дізнатись, який вигляд мають сімнадцять мільйонів п’ятсот п’ятдесят тисяч доларів. Переважно вони скидалися на непотрібний мотлох, але лише в розібраному стані. Там було близько десяти маленьких віял для молитви. Я гадаю, це доводило те, що гічі полюбляли класти кілька витворів мистецтва навіть у комплекти для ремонту шин. Були там також інші речі, як-от хрестуваті викрутки з гнучкими стрижнями, торцеві ключі, зроблені з якогось м’якого матеріалу, електричні тестери й ще багато предметів, які ніхто доти не надибував. Коли вони були розкладені поштучно, то мали досить хаотичний вигляд, але зібрані у пласких ящичках, вставлених один в одного, вони здавалися зразково компактними. Сімнадцять мільйонів п’ятсот п’ятдесят тисяч доларів! Якби я був із Шері, то став би одним із пайовиків.

Або одним із трупів.

Я зупинився у Клари і трохи посидів там, але її не було вдома. Зазвичай о такій порі вона нікуди не виходила. Проте, з іншого боку, я часто губив Клару з очей. Вона знайшла собі іншу дитину, щоб доглядати, поки її батьки мали справи. То була маленька чотирирічна чорношкіра дівчинка (а може, й старша чи менша). Вона прибула до Брами разом з батьками. Мати була астрофізиком, а тато — екзобіологом. Я не міг зрозуміти, яке заняття собі знайшла Клара.